мандри, частина 4
Дорогою у Вінницю зупинились в Летичеві.
Знаменитий костел побачити толком не вдалося: храм діючий, отже обнесений високим парканом (частина якого стародавні кріпосні мури), а ворота зачинені на всі можливі замки.
Насправді втішила своєрідна укркаїнська еклектика: на 50 квадратних метрах пам'ятник Устиму Кармелюку, пам'ятний знак жертвам Голодомору та пам'ятна дошка воїнам радянської армії що загинули в летичівському концтаборі. Всі доглянуті і стоять у злагоді.
Вінниця.
Там кльово. Решта фотками, бо пєйсатель з мене такий-собі - не зможу передати свої емоції словами.
Пошук місця для ночівлі був досить тривалим та дещо смердючим, але все добре, що добре закінчується: переночували нормально.
Наранок заїхали у Вервольф. Дивитися, насправді, особливо нема на що. Але цікаво послухати місцевих "екскурсоводів". Проте заглиблюватись в цю тему, принаймні в цьому пості, я не буду.
Після подорожі лишилась купа позитивних емоцій та ще більша купа планів куди поїхати наступного разу.
повний фотозвіт тут
Знаменитий костел побачити толком не вдалося: храм діючий, отже обнесений високим парканом (частина якого стародавні кріпосні мури), а ворота зачинені на всі можливі замки.
Насправді втішила своєрідна укркаїнська еклектика: на 50 квадратних метрах пам'ятник Устиму Кармелюку, пам'ятний знак жертвам Голодомору та пам'ятна дошка воїнам радянської армії що загинули в летичівському концтаборі. Всі доглянуті і стоять у злагоді.
Вінниця.
Там кльово. Решта фотками, бо пєйсатель з мене такий-собі - не зможу передати свої емоції словами.
Пошук місця для ночівлі був досить тривалим та дещо смердючим, але все добре, що добре закінчується: переночували нормально.
Наранок заїхали у Вервольф. Дивитися, насправді, особливо нема на що. Але цікаво послухати місцевих "екскурсоводів". Проте заглиблюватись в цю тему, принаймні в цьому пості, я не буду.
Після подорожі лишилась купа позитивних емоцій та ще більша купа планів куди поїхати наступного разу.
повний фотозвіт тут