Роберт Трессел "Філантропи у рваних штанях". Обране (частина друга)
Отже, до вашої уваги друга частина обраного.
***
- Ура! - заволав Філпот. Його привітальний вигук підхопила і решта. - Прибув професор, зараз він нам дещо повідомить.
У відповідь на його репліку почувся веселий гамір.
- Христа ради, дайте хоч спершу поїсти, - благав Харлоу з удаваним відчаєм.
Коли Оуен, наливши собі чашку чаю, сів на своє звичне місце, Філпот підвівся, і, окинувши поглядом усю компанію, сказав:
- Джентльмени, з вашого милостивого дозволу, коли професор закінчить обідати, він прочитає вам свою відому доповідь під назвою “Гроші - головна причина безгрошів’я”, в котрій він доведе, що від грошей одна шкода. Після доповіді буде проведено збір пожертв, щоб трошки підтримати лектора. - Філпот повернувся на місце, супроводжуваний схвальними вигуками.
Після того, як всі поїли, хтось почав нагадувати про обіцяну лекцію, але Оуен тільки віджартовувався і продовжував читати аркуш газети, в котрий був загорнутий його сніданок. Зазвичай робітники виходили прогулятись після обіду, але оскільки в цей день дощило, вони вирішили, якщо вдасться, змусити Оуена виконати обіцянку, дану за нього Філпотом.
- Нумо, браття, всі гуртом, - сказав Харлоу, і одразу ж здійнявся неймовірний ґвалт: виття, гарчання, свист змішувались із криками: “Брехня!”, “Шахрай!”, “Поверни нам наші гроші!”, “Ламай усе!”
- Агов, слухай, - прокричав Філпот, поклавши руку Оуену на плече. - Ну, доведи-но нам, що гроші - причина бідності.
- Одна справа - сказати, друга - довести, - посміхнувся Красс, котрий був радий нагоді продемонструвати давно запасену вирізку з “Мракобіса”.
- Причина бідності - гроші, - сказав Оуен.
- Доведи, - повторив Красс.
- Гроші - причина бідності тому, що вони є засобом, за допомогою котрого ті, хто не хочуть працювати, відбирають у робітників плоди їхньої праці.
- Доведи, - ще раз повторив Красс.
Оуен повільно згорнув аркуш газети, котрий читав, і сховав його у кишеню.
- Гаразд, - відповів він. - Я розкрию вам секрет Грандіозної Грошової Афери.
Оуен дістав зі свого обіднього кошика два шматки хліба, потім, збагнувши, що цього замало, спитав, у кого ще залишився від обіду хліб. Йому дали кілька шматків, він склав їх докупи на чистому аркуші паперу і, взявши у Істона, Харлоу і Філпота складні ножі, котрими вони послуговувались за обідом, почав так:
- Припустимо, що ці шматки хліба є природними багатствами на потребу людства. Їх створили не люди, а великий творець - Природа. Щоб існувало все живе, вони необхідні нам так само, як повітря і сонячне світло.
- Говорити ти мастак, - зауважив Харлоу і підморгнув решті.
- Вірно, друже, - сказав Філпот. - Поки що кожний із тобою погодиться. Все це ясно як день.
- Припустимо, - продовжував Оуен, - що я капіталіст, або краще так: я представляю Клас землевласників і капіталістів. Це значить, що всі природні багатства, або назвемо їх “сировиною”, належать мені. Зараз не важливо, у який спосіб я отримав це все, і чи маю я на це право. Важливо тільки, що сировина, потрібна для виробництва необхідних для життя речей є власністю Класу землевласників і капіталістів. Я цей клас, і всі багатства належать мені.
- Гаразд! - погодився Філпот.
- А ви троє представляєте Робітничій клас, і ви не маєте нічого. Що ж до мене, то, хоча мені належить вся ця сировина, вона мені не потрібна. Єдине, чого я потребую, - речей, котрі за допомогою праці можна отримати із сировини. Але мені ліньки працювати самотужки, і я винайшов Грошову Аферу, щоби змусити вас працювати на мене. Утім, перед тим я мушу пояснити, що, крім сировини, у мене ще дещо є. Нехай ці три ножі будуть засобами виробництва: фабрики, станки, залізна дорога, і все те, без чого неможливо виробляти потрібні мені речі. А ці три монетки, - він дістав із кишені три монетки в півпенсу, - нехай будуть капіталом.
- Але перед тим як продовжувати, - перебив себе Оуен, - я хочу нагадати вам, що я не просто капіталіст. Я представляю собою весь Клас капіталістів. А ви не просто троє робітників, ви - весь Робітничий клас.
- Гаразд, гаразд, - нетерпляче процідив Красс, - це ясно. Давай далі.
Оуен розрізав один шматок хліба на маленькі кубики.
- Ось речі, котрі за допомогою машин працею було створено із сировини. Припустимо, три такі шматочки - продукція вироблена робітником за тиждень. Хай тижневий виробіток складає один фунт стерлінгів, а кожний із цих півпенсовиків - соверен. Фокус вийшов би значно краще, якби ми мали справжні соверени, але я забув захопити їх із собою.
- Я б тобі зайняв, - із жалем сказав Філпот, - але залишив гаманець на роялі.
За дивним збігом, і решта не мала при собі золота. Тому було вирішено замінити його півпенсами.
- А тепер перейдемо до фокусу…
- Чекай-но, чекай, - схвильовано перебив його Філпот, - може нам поставити кого біля воріт на випадок, якщо сунеться лягавий. Нікому не хочеться, аби нас застукали, сам розумієш.
- Це зовсім не обов’язково, - відповів Оуен. - Існує тільки один сторож порядку, котрий завадив би нам грати в цю гру. Це соціалізм.
- Та ну його, соціалізм, - роздратовано гаркнув Красс. - Ти про аферу давай закінчуй.
Оуен звернувся до Робітничого класу, представленого Філпотом, Харлоу та Істоном.
- Ви кажете, що вам потрібна робота, і оскільки я є Класом добросердечних капіталістів, то я готовий вкласти свої гроші в різні галузі промисловості, щоб забезпечити вас роботою. Кожному я буду платити один фунт на тиждень, а ваш тижневий виробіток кожного - три такі кубики. За цю роботу ви всі отримаєте гроші. Гроші - це ваша власність, і ви ладні робити з ними все, що вам заманеться, продукція ж перейде до мене, і я буду розпоряджатись нею за власним бажанням. Нехай кожен користується цими знаряддями праці. Коли ви виконаєте тижневу норму, то отримаєте гроші.
Як і було умовлено, Робітничий клас узявся до роботи, а Клас капіталістів сидів і стежив за ними. Щойно вони закінчили роботу, вони віддали Оуену дев’ять маленьких кубиків, котрі він склав коло себе на аркуші паперу, і видав їм заробітну плату.
- Нехай ці кубики будуть товарами першої необхідності. Ви не можете жити без деяких із них, але оскільки вони всі належать мені, вам доведеться купувати їх у мене. Моя ціна за кожний кубик - один фунт.
І ось, оскільки Робітничий клас потребував життєво важливих речей, і оскільки робітники не могли їсти, пити і вдягати на себе гроші як такі, вони змушені були погодитись на умови, поставлені добрим Капіталістом: кожний робить покупки і одразу споживає третину того, що було створено їхньою працею. Клас капіталістів також поглинув два кубики, і в результаті за тиждень добряк капіталіст захопив на чотири фунти товарів, вироблених чужою працею. Враховуючи ринкову вартість кубика - фунт за штуку, - капіталіст збільшив свій статок більш ніж удвічі: так само мав три фунти грошима плюс на чотири фунти товарів. Що ж стосується робітничого класу - Філпота, Харлоу та Істона, - кожний із них придбав необхідних йому продуктів на один фунт зі своєї заробітної плати і знову опинився в тому самому становищі, в котрому був, стаючи до роботи, - тобто, не маючи нічого.
Цей процес повторився кілька разів: за кожний тижневий виробіток робітники отримували зарплатню. Вони працювали і витрачали все, що заробляли. Добряк капіталіст отримував удвічі більше, ніж кожний із них, і його статки повсякчас росли. Скоро - оцінюючи маленькі кубики за їхньою ринковою вартістю - фунт за штуку, - капіталіст накопичив сто фунтів, робітники ж мали стільки ж, скільки тоді, коли вони ставали до роботи, котру так мріяли отримати.
Скоро публіка почала сміятись. Їхні веселощі розпалились, коли добросердечний капіталіст, продавши кожному робітнику по фунту за штуку життєво необхідних товарів, несподівано відібрав у них інструменти - Засоби Виробництва - ножі і оголосив, що змушений так вчинити через Перевиробництво. Всі його склади забиті вщерть товарами першої необхідності, тому він вирішив закрити заводи.
- Але ми ж, чорт забирай, що мусимо робити? - обурився Філпот.
- Мене це не обходить, - відповів добросердечний капіталіст, - я платив вам заробітну плату і протягом довгого часу надавав вам Багато Роботи. А зараз я не маю для вас роботи. Зайдіть через кілька місяців і я подивлюсь чи зможу для вас щось зробити.
- Ну а харчі? - не вгавав Харлоу. - Нам же треба щось їсти.
- Безперечно, треба, - люб’язно відповів капіталіст, - і я буду вельми радий вам щось продати.
- Але ж ми не маємо цих бісових грошей!
- Ви, бува, не думаєте, що я буду віддавати вам все безкоштовно? Самі-то ви на мене працювали не безкоштовно. Я платив вам за роботу грошима, і вам варто було щось відкладати: ви маєте бути заощадливими, як я. Дивіться, чого я досяг заощадливістю!
Безробітні, не розуміючи, дивились один на одного, а глядачі тільки реготали. Тоді троє безробітних почали лаяти добросердечного капіталіста, вимагаючи, щоб він дав їм необхідні для життя продукти, котрими завалені його склади, або щоб він знову дозволив їм працювати і виробляти те, що їм необхідно. Вони навіть погрожували, що візьмуть все необхідне силою, якщо їхні вимоги не будуть задоволені. Але капіталіст закликав їх утриматись від насилля, погомонів із ними про чесність і сказав, що якщо вони не поводитимуться пристойно, з ними розбиратиметься поліція, а в разі необхідності він закличе на допомогу військові частини, і їх перестріляють як собак. Йому вже доводилось удаватись до таких заходів у Фезерстоуні та Белфасті.
- Звичайно, - продовжував капіталіст, - якби не конкуренція із іншими країнами, я би міг продати створену вами продукцію і тоді знову надав би вам Багато Роботи, але поки я її не продам або сам не використаю, вам доведеться побути безробітними.
- Веселенька справа, чорт забирай, - сказав Харлоу.
- Тут, як на мене, тільки одне можна зробити, - похмуро висловився Філпот, - влаштувати демонстрацію безробітних.
- Це ідея, - підхопив Харлоу, і всі троє заходились блукати кімнатою, наспівуючи:
“Без роботи нема сил сидіти,
Без роботи нема сил сидіти!
На роботі ми звикли себе не жаліти,
Без роботи нема сил сидіти!”
Поки вони марширували, глядачі сміялись із них і вигукували образи. Красс заявив, що для кожного, мовляв, є очевидним, які вони ледарі і п’яниці, за все своє життя жодного дня не попрацювали до пуття, та ніколи і не прагнули цього.
- Знаєте, так ми нічого не доб’ємось. Давайте звернемось до християнських почуттів, - сказав Філпот.
- Вірно, - погодився Харлоу. - Ну, що нам видати?
- Є! - гукнув Філпот після хвилинних роздумів. - “Хай не гасне лампадка”. Ця штука безсумнівно змусить їх розщедритись.
І всі троє відновили своє блукання кімнатою. Вони тужливо співали, наслідуючи сумовиту манеру вуличних співців:
“Гей, нехай горить лампада,
Може, там хтось заблукав,
Серед моря безпорадний,
Шлях у темряві шукав.
Хай цей вогник не згасає,
Світло хай над морем шле.
Той, хто зараз б’ється з штормом,
Не загине, допливе.”
- Добрі друзі мої, - сказав Філпот, простягаючи кепку і звертаючись до зібрання, - ми чесні англійські робітники, але ось уже двадцять років сидимо без роботи через іноземців і перевиробництво. Ми прийшли сюди не тому, що ухиляємось від роботи, а тому, що не можемо її знайти. Якби не іноземна конкуренція, добрі англійські капіталісти давно би вже продали свої товари і надали би нам Багато Роботи. Тоді, запевняю вас, ми б дуже старались і до кінця життя не шкодували би сил, збільшуючи прибутки наших господарів. Ми дуже хочемо працювати, єдине, що нам потрібно, - це Багато Роботи. Але оскільки ми не можемо її отримати, то змушені прийти сюди і просити вас дати нам кілька монеток на скоринку хліба та ночівлю.
Коли Філпот простяг кепку за милостинею, дехто поривався в неї плюнути, але більш милосердні опускали туди шматочки шлаку або глини, підняті з підлоги, а добросердечного капіталіста настільки зворушила їхня бідність, що він дав їм соверен із тих, що лежали в його кишені, але оскільки від тієї монети їм не було жодної практичної користі, вони тут же йому її повернули в обмін на крихітний кубик, необхідний їм для життя. Цей кубик вони розділили і жадібно спожили. А поївши, вони зібрались навколо філантропа і заспівали: “Який чудовий хлопець”, а потім Харлоу сказав, що вони його просять висунути свою кандидатуру на виборах до Парламенту.
Переклад: Мольфарка