Наукова фантастика
жанру "апокаліптика"... Щось реальність не надто далеко пішла від створених уявою письменника картин жахів зі світу, що помирає.
Знаю, що в мене надто песимістичне сприйняття і шо хтось зараз побачить зародки весни й відродження життя після зими, але мені надто ріжуть око обдлубані хрущовки, а то й американки, які давно віджили свого віку, але навряд дочекаються ремонту, як і їх мешканці - новіших осель; колись потужний ХТЗ більше асоціюється зі скелетом мамонта (навіть не мамонта: він цілком може служити декораціями для новітнього "Сталкера": проіржавіле залізо корпусів, на яких ще зберігаються такі ж пошарпані "Слава робочому класу" й мозаїчний портрет Леніна, а на високих вікнах одного з корпусів видніються брудно-коричневі штори, що ледь тримаються на карнизах або взагалі спавзають униз гнилими клаптями).
Скільки ще природних запасів вистачить на вік людей? Переможе природа чи її руйнувальник? "Після нас хоч потоп" - а не страшно, що для виживання планети це може виявитися єдиним шансом і вона колись таки стрепенеться й змиє-струсить надокучливих паразитів, якщо раніше ті самі не винищать одне одного через власну дурість?
Інколи перспектива життя стає страшнішою за смерть. Легше дітям: вони вже не знатимуть, як було колись, і сприйматимуть усе "as is".
Знаю, що в мене надто песимістичне сприйняття і шо хтось зараз побачить зародки весни й відродження життя після зими, але мені надто ріжуть око обдлубані хрущовки, а то й американки, які давно віджили свого віку, але навряд дочекаються ремонту, як і їх мешканці - новіших осель; колись потужний ХТЗ більше асоціюється зі скелетом мамонта (навіть не мамонта: він цілком може служити декораціями для новітнього "Сталкера": проіржавіле залізо корпусів, на яких ще зберігаються такі ж пошарпані "Слава робочому класу" й мозаїчний портрет Леніна, а на високих вікнах одного з корпусів видніються брудно-коричневі штори, що ледь тримаються на карнизах або взагалі спавзають униз гнилими клаптями).
Скільки ще природних запасів вистачить на вік людей? Переможе природа чи її руйнувальник? "Після нас хоч потоп" - а не страшно, що для виживання планети це може виявитися єдиним шансом і вона колись таки стрепенеться й змиє-струсить надокучливих паразитів, якщо раніше ті самі не винищать одне одного через власну дурість?
Інколи перспектива життя стає страшнішою за смерть. Легше дітям: вони вже не знатимуть, як було колись, і сприйматимуть усе "as is".