Марлен Інсаров "Ми, українські революціонери і повстанці...". Передмова
Розпочалась і триває робота над перекладом книги Марлена Інсарова "Ми, українські революціонери і повстанці..." (Західноукраїнська буржуазна революція 1940-х років). Книга, як слушно було зазначено на дружньому ресурсі, і справді заслуговує на переклад, тож слідкуйте за оновленнями.
***
Авторські виділення - підкреслення;
Цитати - напівжирний шрифт;
Редакційні виділення - напівжирний курсив;
Прізвища, імена, роки, дати, абревіатури, географічні назви, назви партій (організацій, течій, рухів, ідеологічних напрямків) та інше - курсив.
***
ПЕРЕДМОВА
Опублікована тут у виправленому та доповненому вигляді праця була написана у 2003 р. Нові матеріали, про які автору стало відомо вже після її написання, дозволили виправити фактичні неточності, пов’язані, у першу чергу, з організаційною історією ОУН та УПА, однак не спростували концепцію роботи, а, навпаки, підтвердили і доповнили її.
Пролетарська революція в Україні неможлива доти, доки зберігається штучно підтримуваний і розпалюваний буржуазією розкол пролетаріату Західної та Східної України. Цей розкол має свої економічні засади (пролетарі зі Сходу їдуть на заробітки в Росію, а із Заходу - у Польщу та Західну Європу), але не останню роль у цьому загостренні грає політика буржуазії - це політика розділу пролетаріату задля влади над ним. Як російсько-шовіністичні, так і українсько-націоналістичні міфи про ОУН-УПА-УГВР слугують розколу українського пролетаріату, історична правда, натомість, буде сприяти його бойовому класовому єднанню.
Автору невідома реакція на цю працю в російсько-шовіністичному та українсько-націоналістичному середовищах. У пролетарсько-інтернаціоналістичних колах йому доводилось чути докори, що в роботі відсутня критика сучасного українського націоналізму. Насправді, дана праця не являє собою історію українського націоналізму з його подальшим викриттям; викладення ідей ОУН-УПА-УГВР достатньо, аби зрозуміти, чи знаходились вони у тому ж класовому таборі, що й сучасні послідовники елітаристського донцовського націоналізму.
Інший докірливий закид базувався на тому, що слід чіткіше протиставити послідовний інтернаціоналізм махновщини та помилкове і шкідливе змішування соціально-революційних ідей з націонал-визвольними концепціями, притаманними лівим теоретикам ОУН-УПА-УГВР (а до них українському "націонал-комунізму", боротьбистам і Хвильовому). Автор не сперечається, що інтернаціоналізм махновщини був би набагато лівіше та привабливіше, ніж ОУН-УПА-УГВР. Трагедія в тому, що махновщина була так радикально винищена держкапіталістичним терором, що під час Другої Імперіалістичної війни проявила себе хіба що у формі загону Осипа Цебрія на Київщині, про який відомо вкрай мало. Тому пролетарська боротьба проти імперіалістичної війни та капіталістичної експлуатації проходила у 1941-1954 рр. в набагато більш ідеологічно неясних формах, ніж у період 1917-1921 рр. Але через це пролетарською боротьбою бути вона не перестала.
Епоха національних буржуазних революцій завершена. Тепер можлива або пролетарська революція, що радикально ламає "ринкову економіку" та "національну державність", або перетасування фізіомордій на вершині правлячого експлуататорського класу, що не вирішують жодної суспільної проблеми і повторюються із сумною регулярністю. Повторювати помилки та омани героїв плебейського крила минулих буржуазних революцій тепер шкідливо та ні до чого. Але варто пам’ятати, що це були помилки та омани пригнічених мас, котрі намагались вирватися за межі експлуататорського строю; котрі зі зброєю в руках боролися проти експлуатації, нерівності та гніту; котрі вірили в те, що борються за безкласове суспільство. Для того, аби це останнє врешті решт перемогло, - а інакше порятунок роду людського стане неможливим, - потрібно вчитись на досягненнях та помилках минулої революційної боротьби.
Квітень 2008 р.