Робочі будні
Листопад настав несподівано. І в листопаді 21 буде рівно 3 місяці, як робота знов мене знайшла. Після річного тиняння у статусі безробітної процес адаптації проходить косо і криво. Певні успіхи все ж є і я повільно але впевнено згадую, що то таке - сірі офісно-пацючі будні. Найтяжче поки що зжитись із думкою, що починати прокидатись потрібно о 5.30 а задля цього лягати у ліжечко пізніше 10ї ніззя нікак. Бо взагалі віднесусь до роботи положитєльно і нікуди не піду, бо банально - хєра встану з постелі… на після робочі гульки нема ні часу ні натхнення, тому доводиться роботу потрошки поєднувать з гульками. Це мене вже трошки і лякає, бо офіс стає для мене якимсь універсальним місцем, де окрім робить роботу я «…там п’ю, там гуляю…», не хватає «…там стелюся, там лягаю…», хоча для мене це був би прекрасний варіант - не було б думок про підйом о 5.30 і дорогу і … Кошмар… Пропрацювавши там всього лиш 2,5 місяці (обогі! А таке враження, що я вже там з пів року…), я тепер розумію, чому там такий великий відсоток одружено-жонатіих між собою співробітників і всіляко різноманітно породичаних… хулі- то, все під боком - зручно. Мабуть. Комусь… Якась дивна комуна… так про що я там?
Ага, значить: гуляєм і развлікаємся - як можем. Останній атракціон - мої нові іграшки. Це так мило, коли здорові мужики граюцця в кукли… по своєму, звичайно, але тим не менше…
Це майже повний акторський склад. Песики з шерсті валяні руками співробітниці Наталії Ворожбіт.
Поки що все досить пристойно - всі милуються зайчиками-ведмедиками-песиками...
А далі - панєслась.....
Фотосесія могла тривати вічно, але можливі варіанти ми перебрали досить швидко...
Коротко кажучи, шо кому болить, той так і граєцця))) Шо поробиш, таке страшне і водночас цікаве життя...