(no subject)
Цього року я дуже поспішала жити. Вже з зими казала, що мені 25, з осені почала підбивати підсумки. Чекала глобальних змін. Істеричила ще більше, ніж звичайно. Перестала боятись дивитись прямо в камеру, робити сальто назад, вірити і копирсатись в собі.
ДІСКЛЕЙМЕР: вибачте, але тут не буде про політику. Взагалі.
2014-го я
- почала слухати себе. І це досягнення року.
Мені й раніше казали, що я не сама альтруїстична дівчинка цього світу, але раніше я просто нікого не слухала, себе в тому числі. Можливо, треба дякувати майже піврічній психтерапії, можливо, двом нервовим зривам, можливо періодам, коли в мене було забагато, а потім замало часу і так само, тільки навпаки, з грішми. Але найймовірніше - просто людям. Все майже так само, тільки я намагаюсь мати свої 5 хвилин спокою кожного дня. Не боятись повільних рішень (швидких не боялась ніколи). Тепер я знаю, що іноді розуміння чогось дуже хорошого приходить до мене далеко не зразу. І так навіть краще.
- жила по той бік Атлантики. Всі мені заздрили. Я сама собі заздрила. Мала час і можливість не працювати, робити тільки те, що хочеться. І ясєн пєнь, не знала, чого мені хочеться. З цим відчуттям і приїхала. Було ще багато всякої фігні, але пам"ятається тільки хороше. Пам"ятаються подорожі і знайомства, музиканти в кожному кабаку, тераса з домашнім баром, м"ясо на грилі, майже щоденний кафе дель діа, і звічно, океан.
- певерталась.
Спочатку я не збиралась повертатись взагалі. В Україну, звісно, збиралась, але не такою. А вийшло ніби нікуди й не їхала. Той самий Київ, той самий телевізор, ті самі танці. Але Києву я раділа як мале дитя, в телевізор повернулась знімати (хоч і не на довго), в лінді-хоп - діджеєм і фіналістом більшості змагань.
- втрачала людей. трьох важливих. хтось когось просто викреслив з життя. найймовірніше це взаємно, як не сумно визнавати. так буває.
Боролась зі страхами, стрибала вище голови (і через голову), пила море із устриць, пробувала легкі наркотики, ходила в кіно більше, ніж за останні 5 років разом взяті, купалась в південно-атлантичному океані, співала Cambio Dolor не батьківщині Наталії Орейро, танцювала у Львові і Харкові, каталась на чортовому колесі в Дніпропетровську, збирала мушлі у Юрмалі, жодного разу не взяла до рук нікон, зробила ще одне татуювання. Ну і в решті решт зібралась заміж. Традиційно мовчу про хороше в теперішньому часі. Такі ми... тьфу тьфу тьфу.
ДІСКЛЕЙМЕР: вибачте, але тут не буде про політику. Взагалі.
2014-го я
- почала слухати себе. І це досягнення року.
Мені й раніше казали, що я не сама альтруїстична дівчинка цього світу, але раніше я просто нікого не слухала, себе в тому числі. Можливо, треба дякувати майже піврічній психтерапії, можливо, двом нервовим зривам, можливо періодам, коли в мене було забагато, а потім замало часу і так само, тільки навпаки, з грішми. Але найймовірніше - просто людям. Все майже так само, тільки я намагаюсь мати свої 5 хвилин спокою кожного дня. Не боятись повільних рішень (швидких не боялась ніколи). Тепер я знаю, що іноді розуміння чогось дуже хорошого приходить до мене далеко не зразу. І так навіть краще.
- жила по той бік Атлантики. Всі мені заздрили. Я сама собі заздрила. Мала час і можливість не працювати, робити тільки те, що хочеться. І ясєн пєнь, не знала, чого мені хочеться. З цим відчуттям і приїхала. Було ще багато всякої фігні, але пам"ятається тільки хороше. Пам"ятаються подорожі і знайомства, музиканти в кожному кабаку, тераса з домашнім баром, м"ясо на грилі, майже щоденний кафе дель діа, і звічно, океан.
- певерталась.
Спочатку я не збиралась повертатись взагалі. В Україну, звісно, збиралась, але не такою. А вийшло ніби нікуди й не їхала. Той самий Київ, той самий телевізор, ті самі танці. Але Києву я раділа як мале дитя, в телевізор повернулась знімати (хоч і не на довго), в лінді-хоп - діджеєм і фіналістом більшості змагань.
- втрачала людей. трьох важливих. хтось когось просто викреслив з життя. найймовірніше це взаємно, як не сумно визнавати. так буває.
Боролась зі страхами, стрибала вище голови (і через голову), пила море із устриць, пробувала легкі наркотики, ходила в кіно більше, ніж за останні 5 років разом взяті, купалась в південно-атлантичному океані, співала Cambio Dolor не батьківщині Наталії Орейро, танцювала у Львові і Харкові, каталась на чортовому колесі в Дніпропетровську, збирала мушлі у Юрмалі, жодного разу не взяла до рук нікон, зробила ще одне татуювання. Ну і в решті решт зібралась заміж. Традиційно мовчу про хороше в теперішньому часі. Такі ми... тьфу тьфу тьфу.