варшава. жовтий будинок.
- нам потрібно в 5-те віділення
- вийдіть в оці двері, пройдіть через дворик і на третій поверх
стукаємо у замкнені двері віділення
довго чекаємо
відчинили таки
пустили
несміливо заглядаю з порогу палати номер 2а досередини
один чоловік лежить на ліжку з заломаними догори руками і неприємно мугиче
на сусідньому ліжку молодий хлопець втуплений поглядом у стіну
поруч ще кілька порожніх незастелених ліжок
врешті знаходжу очима кого потрібно
махаю рукою - виходь
-привіт Норб
-привіт,як мило, що ви зайшли, проходьте до палати...
-еее, давай краще в коридорі...
сидимо в коридорі в старих м'яких кріслах
- маєш гарну зачіску - кепкую з його розпатланого волосся
- ой, ну що ти, вийду звідси... і одразу до перукарні
- ну як ти?
- нормально, тільки додому дуже хочеться...
- а сусіди як?
- ми не розмовляємо практично, один з них кричить несамовито ночами (медсестри нерідко то ігнорують), другий кидається посудом
- і як же ти так живеш??? а до ножів у вас тут хоч доступу немає?
- нє, у нас весь посуд пластиковий, одноразовий
- дам-с... я тут тобі цеє... принесла фото твого кота і твої улюблені цукерки...
- ой, дякую, ой, мій рудик!.. (підводиться та цілує мене)... я візьму одну цукерочку?
- та бери, бери ж... то для тебе
- нє-нє, я всі не буду... хіба тільки іщє дві - пригощу свою подругу
бере дві цукерки та заходить в палату навпроти
крізь відчинені двері бачимо як він пропонує цукерки якійсь дівчині, вона відпихає легенько його протягнену руку з солодощами - відмовляється, зрештою -дякує і бере
- красива в тебе колєжанка - погоджуємося ми
- ну... може й так
- як її звати? скільки їй років?
- Пауліна. їй двадцять
- двадцять??? чому вона тут?
- спроба самогубства
жуємо мовчки цукерки
коло нас нарізає кола бабця в стоптаних капцях і дивною блукаючою посмішкою
- а можна я пригощуся шоколадкою?
- так-так, звісно, беріть - віддаємо останню цукерку
за кілька кроків, цукерка падає на підлогу з бабциних рук, вона підіймає її та кладе до рота
-ну добре, підемо вже мабуть...
підводимося та йдемо до виходу з віділення
на півдорозі нас перестріває солодка бабця і дуже щиро жалує, що ми вже йдемо : а що, вже йдете? ой, шкода як, шкода...
доки медсестра відчиняє ключем нам двері, Норб обіймає мене і каже: тримайся...
і я ледь тримаюся
- вийдіть в оці двері, пройдіть через дворик і на третій поверх
стукаємо у замкнені двері віділення
довго чекаємо
відчинили таки
пустили
несміливо заглядаю з порогу палати номер 2а досередини
один чоловік лежить на ліжку з заломаними догори руками і неприємно мугиче
на сусідньому ліжку молодий хлопець втуплений поглядом у стіну
поруч ще кілька порожніх незастелених ліжок
врешті знаходжу очима кого потрібно
махаю рукою - виходь
-привіт Норб
-привіт,як мило, що ви зайшли, проходьте до палати...
-еее, давай краще в коридорі...
сидимо в коридорі в старих м'яких кріслах
- маєш гарну зачіску - кепкую з його розпатланого волосся
- ой, ну що ти, вийду звідси... і одразу до перукарні
- ну як ти?
- нормально, тільки додому дуже хочеться...
- а сусіди як?
- ми не розмовляємо практично, один з них кричить несамовито ночами (медсестри нерідко то ігнорують), другий кидається посудом
- і як же ти так живеш??? а до ножів у вас тут хоч доступу немає?
- нє, у нас весь посуд пластиковий, одноразовий
- дам-с... я тут тобі цеє... принесла фото твого кота і твої улюблені цукерки...
- ой, дякую, ой, мій рудик!.. (підводиться та цілує мене)... я візьму одну цукерочку?
- та бери, бери ж... то для тебе
- нє-нє, я всі не буду... хіба тільки іщє дві - пригощу свою подругу
бере дві цукерки та заходить в палату навпроти
крізь відчинені двері бачимо як він пропонує цукерки якійсь дівчині, вона відпихає легенько його протягнену руку з солодощами - відмовляється, зрештою -дякує і бере
- красива в тебе колєжанка - погоджуємося ми
- ну... може й так
- як її звати? скільки їй років?
- Пауліна. їй двадцять
- двадцять??? чому вона тут?
- спроба самогубства
жуємо мовчки цукерки
коло нас нарізає кола бабця в стоптаних капцях і дивною блукаючою посмішкою
- а можна я пригощуся шоколадкою?
- так-так, звісно, беріть - віддаємо останню цукерку
за кілька кроків, цукерка падає на підлогу з бабциних рук, вона підіймає її та кладе до рота
-ну добре, підемо вже мабуть...
підводимося та йдемо до виходу з віділення
на півдорозі нас перестріває солодка бабця і дуже щиро жалує, що ми вже йдемо : а що, вже йдете? ой, шкода як, шкода...
доки медсестра відчиняє ключем нам двері, Норб обіймає мене і каже: тримайся...
і я ледь тримаюся