Зборівська битва: 360-та річниця. 15 серпня.: kamienczanka

kamienczanka

Зборівська битва: 360-та річниця. 15 серпня.

Aug 16, 2009 18:01

Я дуже люблю провінційні свята - і дуже люблю реконструкторські дійства. Вчора в Зборові ці дві любові вийшло запросто поєднати собі на радість.
Враження безпосереднього учаника бою, ватажка левенців Гайдука

Відтворення переможної для Хмельницького Зборівської битви - це, звичайно, був вчорашній хіт, але зайняти себе в восьмитисячному місті можна було й в інші способи.

Наприклад, відвідуючи грандіозне як на маленький райцентр сувенірне містечко. Медовуху привезли аж з чернігівських Сокиринців.

Чия машинка краща?

В таких місцях відчуваєш себе уфолюдком, котрий не розуміє прекрасного (про прекрасне від вчора я ще напишу, ой напишу). Ну от вишивка хрестиком, приміром. Копітка, важка праця. Не поважати вишивальщика (ще й з ТАКИМ волоссям) неможливо. Поважати (глипнувши на результат) теж не дуже виходить:(.

Хоча яке я маю право вирішувати, чи гарні дерев'яні роги, а чи ні.

Можна було відвідати відбірковий тур всеукраїнського конкурсу козацької пісні "Байда" - в Зборівському БК. Я відвідала. З глядачів було лише два не-артисти: я і вона:

Рівень виступаючих - від смішного підглядання в листочок зі словами (Монастириський районний БК) до супер-професійного співу (жінки з Більча-Золотого, зал просто кричав "Браво!" хором). Зверніть увагу на типову для Борщівщини вишивку: так більше не вишивають ніде в Україні. В вересні в Борщеві - черговий фестиваль вишивок.

А на тернопільський мікс караяна і Дракули дивимось тут. А це його оточення:

В табір реконструкторів потрапити було важче, аніж в Кам'янці на Терру. Бо дуже йти туди плутано довелося :о).

Табір жив своїм сімнадцято-сторічним життям. Гайдук вкотре мучив Карпа. Мучити Карпа - традиція Гайдука і Антіна:

В кількох польових кухнях зварили перловку, горох і гречку - і роздавали голодним:

Близько четвертої години на зборівському стадіоні трапилося локальне столпотворіння: все місто (і, здається, ще кілька альтернативних восьмитисячних Зборових) прийшло дивитися на стронгменів. На них же дивився (і оцінював) Василь Вірастюк.

Найкраще виглядав тутенхамонистий тернополянин Ярослав Запотоцький. Інші його легко перемагали, але ж краса - це теж страшна сила, нє?

Два брати-акробати Крамарі були раптово віднайдені серед глядачів - і виявились практично стронгменами. Крамарь проти Крамаря не пішов - як і Клички. Брати обмежились вижиманням 60-кілограмової гирі по чотири рази. Крамарь № 2 міг і більше, але травмувати брата не хотів. І Запотоцького вони теж не травмували: машину вони не втримали. А той втримав. Секунд 18 десь тримав. І виглядав не так як крамарь. Крамарь виглядав от так:

Десь саме на Вірастюк-турнірі я почала розуміти глибинні причини перемоги козаків саме під Зборовим. Я й так дещо обережно ставлюся до галичанства в характері, але зборівчани - це еталонні галичани, їх треба або в поліклініку здавати для дослідів, або в Парижі під скляним ковпаком в палаті мір і ваги демонструвати.

Преси було багато. Преса працювала на полі. Глядачів теж було багато. Глядачам здавалося, що преса їм заважає. В пресу летіли каміння і матюки. На обвішанного трьома чи чотирма камерами фотографа в вишиванці і хакі кричали "Папараці, геть іди!" ледь не всією трибуною.

На битві стан галичанства зашкалював. Я зрозуміла, що б було, коли б весь світ складався з Блек. Тисячі гонорових, нахабних, самовпевнених людей чхати хотіли на міліцейські кордони, на крики піротехніків про заміноване поле (піротехніки не брехали), на прохання журналістів відійти з кадру: "Пане, ви тут на роботі і завтра собі поїдете, а я тут живу - і хочу подивитися!"
Залізний аргумент.

Преса теж утнула номер з расово-породистого галичанства. Біля Катерини Липи ("Укр.Тиждень", в хустці) сиділа жінка з пляшкою пива і дуже обізнана на деталях події. Про них вона й повідомляла своєму юному супутнику - російською мовою. Хакі-вишиванчастий папараці і його сивий сусід довго її присоромлювали, аж врешті не витримали і почали викликати з найближчих кущів міліціонера - так діти зовуть діда мороза. В кущах міліціонерів було штук вісім, підійти ж довго ніхто не наважувався, а коли худенький сержантик таки підійшов до горбочка з журналістами, чомусь почав розбиратися зовсім з іншою жінкою. Хакі-папараці розмахував пресійним посвідченням і вимагав вивести пані з поля. Жінка переможно крикнула супутнику: "Вот она, Западная Украина!" - і лишилася сидіти серед преси далі.

А, так про битву.

Депутат кам'янецької міськради Павло Білоус йде на вірну смерть.

Ватажки ворожих загонів мило обговорюють бій, який ще попереду.
На позиціях реконструктори були навіть ще до шостої вечора, коли на стадіоні Вірастюк все ще шукав богатирські таланти. Гайдук сказав: "Чекати не будемо, почнемо раніше, битва - на півгодини". Ага, отже, о 18-30 все закінчиться, ага.

Почалось десь о 18-35 :о)

Це білоруські реконструктори йдуть на позиції. Вони за поляків.

А це Київський реєстровий козацький полк. Він за київський реєстровий козацький полк.

Поки реконструктори чекали, аж тернопільське керівництво натішиться Вірастюком і прийде на їхню війну, йшла тиха партизанська боротьба зборівчан з міліціонерами. Зборівчани проявляли шалену гнучкість, пластичність і непоступливість. Вони, як молекули ефіру чи там аромату липневої троянди, проникали скрізь - не дивлячись на міліцейські кордони. Як перезріле тісто, зборівчани вивалювалися за межі периметру майданчика на Білому Березі, відшукуючи найкраще місце для споглядання битви. Тверда впевненість кожного зборівчанина в тому, що існує якесь міфічне єдине місце, звідки битву буде видно якнайкраще, спонукала їх до вилазок повз міліцейські пости. Вбрані в вишиванки 18-річні довгоногі кралі лізли через очерет і багно, випитуючи одна в одної: "Ти не боїшся? Будуть стріляти. Я так боюся. А ти не боїшся?". З цими словами кралі йшли на ворожі редути, щедро заміновані піротехніками зі студії ім. Довженко. Краль, які з нагоди битви прийшли на поле на підборах-шпильках, через очерет на руках несли кавалери - прямо на козацькі гармати.

Кожен зборівчанин прийшов на битву підготовлений: в нього на озброєнні були або відеокамера, або мобілка з фотокамерою. Особливою приттю у відзнімкуванні битви вирізнялись три різного віку вишиванчасті русалки, які вилізли на журналістський горбок з сусіднього гнилуватого болітця, всілися перед найповажнішими фото-дідами з найдорожчими півметровими об'єктивами і в намаганні зловити кадр нервово розмахували руками з мобілками перед дідівськими носами.

На відміну від Терри Героїки, змоги пересуватися як не по полю, то хоч вздовж нього в мене не було - я ж не зборівчанка, я так по-пластунськи не вмію. Тому я обрала найдурнуватішу тактику: як вже фотографується все з однії точки, то валю без прицілювання і пауз. Кенон перетворився на скажений кулемет "Максим". Техніку цю можна запантетувати як саму безглузду в світі - кажу після ознайомлення з її результатами.

Писар-диктор пояснював глядачам, що до чого на полі. Сил реконструкторів (сотня) не вистачало для масштабності, але щоб зрозуміти загальну картину битви їх було таки достатньо.

Реконструктори - історичні педанти, їх дешеві трюки не цікавлять. Тому популістські моменти виникали не за планом, а просто так, самі по собі. Ну от чим не секс-символ Зборівської битви?

На жаль, не було перед ким навіть похвалитися: "Оті хлопці - кам'янецькі левенці. Я їх знаю!"

Антіну на майбутнє порада: твоя зброя не спис, не гвинтівка і не вила. Твоя зброя - очі. Їх треба таращити в напрямку фотографів весь час. Де очі, очі де? (Ну я навіть і не жартую. Начебто).

Бій розпочався з герці. Накращий з козаків-фехтувальщиків вийшов на двобій з найкращим фехтувальщиком-поляком. В випадку варшавської "Лігі баронів" епітет "найкращий" перебільшенням не є.