Філантропи у рваних штанях
Його ім'я не користується широкою відомістю за межами Британських островів. Та й там його знають далеко не всі. Літературознавці його ігнорують. До істориків та соціологів він і не звертався. Але свого часу для багатьох у рядах робітничого руху його слово знаменувало буквально переворот у способі мислення. Роберт Нунен, 44-річний ірландський маляр, помирав від легеневого туберкульозу у злиднях та нікому невідомий. Рукопис роману - справи свого життя - єдине, що він, помираючи, міг залишити своїй доньці Кетлін.
Дівчина старанно зберігала 1674 рукописних сторінки, аж поки не найнялась хатньою прислугою у Лондоні, де їй випала нагода розповісти про батьківський рукопис. Лондонську леді, в чиєму будинку Кетлін працювала, це зацікавило і вона показала рукопис одному зі своїх знайомих, котрий мав зв'язки у лондонських видавництвах. Ті одразу вчули комерційну вигоду від видання книги, написаної простим робітником, і через рік роман "Філантропи у рваних штанях" Роберта Трессела (літературний псевдонім Нунена) побачив світ.
Проте, це була зовсім не та книга, яку залишив по собі Нунен. Спочатку його донька змушена була скоротити рукопис у декілька разів, а потім видавець вкоротив його ще вдвічі.
Але перш ніж перейти до самого роману, зупинимось на особистості Роберта Нунена. Народившись у Дубліні, він ще юнаком емігрував у Південну Африку. Є свідчення його перебування у Йоганнесбурзі за декілька років до початку англо-бурської війни. Він приймав безпосередню участь у створенні ірландської бригади для боротьби проти британського імперіалізму і, вочевидь, був заарештований колоніальною владою, а близько 1902 р. Роберта Нунена депортували в Англію.
Протягом дев'яти років, майже до самої смерті, Роберт прожив у Гастінгсі, що на південному узбережжі Англії. Це був період на початку ХХ сторіччя, коли становище абсолютної більшості людей було не лише важким, а й невпинно погіршувалось. Попри довгий робочій день, заробітна платня була маленькою. Ціни на все стрімко зростали, а реальні прибутки трудящих падали. Не існувало ані допомоги по безробіттю або хворобі, ні пенсій. Зовсім нестерпним було становище жінок-робітниць, молоді. Попри законодавчі заходи, все ще розповсюдженою була дитяча рабська праця. Погане, недостатнє харчування, непридатні житлові умови ставили під загрозу життя робітників. Це був час, коли Бернард Шоу сказав: "Якщо люди, куди не глянеш, гниють заживо і мруть з голоду, і якщо нікому не стане серця чи розуму, щоб забити тривогу з цього приводу, то це мають зробити великі письменники. Словом, наші поети йдуть по стопам Шеллі і стають політичними соціальними агітаторами…" Трессел не був поетом, але своїм романом показав, що має і розум, і серце, і що він - великий письменник, котрим рухає гуманізм, котрий має гостре соціальне і політичне чуття.
Роман "Філантропи у рваних штанях" у тому вигляді, який залишив Нунен розкриває трагедію людської душі в лещатах бідності і безправності, змальовує відчай і надію, покірність і боротьбу. Філантропами у рваних штанях письменник із сарказмом назвав тих, хто, не відаючи власної сили, все більше збагачує своїм трудом багатіїв та лицемірів. Але не для того, аби затаврувати людей, чия свідомість пригнічена служінням чужим інтересам, було написано книгу, а щоб вдихнути в них волю до революційних змін, покірним протиставляючи бунтівників, поборників справедливості, озброєних соціалістичною ідеєю. «Філантропи у рваних штанях» - це водночас оптимістична трагедія британського робітничого класу та акт викриття, засудження капіталістів та їхніх поплічників. Своїм романом письменник виносить вирок, що не підлягає оскарженню. Трессел б’ється. Своєю книгою він виступає за очищення свідомості народу від брехні і наклепів на адресу соціалізму. Він викриває всю фальш уявлень про новий суспільний устрій, котрі десятиліттями насаджувались правлячим класом.
Роберт Трессел постає поборником правди. Саме це є причиною його відрази до філантропів, у що б вони не були вбрані: у подерті штани або у смокінги із шовковими циліндрами на головах. Як і зараз, благодійністю в ті роки намагались, немов фіговим листком, прикрити виразки буржуазного суспільства. Філантропія зверху була відповіддю лібералів та консерваторів, що правили країною в інтересах панівних класів, на протест робітничого класу. Трессел довів: благодійність тих, хто має владу, нічого в соціальному плані не вирішує, а філантропія знизу, покірність робітників капіталу тільки завдає шкоди їхнім власним інтересам.
Палке бажання змінити існуючий лад підштовхнуло Роберта Нунена на створення книги. Але саме з цієї ж причини видавці і викреслили з роману майже все оптимістичне за тоном та революційне за змістом. І в першому виданні, і у ще більш скороченому другому, було вилучено розгорнуту автором у яскравих художніх образах безжалісну критику капіталістичного ладу. Щоправда, і у спотвореному вигляді роман "Філантропи у рваних штанях" привернув на сторону соціалізму тисячі робітників. Вплив книги, безсумнівно, стократ зріс би, якби вона побачила світ у тому вигляді, у якому була написана.
Про факт спотворення роману стало відомо лише у середині ХХ сторіччя. Рукопис Трессела-Нунена зник ще у 1914 р., одразу ж після виходу першого фальсифікованого видання. Лише зусиллями англійського комуніста Ф.С. Болла, який вирішив зайнятись біографією письменника, та його товаришам вдалось відшукати та придбати оригінал рукопису. Різниця була разючою: скорочення тексту майже на третину, вирвані сюжетні лінії та окремі персонажі, найнахабніші перекручення головної ідеї автора. Книга була без перебільшень "препарована" видавцями з розрахунком зобразити соціалізм як дещо "позбавлене практичного змісту", а самих соціалістів виставити сповненими зневіри фаталістами.
Однак намагання Болла опублікувати повну версію роману наштовхувались на відмови видавців, допоки національна федерація будівельників не взяла справу під свій контроль. Видавці повністю привласнили собі чималий прибуток від книги, котра перевидавалася 22 рази, і, тим не менш, наклали заборону на повне видавництво під приводом "можливого впливу на їхній подальший прибуток".
На останніх сторінках своєї книги, продовжуючи застерігати робітників від спокус капіталізму, Роберт Трессел вустами головного героя оспівує нове суспільство, яке за його твердим переконанням, у свій час побудує народ. Ясна річ, ці сторінки були скорочені видавцями, а деякі з них повністю перероблені.
Трессел писав, що неминуче та невідворотно настане час, коли виробництво та розподіл благ будуть підпорядковані не вигоді одиниць, а добробуту та процвітанню всіх. Він був далеким від песимізму та відчаю, - навпаки, він закликав англійських робітників, серед яких жив та боровся, дивитись вперед, у майбутнє.
"Чорні хмари вже збираються у передгрозовому небі, немов Немезида, нависають вони над світом капіталізму. Цей жорстокий устрій, що досяг останньої міри беззаконня та кровожерливості, - вже готовий рухнути під уламками своїх злодіянь, його крах невідворотній, адже його сутність нелюдська й аморальна…
Людство прокидається після довгої ночі рабства та скорботи, люди підіймаються з пилу та бруду, в якому вони так довго лежали, розпростерті ниць, - і ось вони вже дивляться вгору, тягнуться до світла, котре розгоряється у небесній синяві. Це світло осяє увесь світ, єдину батьківщину людства, він заграє на позолоті будинків та башт прекрасних міст майбутнього, де люди поєднаються у справжньому братерстві та дружбі. Це незгасиме світло, промені якого будуть сяяти для всього щасливого людства, - світло сонця соціалізму, що вже сходить."
За матеріалами біографічних досліджень