на Погребище.ч3.
..третя частина поїздки у Погребищанському напрямку буде про пам'ятки самого Погребища та с.Круподеринці:
..про село Круподеринці я колись друкувався в жж в пості про подорож до Меджибожа: "колись". Того разу я не знайшов садибу графа Миколи Павловича Ігнатьєва, тож закриваю "білі плями" і обновлюю хвото.
Граф М.Ігнатьєв - видатний дипломат Р.Імперії, при його керівництві був підписаний Сан-Стефанський договір (закінчення Російсько-Турецької війни), за яким Болгарія здобула незалежність, тож для болгар Ігнатьєв - майже народний герой, в честь нього в Болгарії названі села, вулиці і площі в країні. Також при його участі підписаний договір з Китаєм, після якого Приморський Край і частина Хабарівського відходить до Росії. Ще граф відзначився в юдофобських поглядах, він тоді займав місце в міністерстві внутрішніх справ і готував антиєврейські проекти, після яких пройшла низка єврейських погромів, а ще він був прихильником "руськаго міра" тоді ця движуха називалась "панславізм", а потім граф запропонував імператору Олександру3 скликати "земський собор", і тоді в імператора терепець увірвався і він Ігнатьєва списав на пенсію.
В 1880 році Микола Ігнатьєв з сім'єю оселяється в с.Крупедеринці, будує собі невеличку садибу і доживає свого віку, при ньому в селі закладуються і будуються церква і млин, да і ще дещо, що не збереглось.
Садиба місцями двоповерхова, місцями одно, складної форми, побудована в другій половині 19 століття, після революції використовувалась, як школа для вчителів, потім дитячий будинок, ну і зараз це звичайна школа:
"..В 1895 році на кошти графа Ігнатьєва, за проектом О. М. Померанцева, була збудована цегляна церква - мавзолей і стала діяти з 17 вересня 1901 року." - (С) вікі. Осв'ячена в честь Різдва Богородиці, дуже симпатична будова. Попробую її описати: одноглава, чотиристовпна, дев'ятидільна?, в одному зв'язку з дзвіницею, побудована в візантійському стилі, в плані хрестообразна, апсида п'ятигранна прибудована до прямокутної вівтарної частини, апсида має з східної сторони спарене напівциркульне вікно і по одному циркульному на діагональних гранях, рамена прямокутні, закінчуються дверима і потрійними напівциркульними вікнами над дверима, притвір, вівтарна частина і рамена мають одну висоту і бочкоподібний дах, середхресття - квадрат, на ньому круглий барабан з 12 напівциркульними вікнами, зверху шоломоподібний купол. Між раменами і апсидою і між притвором і раменами чотири прибудови, вони мають 2\3 висоти рамен, на кожній з сторін спарені напівциркульні вікна, окрім західних сторін західних прибудов, там вони приєднані до дзвіниці, дзвіниця триярусна, верхній ярус восьмигранний барабан, такої ж форми, що і главка, другий ярус має три сходинки центральна вища і дві по бокам (в пн і пд напрямках), також дзвіниця має прямокутні прибудови в пн і пд напрямках під односхилим дахом в ті ж сторони, а також по одному напівциркульному вікну на сторону, східна сторона не має вікна, так як приєднана до діагональних прибудов основи, над прибудовами дзвіниці по маленькому напіпциркульному віконцю, ще на одній зі сходинок другого ярусу (пд) вціліла главка. З західної сторони дзвіниці портал, над ним спарені напівциркульні вікна. Під храмом знаходиться склеп родини Ігнатьєвих, вхід до нього знаходиться зі східної сторони в апсиді. В слепі поховані Микола Ігнатьєв (1908), дружина Катерина Голіцина (1917), і донька Катерина (1914), яка померла на війні від стовбняка (була сестрою милосердя). Також на церковщині знаходиться капличка, яка була встановлена на місці старого храму, який в 1904 році перенесли до с.Адамівка (буде у наступних постах), а також чимало поховань визначних людей села.
В 1914 році, вдова Катерина побудувала біля церкви пам'ятник сину Володимиру і племіннику Олексію Зурові, які загинули в Цусимському бою (1905), пам'тник має вигляд великої брили з хрестом зверху і чотири якорі зв'язані ланцюгами кругом брили:
- а, і майже всюди пишуть, що цей храм є копією О.Невського храму в Софії, Ви бачили собор в Софії? він на останній фото зверху, і в мене виникло питання, де там копія? стиль - так, один, але все інше? Так мало того, Круподеринський храм осв'ячений в 1901 році, а собор в Софії в 1912му! Так хто чия копія? Єдине що об'єднує ці храми, це один архітектор - професор О.Померанцев. Щось мені здається що ту інформацію просто копіюють і вона розходиться, як кола по воді, невже так важко перевірити, зрівнити?...
Ще хочу доповнити, що два сина графа Миколи - Павло і Олексій були губернаторами Київської губерні, померли в еміграції , один в Канаді, другий у Франції. Ще один син Микола служив в армії Скоропадського, а потім воював за біляків, помер в Софії... така ось цікава сімейка.
..а, ще на кошти Ігнатьєва був побудований цукровий завод в Погребищі, він буде трохи нижче..
Наступна пам'ятка Круподеринців це величезний млин. В 1896 році на місці старого, дерев'яного побудований чотириповерховий млин з прибудованою олійнею. Млин працював до 1991 року, зараз потехеньку занепадає, всередині ще залишились старовинні остови млиннових механізмів, те що не змогли відкрутити і здати на брухт:
Ще одна маловідома пам'ятка Круподеринців, це капличка на цвинтарі, виконана в еклектичному цегляному стилі, побудована скоріш за все десь на зламі віків, або даже на початку 20 століття, до неї веде ялинкова алея, тільки ялинки вже своє віджили і засохли, а сама алея заросла бур'яном в перемішку з лілеями):
Перейду до Погребища, нажаль дуже мало інформації про пам'ятки цього райцентру Вінницької області, хоча історію свою веде ще з домонгольських часів. З 18 століття Погребище належало роду Ржевуцьких (Жевуських). Біля залізничного вокзалу (нового - не фоткав), стоїть цікава споруда пошти з стрільчатими вікнами і фортечними зубцями на даху, коли побудована, невідомо, але по кладкі цегли, здається, що уже в радянські часи. Ще декілька старих будівель можна побачити, розкиданих по місту, їх небагато:
Той самий цукровий завод, про який я казав трохи вище, побудований графом М.Ігнатьєвим на зламі віків в 1900 році, працює й зараз:
- новобуд-храм (ніякий, страшненький) і симпатична скеля з хрестом, там ще поруч танк стоїть.
А це щось цікаве в парку, зараз в цій будівлі якийсь храм, скоріш за все це залишки садиби Жевуського (1861):
- кахель трохи псує картинку, але не суттєво.
Наступний будинок, скоріш за все земська школа і скоріш за все початку 20 століття (елементи модерну), хоча місцеві клялись, що це стара панська садиба (ага))). Зараз тут автошкола:
Далі я щось шукав і заїхав в приватний сектор, де узрів "жидобендерівську" водонапірну вежу, не зміг проїхати повз):
- ну і напівзакинутий католицький цвинтар, вірніше брама від нього. Неоготика в красі і руїні, я в захваті. Збереглось декілька старих пам'ятників, і багато "копанок", хрЕнові копателі дійшли і до могил...
Далі я рвонув на захід, щоб перевірити пару значків на мапі, нічого старого не знайшов, але зустрівся з природним фронтом, який надвигався в мою сторону, тож довелося перекроїти подорож і тікати додому, щоб не попасти в зливу..
- на зворотньому шляху в Погребищі натрапив на костел, який я думав, що знайшов, а то з баштою невідома будова, можливо залишки старої садиби. Костел Непорочного Зачаття Діви Марії, побудований в 1864 році коштом Жевуських (Адама), останнім часом його намагаються ремонтувати, парадний фасад відновили, дві дзвіниці відбудували (бо комунякам вони заважали, тому були знесені), пластикові вікна вставили, молодці! %).
Далі на схід від надвигаючого фронту. Наступним постом закінчення вояжі..
..про село Круподеринці я колись друкувався в жж в пості про подорож до Меджибожа: "колись". Того разу я не знайшов садибу графа Миколи Павловича Ігнатьєва, тож закриваю "білі плями" і обновлюю хвото.
Граф М.Ігнатьєв - видатний дипломат Р.Імперії, при його керівництві був підписаний Сан-Стефанський договір (закінчення Російсько-Турецької війни), за яким Болгарія здобула незалежність, тож для болгар Ігнатьєв - майже народний герой, в честь нього в Болгарії названі села, вулиці і площі в країні. Також при його участі підписаний договір з Китаєм, після якого Приморський Край і частина Хабарівського відходить до Росії. Ще граф відзначився в юдофобських поглядах, він тоді займав місце в міністерстві внутрішніх справ і готував антиєврейські проекти, після яких пройшла низка єврейських погромів, а ще він був прихильником "руськаго міра" тоді ця движуха називалась "панславізм", а потім граф запропонував імператору Олександру3 скликати "земський собор", і тоді в імператора терепець увірвався і він Ігнатьєва списав на пенсію.
В 1880 році Микола Ігнатьєв з сім'єю оселяється в с.Крупедеринці, будує собі невеличку садибу і доживає свого віку, при ньому в селі закладуються і будуються церква і млин, да і ще дещо, що не збереглось.
Садиба місцями двоповерхова, місцями одно, складної форми, побудована в другій половині 19 століття, після революції використовувалась, як школа для вчителів, потім дитячий будинок, ну і зараз це звичайна школа:
"..В 1895 році на кошти графа Ігнатьєва, за проектом О. М. Померанцева, була збудована цегляна церква - мавзолей і стала діяти з 17 вересня 1901 року." - (С) вікі. Осв'ячена в честь Різдва Богородиці, дуже симпатична будова. Попробую її описати: одноглава, чотиристовпна, дев'ятидільна?, в одному зв'язку з дзвіницею, побудована в візантійському стилі, в плані хрестообразна, апсида п'ятигранна прибудована до прямокутної вівтарної частини, апсида має з східної сторони спарене напівциркульне вікно і по одному циркульному на діагональних гранях, рамена прямокутні, закінчуються дверима і потрійними напівциркульними вікнами над дверима, притвір, вівтарна частина і рамена мають одну висоту і бочкоподібний дах, середхресття - квадрат, на ньому круглий барабан з 12 напівциркульними вікнами, зверху шоломоподібний купол. Між раменами і апсидою і між притвором і раменами чотири прибудови, вони мають 2\3 висоти рамен, на кожній з сторін спарені напівциркульні вікна, окрім західних сторін західних прибудов, там вони приєднані до дзвіниці, дзвіниця триярусна, верхній ярус восьмигранний барабан, такої ж форми, що і главка, другий ярус має три сходинки центральна вища і дві по бокам (в пн і пд напрямках), також дзвіниця має прямокутні прибудови в пн і пд напрямках під односхилим дахом в ті ж сторони, а також по одному напівциркульному вікну на сторону, східна сторона не має вікна, так як приєднана до діагональних прибудов основи, над прибудовами дзвіниці по маленькому напіпциркульному віконцю, ще на одній зі сходинок другого ярусу (пд) вціліла главка. З західної сторони дзвіниці портал, над ним спарені напівциркульні вікна. Під храмом знаходиться склеп родини Ігнатьєвих, вхід до нього знаходиться зі східної сторони в апсиді. В слепі поховані Микола Ігнатьєв (1908), дружина Катерина Голіцина (1917), і донька Катерина (1914), яка померла на війні від стовбняка (була сестрою милосердя). Також на церковщині знаходиться капличка, яка була встановлена на місці старого храму, який в 1904 році перенесли до с.Адамівка (буде у наступних постах), а також чимало поховань визначних людей села.
В 1914 році, вдова Катерина побудувала біля церкви пам'ятник сину Володимиру і племіннику Олексію Зурові, які загинули в Цусимському бою (1905), пам'тник має вигляд великої брили з хрестом зверху і чотири якорі зв'язані ланцюгами кругом брили:
- а, і майже всюди пишуть, що цей храм є копією О.Невського храму в Софії, Ви бачили собор в Софії? він на останній фото зверху, і в мене виникло питання, де там копія? стиль - так, один, але все інше? Так мало того, Круподеринський храм осв'ячений в 1901 році, а собор в Софії в 1912му! Так хто чия копія? Єдине що об'єднує ці храми, це один архітектор - професор О.Померанцев. Щось мені здається що ту інформацію просто копіюють і вона розходиться, як кола по воді, невже так важко перевірити, зрівнити?...
Ще хочу доповнити, що два сина графа Миколи - Павло і Олексій були губернаторами Київської губерні, померли в еміграції , один в Канаді, другий у Франції. Ще один син Микола служив в армії Скоропадського, а потім воював за біляків, помер в Софії... така ось цікава сімейка.
..а, ще на кошти Ігнатьєва був побудований цукровий завод в Погребищі, він буде трохи нижче..
Наступна пам'ятка Круподеринців це величезний млин. В 1896 році на місці старого, дерев'яного побудований чотириповерховий млин з прибудованою олійнею. Млин працював до 1991 року, зараз потехеньку занепадає, всередині ще залишились старовинні остови млиннових механізмів, те що не змогли відкрутити і здати на брухт:
Ще одна маловідома пам'ятка Круподеринців, це капличка на цвинтарі, виконана в еклектичному цегляному стилі, побудована скоріш за все десь на зламі віків, або даже на початку 20 століття, до неї веде ялинкова алея, тільки ялинки вже своє віджили і засохли, а сама алея заросла бур'яном в перемішку з лілеями):
Перейду до Погребища, нажаль дуже мало інформації про пам'ятки цього райцентру Вінницької області, хоча історію свою веде ще з домонгольських часів. З 18 століття Погребище належало роду Ржевуцьких (Жевуських). Біля залізничного вокзалу (нового - не фоткав), стоїть цікава споруда пошти з стрільчатими вікнами і фортечними зубцями на даху, коли побудована, невідомо, але по кладкі цегли, здається, що уже в радянські часи. Ще декілька старих будівель можна побачити, розкиданих по місту, їх небагато:
Той самий цукровий завод, про який я казав трохи вище, побудований графом М.Ігнатьєвим на зламі віків в 1900 році, працює й зараз:
- новобуд-храм (ніякий, страшненький) і симпатична скеля з хрестом, там ще поруч танк стоїть.
А це щось цікаве в парку, зараз в цій будівлі якийсь храм, скоріш за все це залишки садиби Жевуського (1861):
- кахель трохи псує картинку, але не суттєво.
Наступний будинок, скоріш за все земська школа і скоріш за все початку 20 століття (елементи модерну), хоча місцеві клялись, що це стара панська садиба (ага))). Зараз тут автошкола:
Далі я щось шукав і заїхав в приватний сектор, де узрів "жидобендерівську" водонапірну вежу, не зміг проїхати повз):
- ну і напівзакинутий католицький цвинтар, вірніше брама від нього. Неоготика в красі і руїні, я в захваті. Збереглось декілька старих пам'ятників, і багато "копанок", хрЕнові копателі дійшли і до могил...
Далі я рвонув на захід, щоб перевірити пару значків на мапі, нічого старого не знайшов, але зустрівся з природним фронтом, який надвигався в мою сторону, тож довелося перекроїти подорож і тікати додому, щоб не попасти в зливу..
- на зворотньому шляху в Погребищі натрапив на костел, який я думав, що знайшов, а то з баштою невідома будова, можливо залишки старої садиби. Костел Непорочного Зачаття Діви Марії, побудований в 1864 році коштом Жевуських (Адама), останнім часом його намагаються ремонтувати, парадний фасад відновили, дві дзвіниці відбудували (бо комунякам вони заважали, тому були знесені), пластикові вікна вставили, молодці! %).
Далі на схід від надвигаючого фронту. Наступним постом закінчення вояжі..