про звуки
Я добре знала, коли ми поїдемо, вона порпатиметься у речах. спершу ходитиме довкола машини, буде пильно вглядатися у темний салон: що то, таке жовте, прикрите ковдрою, а там, здається, якесь взуття. їй буде так цікаво, що доведеться навіть протерти пил на задньому склі. інакше важко розібрати обриси речей, накритих поліетиленом.
згодом вона піде у будинок. уважно огляне кімнату, буде гладити і обережно нюхати простирадла. чим вони пахнуть. чи не відбилися на них слова, думки. а може навіть сни. зазирне під ліжко. порожньо і пильно. вона давно там не прибирала.
підійде до шафи. побачить на підлозі ватну паличку. довго на неї дивиметься, не зважуючись підняти. як ця шльондра могла, думатиме вона. викинула паличку прямо на підлогу! у моїй кімнаті! у моєму домі! ні, ви подивіться, у моєму місті! і зауважте, вона зробила це у мою середу! ви уявляєте, середу! я, звісно, нічого не відповім. воно лежало там до мого приїзду. але приємно було думати, що і це спишуть на мене. чому ні.
насолодиться гнівом, оближе його, вбере весь його запах, запам*ятає і нарешті відкриє шафу. з самого початку вона знала, що тут приховане найцікавіше. в шафах завжди ховають все найцікавіше, скаже вона, погладжуючи стару шинель. шафа завжди знає більше, ніж може вмістити. а головне - шафа єдина, серед цих ворожих столів, тумбочок і бджіл, вміє говорити!
спершу бере рюкзачок. уважно передивляється всі скляночки з фарбами. деякі відкриває, стінки затемнені, їй зовсім не видно що в середині. дерев*яна скринька піддається поволі, вона розсохлася і не бажає видавати свої таємниці за так. пастельні олівці її не цікавлять. коробочка з силою кидається об підлогу, вона сильно її розчарувала. блокнот гортає повільно, сторінку за сторінкою. але почерк надто нерозбірливий, а речення рвані. багато дивних символів. телефони. і ні слова про неї. друге розчарування стукається об стіну і розпачливо падає на підлогу. залишилися пензлі, олівці, лінійка, це все мовчить, не говорить ані слова. вона сердиться і розчарувається все більше. розчарування набирає загрозливих масштабів. його все важче контролювати.
пакети з речами великі, але всі кишені пусті. одяг надто чистий. майже новий. він нічим не пахне. він ні в чому не зізнається. все таке дурне, дурне, дурне, як і мала шльондра! все вороже до неї. вона це добре знає, тому закидає речі назад у шафу і голосно її зачиняє.
залишилися малюнки. дурнуваті і яскраві. який несмак! хто так малює. так малюють лише нездари, дурні гордовиті нездари, які вважають, що чогось варті. а насправді єдине вартісне у них - це звук паперу, який рветься.
слухай, маленька суко, слухай, як він співає.
згодом вона піде у будинок. уважно огляне кімнату, буде гладити і обережно нюхати простирадла. чим вони пахнуть. чи не відбилися на них слова, думки. а може навіть сни. зазирне під ліжко. порожньо і пильно. вона давно там не прибирала.
підійде до шафи. побачить на підлозі ватну паличку. довго на неї дивиметься, не зважуючись підняти. як ця шльондра могла, думатиме вона. викинула паличку прямо на підлогу! у моїй кімнаті! у моєму домі! ні, ви подивіться, у моєму місті! і зауважте, вона зробила це у мою середу! ви уявляєте, середу! я, звісно, нічого не відповім. воно лежало там до мого приїзду. але приємно було думати, що і це спишуть на мене. чому ні.
насолодиться гнівом, оближе його, вбере весь його запах, запам*ятає і нарешті відкриє шафу. з самого початку вона знала, що тут приховане найцікавіше. в шафах завжди ховають все найцікавіше, скаже вона, погладжуючи стару шинель. шафа завжди знає більше, ніж може вмістити. а головне - шафа єдина, серед цих ворожих столів, тумбочок і бджіл, вміє говорити!
спершу бере рюкзачок. уважно передивляється всі скляночки з фарбами. деякі відкриває, стінки затемнені, їй зовсім не видно що в середині. дерев*яна скринька піддається поволі, вона розсохлася і не бажає видавати свої таємниці за так. пастельні олівці її не цікавлять. коробочка з силою кидається об підлогу, вона сильно її розчарувала. блокнот гортає повільно, сторінку за сторінкою. але почерк надто нерозбірливий, а речення рвані. багато дивних символів. телефони. і ні слова про неї. друге розчарування стукається об стіну і розпачливо падає на підлогу. залишилися пензлі, олівці, лінійка, це все мовчить, не говорить ані слова. вона сердиться і розчарувається все більше. розчарування набирає загрозливих масштабів. його все важче контролювати.
пакети з речами великі, але всі кишені пусті. одяг надто чистий. майже новий. він нічим не пахне. він ні в чому не зізнається. все таке дурне, дурне, дурне, як і мала шльондра! все вороже до неї. вона це добре знає, тому закидає речі назад у шафу і голосно її зачиняє.
залишилися малюнки. дурнуваті і яскраві. який несмак! хто так малює. так малюють лише нездари, дурні гордовиті нездари, які вважають, що чогось варті. а насправді єдине вартісне у них - це звук паперу, який рветься.
слухай, маленька суко, слухай, як він співає.