17 ГРУДНЯ
КІНЕЦЬ РОКУ
Отож, я тут підводжу перші підсумки. Бо саме зараз іде до завершення перший рік, в якому я більш-менш регулярно намагався щось писати у свій Живий Журнал.
Одразу ж дуже дякую всім, хто заходить почитати ці й попередні мої нотатки. Також одразу хочу перепросити всіх: я так і не навчився «френдити» вас, друзі мої. Тому вибачайте, що я цього не роблю. Та й не маю я часу, коли чесно, лазити по чужих ЖЖ і щось там вичитувати. Але іще раз дуже дякую всім, хто виявляє цікавість до моєї базгранини.
За останні дні сталось у світі чимало цікавого. Луценко дістав у пику в Україні. Берлусконі дістав у пику в Італії. І тому й іншому заїхали в пику психічно нездорові громадяни. Тільки італійський психічно нездоровий вибачився. Культурний народ все-таки. Тому вони й чемпіони світу з футболу. Поки-що. До наступного літа.
З новин приємніших - мій особистий друг і визначний укрписьменник сучасності Сергій В. Жадан довго сочився, аж поки минулих вихідних нарешті сочьовся браком і заснував ячейку общества (в марксистсько-ленінському визначенні) з прегарною дівчиною Ірою. Про це вже повідомляли радіо й телебачення. А я особисто зустрів Сергія В. Жадана минулої середи, за кілька хвилин до його творчого вечора, котрий відбувався в будинку-музеї Ванди Василевської у Києві (навпроти Політехнічного інституту, в якому покійна В.Василевська багато років викладала сопромат), і дав молодожонові кілька конкретних настанов щодо подальшого шлюбного життя, а також подарував ошатно виданого томика справжньої поезії (не скажу, чиєї, але не своєї!), щоб грановиті віршовані рядки та строфи надихали і наснажували молодят холодними зимовими вечорами.
Але ж зима яка! Скажіть? Особливо, як хто у кросівках!..
Крім того, минулого понеділка я повернувся з братньої Білорусі, де брав участь у дводенному фестивалі «Український перелаз». Мушу одразу сказати, що й теперішні молоді спроможні часом щось путнього замутити. Маю на увазі Тасю, Ілька, Юльку, Віру і ще багатьох чудових, симпатичних людей з українського й з білоруського боку - усіх, хто приклався хоч якимось своїм місцем до проведеного фестивалю. Відбувались акції у новій і дуже цікавій галереї «ў» («у» нескладове, є така літера в білоруському алфавіті, коли хто не в курсі) у самому центрі Мінська, метрів за 150 від Площі Перемоги, тільки будинок стоїть у дворах, в другому ряді. Адреса - Проспект Незалежності, 37А. Як ви вже здогадались, і Площа, і Проспект - їхні, білоруські. Проспект, між іншим, ще кілька років тому носив ім’я Франциска Скорини.
В галереї «ў» я мав свій творчий вечір - це було минулої суботи, 12-го. В Білорусі загалом так нічого не змінилося - ті самі широкі вулиці, малолюдні й чисті. Повсюдна російськомовність, але на відміну від Москви, на вулицях немає таджиків. (Взагалі, сьогоднішній Мінськ, мабуть - найбільш російськомовне місто в світі!) Всі задоволені, всі тверезі, всі будують світле майбуття. Щоправда, молодий білоруський письменник Северин Квятковський, з яким я познайомився буквально в останні години свого перебування у білоруській столиці, стверджував, ніби десь трохи далі, на околицях і передмістях у Мінську також буяє життя: і пиво п’ють, і на гітарах грають, і за петельки хапаються. Не знаю, не бачив, але хотілося б вірити. Бо центр у них стерильний, як володіння Снігової Королеви.
Вечір проводив Владьо Ар лов - давній мій друг, прекрасний білоруський письменник. Я наприкінці прочитав поему «Білорусь», яку нещодавно наваяв. Дехто з присутніх у залі навіть сльозу зронив. Ось вона, чарівна сила мистецтва! Поему цю, можливо, надрукую десь наступного року.
Після закінчення вечора ми палили на ґанку галереї, і я зробив літературознавче відкриття: Андрей Хадановіч і Маричка Мартисєвіч - це Адам і Єва нової білоруської літератури.
У неділю 13-го в тій самій галереї був поетичний слем. З українського боку брали участь Лазуткін і Коробчук Павло, а також ваш покірний слуга, який вилетів після першого туру, бо я ніякий не слемер. Щоб перемогти у слемі, треба читати вірші з підвиванням, хапати себе час від часу за причинне місце і намагатися сподобатися публіці. Я з вище перекисленого майже нічого не робив. (Навіть причинне місце чухав непомітно). А перемогли - як завжди - білоруси. У них там такі зубри були, на чолі з самим Віктором Жибулем! Куди нам до них. У нашій збірній ще й був відсутній Артем Полежака, який на харківському вокзалі переплутав електрички, і поїхав до міста Ізюм.
А я того дня, у неділю, спеціально для слему понаписував таких прикольних (на мою думку) мініатюр, які збирався декламувати. Продекламував десь із половину - і мене засудили. Тож я нижче виставляю ці мініатюри на всезагальний огляд. Бо що з ними ще робити?
Отож читайте, ознайомлюйтеся, що то воно родить мозок поета на картопляній дієті в північній братській країні.
ВІРШІ 13 ГРУДНЯ
***
Чому коли я в пошуковому сервері набираю назву міста «Мінськ»
Комп’ютер мені, як варіант викидає назву міста «Наро-Фомінськ»?
***
Украї НЕЦЬ
Есто НЕЦЬ
Да НЕЦЬ
Не НЕЦЬ
Чече НЕЦЬ
А біло РУС -
РУС?
***
І в нас і в вас хай все буде гаразд
(є така пісня народна)
І в нас, і у вас прізвище президента держави
Однаково закінчується на «енко»
А найцікавіше те, що і в нас, і у вас
Прізвище наступного президента
Так само закінчуватиметься на «енко»
У нас, мабуть - Тимошенко.
А у вас?
***
Вірш білоруською мовою
За мотивами О.Г. (ви цього поета все-одно не знаєте)
Белагвардзейцы
Белапалякі
Белачехі
Белавенгры
Белафінны
Ўсех іх перамаглі бальшевікі
Адзінные хто ўцалеў -
Беларусы
заповіт
***
Рубайтеся, як лісоруби!
Любітеся*, як білоруси!
* Це так мляво-мляво, повільно-повільно. (Прим. автора)
Отож, я тут підводжу перші підсумки. Бо саме зараз іде до завершення перший рік, в якому я більш-менш регулярно намагався щось писати у свій Живий Журнал.
Одразу ж дуже дякую всім, хто заходить почитати ці й попередні мої нотатки. Також одразу хочу перепросити всіх: я так і не навчився «френдити» вас, друзі мої. Тому вибачайте, що я цього не роблю. Та й не маю я часу, коли чесно, лазити по чужих ЖЖ і щось там вичитувати. Але іще раз дуже дякую всім, хто виявляє цікавість до моєї базгранини.
За останні дні сталось у світі чимало цікавого. Луценко дістав у пику в Україні. Берлусконі дістав у пику в Італії. І тому й іншому заїхали в пику психічно нездорові громадяни. Тільки італійський психічно нездоровий вибачився. Культурний народ все-таки. Тому вони й чемпіони світу з футболу. Поки-що. До наступного літа.
З новин приємніших - мій особистий друг і визначний укрписьменник сучасності Сергій В. Жадан довго сочився, аж поки минулих вихідних нарешті сочьовся браком і заснував ячейку общества (в марксистсько-ленінському визначенні) з прегарною дівчиною Ірою. Про це вже повідомляли радіо й телебачення. А я особисто зустрів Сергія В. Жадана минулої середи, за кілька хвилин до його творчого вечора, котрий відбувався в будинку-музеї Ванди Василевської у Києві (навпроти Політехнічного інституту, в якому покійна В.Василевська багато років викладала сопромат), і дав молодожонові кілька конкретних настанов щодо подальшого шлюбного життя, а також подарував ошатно виданого томика справжньої поезії (не скажу, чиєї, але не своєї!), щоб грановиті віршовані рядки та строфи надихали і наснажували молодят холодними зимовими вечорами.
Але ж зима яка! Скажіть? Особливо, як хто у кросівках!..
Крім того, минулого понеділка я повернувся з братньої Білорусі, де брав участь у дводенному фестивалі «Український перелаз». Мушу одразу сказати, що й теперішні молоді спроможні часом щось путнього замутити. Маю на увазі Тасю, Ілька, Юльку, Віру і ще багатьох чудових, симпатичних людей з українського й з білоруського боку - усіх, хто приклався хоч якимось своїм місцем до проведеного фестивалю. Відбувались акції у новій і дуже цікавій галереї «ў» («у» нескладове, є така літера в білоруському алфавіті, коли хто не в курсі) у самому центрі Мінська, метрів за 150 від Площі Перемоги, тільки будинок стоїть у дворах, в другому ряді. Адреса - Проспект Незалежності, 37А. Як ви вже здогадались, і Площа, і Проспект - їхні, білоруські. Проспект, між іншим, ще кілька років тому носив ім’я Франциска Скорини.
В галереї «ў» я мав свій творчий вечір - це було минулої суботи, 12-го. В Білорусі загалом так нічого не змінилося - ті самі широкі вулиці, малолюдні й чисті. Повсюдна російськомовність, але на відміну від Москви, на вулицях немає таджиків. (Взагалі, сьогоднішній Мінськ, мабуть - найбільш російськомовне місто в світі!) Всі задоволені, всі тверезі, всі будують світле майбуття. Щоправда, молодий білоруський письменник Северин Квятковський, з яким я познайомився буквально в останні години свого перебування у білоруській столиці, стверджував, ніби десь трохи далі, на околицях і передмістях у Мінську також буяє життя: і пиво п’ють, і на гітарах грають, і за петельки хапаються. Не знаю, не бачив, але хотілося б вірити. Бо центр у них стерильний, як володіння Снігової Королеви.
Вечір проводив Владьо Ар лов - давній мій друг, прекрасний білоруський письменник. Я наприкінці прочитав поему «Білорусь», яку нещодавно наваяв. Дехто з присутніх у залі навіть сльозу зронив. Ось вона, чарівна сила мистецтва! Поему цю, можливо, надрукую десь наступного року.
Після закінчення вечора ми палили на ґанку галереї, і я зробив літературознавче відкриття: Андрей Хадановіч і Маричка Мартисєвіч - це Адам і Єва нової білоруської літератури.
У неділю 13-го в тій самій галереї був поетичний слем. З українського боку брали участь Лазуткін і Коробчук Павло, а також ваш покірний слуга, який вилетів після першого туру, бо я ніякий не слемер. Щоб перемогти у слемі, треба читати вірші з підвиванням, хапати себе час від часу за причинне місце і намагатися сподобатися публіці. Я з вище перекисленого майже нічого не робив. (Навіть причинне місце чухав непомітно). А перемогли - як завжди - білоруси. У них там такі зубри були, на чолі з самим Віктором Жибулем! Куди нам до них. У нашій збірній ще й був відсутній Артем Полежака, який на харківському вокзалі переплутав електрички, і поїхав до міста Ізюм.
А я того дня, у неділю, спеціально для слему понаписував таких прикольних (на мою думку) мініатюр, які збирався декламувати. Продекламував десь із половину - і мене засудили. Тож я нижче виставляю ці мініатюри на всезагальний огляд. Бо що з ними ще робити?
Отож читайте, ознайомлюйтеся, що то воно родить мозок поета на картопляній дієті в північній братській країні.
ВІРШІ 13 ГРУДНЯ
***
Чому коли я в пошуковому сервері набираю назву міста «Мінськ»
Комп’ютер мені, як варіант викидає назву міста «Наро-Фомінськ»?
***
Украї НЕЦЬ
Есто НЕЦЬ
Да НЕЦЬ
Не НЕЦЬ
Чече НЕЦЬ
А біло РУС -
РУС?
***
І в нас і в вас хай все буде гаразд
(є така пісня народна)
І в нас, і у вас прізвище президента держави
Однаково закінчується на «енко»
А найцікавіше те, що і в нас, і у вас
Прізвище наступного президента
Так само закінчуватиметься на «енко»
У нас, мабуть - Тимошенко.
А у вас?
***
Вірш білоруською мовою
За мотивами О.Г. (ви цього поета все-одно не знаєте)
Белагвардзейцы
Белапалякі
Белачехі
Белавенгры
Белафінны
Ўсех іх перамаглі бальшевікі
Адзінные хто ўцалеў -
Беларусы
заповіт
***
Рубайтеся, як лісоруби!
Любітеся*, як білоруси!
* Це так мляво-мляво, повільно-повільно. (Прим. автора)