Берегово: води, вино і мовне питання
Наступного дня у Берегово розпочалися справжні пригоди: ми провтикали останній вільний номер у готелі, потім пропоновану кімнату у приватному секторі, і нарешті лишилися дивитися захід сонця з апетитними вертунами та неапетитною перспективою ночувати просто неба. Нашу самотність скрашувала лише сторічна єврейська ритуальна баня, у якій зараз, за зовсім випадковим збігом, знаходиться Приватбанк:
Коли ми почали розчаровуватися у людстві, язик довів нас до чуйної жіночки Аги, яка нарадила спинитись у її сусідки. Після вмовлянь, підкріплених фінансовими вливаннями, сусідка погодилась: "Що з вами зробиш, дівчата, лишайтесь"; одна з дівчат при цьому мовчки посміхнулася у бороду.
Виявилося, що приїздити до Берегово без купальника і менше, ніж на кілька днів - моветон; життя тут обертається навколо термальних вод та відкритого басейну з ними ж. Зате ми не оминули старовинний винний подвал, який теж люблять туристи. Дегустація коштує усього 35 гривень, за таку ж ціну можна придбати літр вина - для тих, хто любить сухе, а на десерт подають чудовий виноградний сік - магазинний не витримує порівняння.
При усій цій туристичності ліхтарів у місті обмаль, маршруток нема зовсім, як і іншого транспорту, окрім гужового. Автовокзал у Берегово знаходиться на самій окраїні, і маршрутки по вихідним там не ходять; найновіше в ньому - це ремонт у туалетах, а так вигляд у нього настільки занедбаний та обшарпаний, що напис "Выход на посадку" я сприйняла якось буквально - справді, за дверима ж дерева, посадка, майже ліс.
Зате таксі дешеве - ми розділилися, хто буде за злого поліцейського, а хто за доброго, і сторгувалися на проїзд містом за 10 гривень. Місто, до речі, дуже гарне, є і будиночки-фортеці, і затишні дворики, і шикарний готель-ресторан "Золота Пава" з доброзичливим швейцаром:
Кажуть, у Берегово до 80% населення - угорці. Коли у звичайному кафе українською тебе розуміє лише одна офіціантка - так дивно! До найближчого прикордонного КПП - лише 23 км. А ось як називаються приміські населені пункти:
Я чула, як береговчани розмовляють суржиком, ближчим до російської; але варто звернутись до них, як вони починають говорити між собою угорською - аби не підслуховували.
Ніколи б не подумала, що на Західній Україні нас можуть висміювати за те, що ми розмовляємо українською! Але на шляху з Берегово саме так і трапилося. Втім, про це пізніше)
Коли ми почали розчаровуватися у людстві, язик довів нас до чуйної жіночки Аги, яка нарадила спинитись у її сусідки. Після вмовлянь, підкріплених фінансовими вливаннями, сусідка погодилась: "Що з вами зробиш, дівчата, лишайтесь"; одна з дівчат при цьому мовчки посміхнулася у бороду.
Виявилося, що приїздити до Берегово без купальника і менше, ніж на кілька днів - моветон; життя тут обертається навколо термальних вод та відкритого басейну з ними ж. Зате ми не оминули старовинний винний подвал, який теж люблять туристи. Дегустація коштує усього 35 гривень, за таку ж ціну можна придбати літр вина - для тих, хто любить сухе, а на десерт подають чудовий виноградний сік - магазинний не витримує порівняння.
При усій цій туристичності ліхтарів у місті обмаль, маршруток нема зовсім, як і іншого транспорту, окрім гужового. Автовокзал у Берегово знаходиться на самій окраїні, і маршрутки по вихідним там не ходять; найновіше в ньому - це ремонт у туалетах, а так вигляд у нього настільки занедбаний та обшарпаний, що напис "Выход на посадку" я сприйняла якось буквально - справді, за дверима ж дерева, посадка, майже ліс.
Зате таксі дешеве - ми розділилися, хто буде за злого поліцейського, а хто за доброго, і сторгувалися на проїзд містом за 10 гривень. Місто, до речі, дуже гарне, є і будиночки-фортеці, і затишні дворики, і шикарний готель-ресторан "Золота Пава" з доброзичливим швейцаром:
Кажуть, у Берегово до 80% населення - угорці. Коли у звичайному кафе українською тебе розуміє лише одна офіціантка - так дивно! До найближчого прикордонного КПП - лише 23 км. А ось як називаються приміські населені пункти:
Я чула, як береговчани розмовляють суржиком, ближчим до російської; але варто звернутись до них, як вони починають говорити між собою угорською - аби не підслуховували.
Ніколи б не подумала, що на Західній Україні нас можуть висміювати за те, що ми розмовляємо українською! Але на шляху з Берегово саме так і трапилося. Втім, про це пізніше)