Америчка, день другий (вечір)
Годині так в шостій вечора музей зачинився, ми розжилися сувенірчиками (мені дістався кишеньковий ліхтарик на сонячних батарейках, дуже практична, я вам скажу, штука - майже весь час лежить у мене в кишені, а працює, як зайчик) і поїхали харчуватися.
Харчуватися ми поїхали у Cliff House. Зокрема. щоб врешті на океан потиритися, а то, розумієш, приїзали в Каліфорнію, називається. Ресторан стоїть на скелях на узбережжі, недалеко - руїни старих купалень “Сутра”, а під вікнами - океан. За 10 днів перебування ми там вечеряли тричі. Ресторан складається з двох крил - “Бістро” і “Сутра”, меню різне, “Сутра” дещо дорожча - основна страва у проміжку 30-40 баксів. Забігаючи хронологічно наперед, там я їла найсмачнішу баранину у своєму житті... Ех... Натомість у наш перший захід все було просто - "Бістро" і паста з морепродуктами. У банальному масляному соусі, навіть без часнику, але смачнішого чогось із морепродуктами я не їла. Жодних таємниць і хитрощів - це були морепродукти з пастою, а не паста з трьома самотніми креветками :) У цій поїздці я в принципі, що називається, дірвалася до улюбленої їжі, але до цього я ще повернуся. Отже, окрім “просто пожрать” мета нашого походу була висока - культурно повтикати на океан, бо обидва крила мають скляну стіну. Ми не врахували одного - після заходу сонця океан із ресторану не видно. Натомість його видно з площадки назовні під рестораном. Хоч там і було вітряно, і відверто кажучи, не надто приємно. Принаймні мені.
Жовте світло - саме з вікон ресторанів.
Привітавшися з океаном, посунули ми додому. Це було Різдво, і я планувала натягнути свій, вже пару років як куплений, різдвяний прікідік, і провести дуже романтичний вечір. Натомість Гугл нам радісно повідомив, що буквально в парі кварталів від нашого готелю мешкає така собі різдвяна спільнота - на Різдво вся вулиця будиночків на 20 прикрашається у кращих традиціях голівудського кіно. Ясно, що ми рвонули туди подивитися. По ходу романтичні плани було знищено, бо на мене накричали, що я криво паркуюся і вабще, і через це уся різдвяна краса була для мене дещо сумною. На вулиці було справжнісіньке паломництво - машини заїздили, робили почесне коло, і виїжджали у марній спробі знати місце для парковки і вийти прогулятися. На вузьких тротуарах теж були навтопи. Мене ж натомість невпинно цікавило, а де ж мешканці цих будиночків - у жодному я не побачила навіть тіні. Я розумію, що одне - виставити напоказ ялинку у вікні, і зовсім інше - своє особисте святкування, але враження трошки дивне було, і я все уявляла, як у дальній частині будиночку святково метушиться родина, кидаючи погляди на виставлену у вікні ялинку, і як дорослі поблажливо посміхаються одне до одного, типу “Ну та що, хай хоч подивляться на порєдне деревце, раз самі не потрафлять!”. Мені найбільше сподобалась ялинка, обвішана ведмедиками, прянична сім”я біля входу, і будинок, який скромно повідомляв, що тут - майстерня Санти.
Якщо придивитися, у центральному вікні видно статую свободи :)
Дуже хотіла показати ведмедико-ялинку, але апарат якось дуже неохоче витягав нічні фотки, тому можу продемонструвати лише їдею у плямочки:
Так от, плямочки - це все ведмедики. Різнокаліберні. Суцільним шаром. І це божествено, і дуже хочеться й собі таку. Прянична пара в кадр, на жаль, не потрапила.
Загалом, криза позначилась і на різдвяному прикрашанні - його поменшало, та й знімають його буквально вже через пару днів - ми були на цій вулиці 30 грудня і лише поодинокі будиночки лишилися прикрашеними, та й то не повністю.
На цьому моє Американське різдво закінчилось, а в шостій ранку нас чекала побудка і Йосеміті.
Харчуватися ми поїхали у Cliff House. Зокрема. щоб врешті на океан потиритися, а то, розумієш, приїзали в Каліфорнію, називається. Ресторан стоїть на скелях на узбережжі, недалеко - руїни старих купалень “Сутра”, а під вікнами - океан. За 10 днів перебування ми там вечеряли тричі. Ресторан складається з двох крил - “Бістро” і “Сутра”, меню різне, “Сутра” дещо дорожча - основна страва у проміжку 30-40 баксів. Забігаючи хронологічно наперед, там я їла найсмачнішу баранину у своєму житті... Ех... Натомість у наш перший захід все було просто - "Бістро" і паста з морепродуктами. У банальному масляному соусі, навіть без часнику, але смачнішого чогось із морепродуктами я не їла. Жодних таємниць і хитрощів - це були морепродукти з пастою, а не паста з трьома самотніми креветками :) У цій поїздці я в принципі, що називається, дірвалася до улюбленої їжі, але до цього я ще повернуся. Отже, окрім “просто пожрать” мета нашого походу була висока - культурно повтикати на океан, бо обидва крила мають скляну стіну. Ми не врахували одного - після заходу сонця океан із ресторану не видно. Натомість його видно з площадки назовні під рестораном. Хоч там і було вітряно, і відверто кажучи, не надто приємно. Принаймні мені.
Жовте світло - саме з вікон ресторанів.
Привітавшися з океаном, посунули ми додому. Це було Різдво, і я планувала натягнути свій, вже пару років як куплений, різдвяний прікідік, і провести дуже романтичний вечір. Натомість Гугл нам радісно повідомив, що буквально в парі кварталів від нашого готелю мешкає така собі різдвяна спільнота - на Різдво вся вулиця будиночків на 20 прикрашається у кращих традиціях голівудського кіно. Ясно, що ми рвонули туди подивитися. По ходу романтичні плани було знищено, бо на мене накричали, що я криво паркуюся і вабще, і через це уся різдвяна краса була для мене дещо сумною. На вулиці було справжнісіньке паломництво - машини заїздили, робили почесне коло, і виїжджали у марній спробі знати місце для парковки і вийти прогулятися. На вузьких тротуарах теж були навтопи. Мене ж натомість невпинно цікавило, а де ж мешканці цих будиночків - у жодному я не побачила навіть тіні. Я розумію, що одне - виставити напоказ ялинку у вікні, і зовсім інше - своє особисте святкування, але враження трошки дивне було, і я все уявляла, як у дальній частині будиночку святково метушиться родина, кидаючи погляди на виставлену у вікні ялинку, і як дорослі поблажливо посміхаються одне до одного, типу “Ну та що, хай хоч подивляться на порєдне деревце, раз самі не потрафлять!”. Мені найбільше сподобалась ялинка, обвішана ведмедиками, прянична сім”я біля входу, і будинок, який скромно повідомляв, що тут - майстерня Санти.
Якщо придивитися, у центральному вікні видно статую свободи :)
Дуже хотіла показати ведмедико-ялинку, але апарат якось дуже неохоче витягав нічні фотки, тому можу продемонструвати лише їдею у плямочки:
Так от, плямочки - це все ведмедики. Різнокаліберні. Суцільним шаром. І це божествено, і дуже хочеться й собі таку. Прянична пара в кадр, на жаль, не потрапила.
Загалом, криза позначилась і на різдвяному прикрашанні - його поменшало, та й знімають його буквально вже через пару днів - ми були на цій вулиці 30 грудня і лише поодинокі будиночки лишилися прикрашеними, та й то не повністю.
На цьому моє Американське різдво закінчилось, а в шостій ранку нас чекала побудка і Йосеміті.