Чернігівська велоподоріж: частина 1. Крути і дорога на Батурин
Маршрут подорожі: Полтава - (потяг+електричка) - Ніжин - Крути - Батурин - Конотоп - Качанівка - дендропарк Тростянець - Сокиринці - Прилуки - (електричка+потяг) - Полтава (детальніше тут). Пересадки між потягами були в Гребінці.
Кілометраж: 311 км.
Дати: 29 квітня - 4 травня.
Учасники: 6 (класична компанія: я, kobieta_mon, kilov, 2х mo1ochay і Нікіта без жж:)
Прекрасний прохолодний весняний вечір. Зустріч на полтавському вокзалі, традиційні стрьоми про те, де зупиниться наш вагон, чи вспінем закинутись, обоже-в-чехол-не-влазе-вєлік-шо-дєлать, давайте вип'єм. Ай, абажаю як починається подорож)))
Нікіта припас нєкоє Лімончєло - сладкий як три меди лікьорчик, який харашо пити з якимсь кислим соком. Рекомендед.
Цього разу нам попадається дивний провідник, не пойму чи такий строгий чи бухий. В самому вагоні опять же п'яний розвозщик хавки, схожий на пристарілого гея, співає під гітару зі студентами пісеньки і питає, чи не знають вони нічого з пугачової і лєонтьєва (!). Ми сидимо в сусідньому купе. Наливаємо. Сяк-так доїжджаємо до Гребінки, де у нас через хвилин 20 пересадка на електричку до Ніжина. До нас прибивається хлопчик, який помагав нам виволакувати вєліки з попереднього потяга. У посона гітара, він хоче іграть, душа співає. Каже: піду на лавочку поіграю. Там його ніхто не слуха (какбе 2 ночі), і він вертається до нас, сідає на пероні.
о, а вод і наша електричка. тобто як, наша. якась електричка прийшла на сусідню колію, Нікіта руками (!!!) відкрив двері, бо автоматично вони відкривались на іншу сторону, і ми стали випитувати у людей, куда їде ця собака. оказалось, в нашу сторону))))) закидаємся!
ніч в електричці - це настільки ... (підбирає слова) важко, шо йой. вроді треба за речами пильнувати, але хто його підніме, твій баул? хочеться заснути, але все тіло затікає і терпне, місця на лавці мало, ноги торчать в проході. хочеться зігрітись, але за вікном світанок і стає тільки прохолодніше, і мурашки по шкірі. під Ніжином прийшлось знову накатіть :)
пів п'ятої ранку. ми в Ніжині. сонце сходить.
переходимо міліард колій, виїжджаємо з міста, так його і не бачивши. ми вирушаємо шо зустрітись з Лєною і Сашою mo1ochay, які ночували десь в покинутому яблуневому садку перед Крутами (вони їхали в цю подорож не з Полтави, тому такі сложності)
за Ніжином стаємо чуточку перекусити.
Зустріли Бєсів!
Нікіта на фотні того самого яблуневого садка
в садку красиво, яблуні, які ще вижили, рясно цвітуть.
Кобі научає Толіка премудростям вранішньої йоги.
вопше, заняття на природі ще й на сході сонця мають зовсім інший ефект, ніж в підвальному залі. тут якось глибше і озознаніше дихається, а мурашки і травинки лоскотять п'ятки.
Толік сьогодні в костюмі тінейджера))
приїхали в Крути. тут не те шо б круто, але цікаво
музей зроблений оригінально - у виді платформи, на якій стоять вагони минулого століття. у вагонах - експозиції, а в одному облаштована битовка, можна жить. вхід, годинна ексурсія (в кінці - перегляд фільму), а також книжечка-буклет про бій під Крутами коштує 5 гривень. п-я-т-ь.
ось іде екскурсовод, в курточці. я тут мажусь трьома слоями крему, шоб не згоріти, а тут людина в курточці. ииииииииии
цікавий тогочасний правопис і граматика. Републїка.
пробули в Крутах доволі довго - поки екскурсія, поки попили кави з бубликами, поки почитали ще раз про це місце і те, що тут відбувалося, вже й дванадцята година дня! пора і честь знать і гнать дальше!
проїжджаємо село Хороше озеро, озеро там і вправду було хороше)) ще помітила шо на Чернігівщині чи не в кожному населеному пункті є водойма: озеро, болотце, річечка/струмочок, і це дуже прикрашє навіть саме неприглядне село. хоча й неприглядних сіл я не побачила - більшість хат дерев'яні, багато різьблених елементів декору, все пофарбоване яскравими кольорами - любо-дорого глядіти!
зайшли набрати води у двір, а там замість песа - козлик)
ой та вода нам потім ... гикалась, якшо не сказати більше) вопшем, не дуже хороша була вода в тій криниці
раніше я не боялась набирати воду в людей і майже ніколи не купувала, а після цього випадку - навпаки.
заможне село Плиски має свого депутата, який відроджує рідне, я так поняла, село. там є футбольна команда ("Єдність") з базою для тренування, звичайно, церква, ну і по мєлочі - ресторанчик, готель, пару кабаків. загалом, виділяється серед інших сіл євроремонтістю будівель в центрі. а, ну і жаба ж давить
зупиняємось поїсти морозива на набережній озерця. харашо тут, в Плисках. але треба рушать.
ітак, під вечір приїздим в Бахмач. вирішуємо трошки перепочити, повечеряти і таки доїхати до Батурина сьогодні. це, канєшно, було отчаянно, бо до Батурина було ще, казалось би, 25 км, 10 з яких по міжнародній трасі. а перші 15 по бетонці. а це задоволення ще те, я вам скажу.
Бахмача майже не бачила, але на вид - ну, містечко невеличке. дороги, як і скрізь, ужасні.
о 21-й годині ми доїхали до батурина, вирішили ставати десь на річці Сейм, але не могли найти спуску до неї. спочатку хлопці пішли на розвідку в ту сторону, де, скільки сягало світло ліхтарика, було видно болото, і прийшли зі словами: там вириті дві могили. це нас підбадьорило і ми побігли в протилежну сторону з новими силами. хлопці знову пішли на розвідку під міст, а ми з кобіком пішли по мосту, видивляючись в темряві воду річки. зібравшись нарешті в одній точці, вирішили спускатись перед мостом, з одного боку оминаючи колючу проволку, на якій було причеплене оголошення англійською мовою про те, шо територія замінована, а з іншого намагаючись не торкатись огольонного провода, шо торчав з опори ліхтаря, а з третього юоку була огромна яма. так весело (темрява, ніч і територія замінована) ми скотилися вниз, нащупавши дорогу, по якій і поїхали в нотч. побачили простенької конструкції шлагбаум, який заважав проїхати, і Саша підняв його, аж раптом ТИЩ ТИЩ ПИДИДИЩ - в кущах десь поруч почали зриватися пітарди. воно не скіки ссикатна, скіки неожиданно. тут же з темряви до нас вийшли хлопці з Нацгвардії, чемно пояснивши нам шо тут краще не ходити, вивели за "міновану територію".
наощуп знайшли місце під стоянку, поставити палатку і так-сяк повечеряли подарованим казаном їдла (поруч стояли "водніки", які завтра їхали і наварили много лишнього хавла), зварили глінтвейн і перед сном встигли полікувати захворівшого внезапно Кобіка (вопше, в цій подорожі якось дуже багато форіли - такого раніше не помічалось). Як заснула - не помню. Але перед сном встигла наступити на Кобікові окуляри в тамбурі палатки.
Снились поля.
Ітого, за день проїхали 108 км.
Ніжин - Крути - Бахмач - Батурин