Путивль
Пока не забула, напишу про Путивль.
Оце ж поїхали ми в один мій вихідний, і якраз в діщь. Та шо ж зробиш? В цю поїздку согласилась їхать Олів)) якраз намокла, біднєтко.
Як завжди, виїхали в 4 утра. Всю дорогу в Путівль я благополучно проспала, так шо не бачила ні алеї красівої темної, шо тіпа як в фільмах ужасів (це дівчата казали, шо не спали тоді), ні Сум не бачила, ні Клуба друзєй в якомто захудалом селі, шо Олів мене трясла за руку, мол глянь прикол - клуб друзєй. Нічо не бачила, все проспала.
А вот в Путівлі прийшлося открить оки)
Приїхали ми в якусь церкву шо там казанська божа мати. А може і не казанська, а якато інша. факт тот, шо нам запріщалося фоткати іконостас - суперстарий і суперогромний. А коли шото запріщають, канєшно ж хочеться сфоткати просто назло. Тим більше шо запріщав бомжуватого віда мужик в зеленом ростянутом світері, ше і таким протівним голосом, бігам між нас і кричав кто фатаграфірує? кто??? Тіпа тобі хтото скаже, бггг
Вобщім, вони бояться шо їх розграблять
А потом ми поїхали в Молченський монастир. вот де я впєчатлілась. Бо там красіво. Вся територія засажена разними цвіточками, кущиками, деревами, і взагалі дуже все таке приятне на вид. Все коване, білене, золочене і страшно одухотворьонне))
як тіки ми увійшли, я поняла, яким чином все це держиця в надліжащом відє - на корточках сиділа послушніца і виривала руками траву з-поміж брущатки. Я спомнила, як я це робила на практікє в Криму)))) Пасіба, тут красіво, но нам не жить в цій красоті!
На території монастиря нас накрив класний діщь. Галопом промчали на галерею засклену, звідки відкриваєця гарний вид на Путівль і Сейм. Навєрно, монахіні часто рішали покончить жизь прямо на галереї, вот тамтешні начальніки і повісили мілєнькі написи :)
Не благословляється!!! Ні! Шо вгодно, але вікна не чіпай!
Ше на теристорії є пруд! в пруді жиють строкатокольорові риби і лягушка.
Лягушка случайно попала в трубу, ну оцю, шо торчить в пруді, я хз нашо вона. Туда вона впригнула, а назад не могла. Потому дівчата рішили її спасать. Фізкультурніца Лєна (та, шо питалась освоїти йогу, коли ми їздили в Канів, я напишу попожже про це) у в’єтнамках полізла в пруд. Її ззаду держали, шоб совсєм не бултихнулась у воду. Вона виловила жабеня з труби і випустила просто в пруд. Жабеня швидко поплило по своїм жабським ділам, а я сказала, шо Лєні тепер можна дать медаль, як спасітєльніце всього живого!
Діщь накривав нас нєскоко раз, пока ми тусували на території. В одній з арок, де ми пережидали, на стіні були старі фрески. Їх чим токо не замальовували, а вони знай своє - проявлялися раз-по-раз.
У самому монастирі ми поприкладалися до ікони в золотій рамі, при чом ця рама була більша за ікону. Я приклалася ок до ікони, аж в очах засвіркало, не рощитала сили)))
А потом ми полізли потаємну кімнату.
Клаустрофобія навалілась со страшной сілой. Нада було лізти вверх, по кособоких ступеньках, а кругом тебе стіни і потолок. Стіни я зачіпала плечима! А потолок почті зачіпала головой. С нами були мущіни нормальной такой комплекції, шо деякі люди назвали б їх "мілими мішутками" - їм було значно тяжче пробиратися корідорчіком. Короче, так получилося, шо уверх я лізла дето всередині людської вервечки - то думала, шо умру, од нехватки місця і кіслорода.
Залізли ми у таємну кімнату, і екскурсовод сказала шо там раньше переховувався Лжедмитрій 1, шо тіпа син Івана Грозного. Путівляни прихистили Лжедмитра, посадили його в цю комнатку, де він просидів на троні (креслі, якшо чесно, ще і з дурацьким рисунком, ми його бачили потом у музеї) 7 місяців, молився там, писав всякі похабні пісьма женщінам і казав шо він самий класний і наслєднік престола. В ітогі він таки правив у Москві, але шото мало літ, а в кінці все закончилося плохо - його вбили, запіхали його останки в пушку і вистрілили в сторону Польщі, бо токо поляки підтримували Брехуна Дмитра 1. Отаку легенду я заповнила зпереляку, пока лізла вузьким корідоріком. Вниз я спускалась останньою. Шоб було вільніше і не так страшно.
Монастир женський, но уви, ми страшно грішні, нам не можна було оставатися.
На самом виході, коли опять почало накрапать зверху, я побачила хатку непогану. Кажу. Оль шо це? А Оля і каже, шо то ж хата священника, бо даже в женськом монастирі має буть батюшка - женщіна не може читать всякі молебні.
Да, непогана така хатка, як і все кругом. Фотка не передає всієї красівості і золоченості об’єкта сйомки.
Після того, як ми намокли до трусів, нас повезли на Ярославніну гору. Там стоїть плачуща Ярославна, собствєнной персоной. Рида за Ігорем. Досі.
І ми рядом ридали, бо нас атакували нечувано злобні муравьї. Олю таке як їли, бо у неї були голі ноги. А у мене просто прохажувалися по кєдам, як по площаді.
Під горою Ярославни протіка Сейм. Ми ясно шо рішили його пофоткать, але получалося не особо. Хтото криворукий. Ну хоть Ольє вийшла отлічно))))
Завітали також у Путівлі в їхній музей. Може краєзнавчий. А може музей Ігоря. Не запоминаю я назв музеїв, якшо не запишу. Вобщім там дуже багато старих карт і старих речей, як то наприклад трон уже відомого нам Лжедмитрія 1. Крісло некрасіве, з некрасівим рисунком, і вєсьма продавлене в області задніци - було видно, чим некоронований престолонаступник займався у малінькій келії. Відкормлював собі зад!
Там мене зацікавила карта 17 століття вроді, якшо не ошибаюся. Я на карті найшла Полтаву, Опішню, Кобеляки і саме махала рукой Олі, мол іди глянь, а вона підступно фоткала.
іще там був човен з дерева, і поскоку екскурсовод розказував досить занудно, я рішила повеслувать))
І пофоткатися, як японці, із товаріщом Сталіним.
А потом був Музей партізанської слави. Дуже велика ухожена територія, пострижені газони і відсутність сміття! Наша екскурсоводша гарно розповідала про партізан Путівля. У музеї було много всяких партізанських речів: пулімьот максім, міномети, разного рода пєкалі, тачанка і огромна кількість фоток партізан.
А на території розмістилося много воєнної техніки: поїзд, БТР-и, БМП, БРДМ, танки, вертіки, саміки, зенітки і тому подобне.
Нам розрішили залізти на один танк. І ми довго ждали, пока сумські товаріщі вордофтанкс наконєцто звільнять нам його. Ждать надоїло і ми мало не побилися з отими сумськими, бо там одна борза дєвушка в платті казала шо вони аж з самих сум приїхали пофоткатися! І шо? Ми з полтави приїхали, так шо злазь, єдна курва, бля!
Оля лізти не схотіла, а я ясно шо полізла, бо коли ще полазить по танкові?)
А ще я поприставала до вертольота. Хотілося його вхопить за лопасть.
Потом ми культурно посиділи у критій бісєдкє і тронули назад в Полтаву.
Дорога назад оказалась муторной: пару раз стояли у пробках, створених випускніками Охтирки (я благополучно даже засинать успівала, так довго стояли). А потом нас затримали на в’їзді в Полтаву на блокпості. Начальнік-інспектор заліз у маршрутку і пристально в нас вдивлявся - шукав мабуть сепаратістів і москалів, а напротів маршрутки стояв мальчік з автоматом, прєграждая собой путь)) Но всьо обійшлося, нас відпустили, і ми таки добралися поночі до рідного міста.
Як підсумок: раджу відвідати монастир, бо красіво, полежати на танку і посидіти у бісєдці на території музея. Там отлічно можна провести увесь день, місця завалісь.
Ну і вибирати недощовий день)))
Оце ж поїхали ми в один мій вихідний, і якраз в діщь. Та шо ж зробиш? В цю поїздку согласилась їхать Олів)) якраз намокла, біднєтко.
Як завжди, виїхали в 4 утра. Всю дорогу в Путівль я благополучно проспала, так шо не бачила ні алеї красівої темної, шо тіпа як в фільмах ужасів (це дівчата казали, шо не спали тоді), ні Сум не бачила, ні Клуба друзєй в якомто захудалом селі, шо Олів мене трясла за руку, мол глянь прикол - клуб друзєй. Нічо не бачила, все проспала.
А вот в Путівлі прийшлося открить оки)
Приїхали ми в якусь церкву шо там казанська божа мати. А може і не казанська, а якато інша. факт тот, шо нам запріщалося фоткати іконостас - суперстарий і суперогромний. А коли шото запріщають, канєшно ж хочеться сфоткати просто назло. Тим більше шо запріщав бомжуватого віда мужик в зеленом ростянутом світері, ше і таким протівним голосом, бігам між нас і кричав кто фатаграфірує? кто??? Тіпа тобі хтото скаже, бггг
Вобщім, вони бояться шо їх розграблять
А потом ми поїхали в Молченський монастир. вот де я впєчатлілась. Бо там красіво. Вся територія засажена разними цвіточками, кущиками, деревами, і взагалі дуже все таке приятне на вид. Все коване, білене, золочене і страшно одухотворьонне))
як тіки ми увійшли, я поняла, яким чином все це держиця в надліжащом відє - на корточках сиділа послушніца і виривала руками траву з-поміж брущатки. Я спомнила, як я це робила на практікє в Криму)))) Пасіба, тут красіво, но нам не жить в цій красоті!
На території монастиря нас накрив класний діщь. Галопом промчали на галерею засклену, звідки відкриваєця гарний вид на Путівль і Сейм. Навєрно, монахіні часто рішали покончить жизь прямо на галереї, вот тамтешні начальніки і повісили мілєнькі написи :)
Не благословляється!!! Ні! Шо вгодно, але вікна не чіпай!
Ше на теристорії є пруд! в пруді жиють строкатокольорові риби і лягушка.
Лягушка случайно попала в трубу, ну оцю, шо торчить в пруді, я хз нашо вона. Туда вона впригнула, а назад не могла. Потому дівчата рішили її спасать. Фізкультурніца Лєна (та, шо питалась освоїти йогу, коли ми їздили в Канів, я напишу попожже про це) у в’єтнамках полізла в пруд. Її ззаду держали, шоб совсєм не бултихнулась у воду. Вона виловила жабеня з труби і випустила просто в пруд. Жабеня швидко поплило по своїм жабським ділам, а я сказала, шо Лєні тепер можна дать медаль, як спасітєльніце всього живого!
Діщь накривав нас нєскоко раз, пока ми тусували на території. В одній з арок, де ми пережидали, на стіні були старі фрески. Їх чим токо не замальовували, а вони знай своє - проявлялися раз-по-раз.
У самому монастирі ми поприкладалися до ікони в золотій рамі, при чом ця рама була більша за ікону. Я приклалася ок до ікони, аж в очах засвіркало, не рощитала сили)))
А потом ми полізли потаємну кімнату.
Клаустрофобія навалілась со страшной сілой. Нада було лізти вверх, по кособоких ступеньках, а кругом тебе стіни і потолок. Стіни я зачіпала плечима! А потолок почті зачіпала головой. С нами були мущіни нормальной такой комплекції, шо деякі люди назвали б їх "мілими мішутками" - їм було значно тяжче пробиратися корідорчіком. Короче, так получилося, шо уверх я лізла дето всередині людської вервечки - то думала, шо умру, од нехватки місця і кіслорода.
Залізли ми у таємну кімнату, і екскурсовод сказала шо там раньше переховувався Лжедмитрій 1, шо тіпа син Івана Грозного. Путівляни прихистили Лжедмитра, посадили його в цю комнатку, де він просидів на троні (креслі, якшо чесно, ще і з дурацьким рисунком, ми його бачили потом у музеї) 7 місяців, молився там, писав всякі похабні пісьма женщінам і казав шо він самий класний і наслєднік престола. В ітогі він таки правив у Москві, але шото мало літ, а в кінці все закончилося плохо - його вбили, запіхали його останки в пушку і вистрілили в сторону Польщі, бо токо поляки підтримували Брехуна Дмитра 1. Отаку легенду я заповнила зпереляку, пока лізла вузьким корідоріком. Вниз я спускалась останньою. Шоб було вільніше і не так страшно.
Монастир женський, но уви, ми страшно грішні, нам не можна було оставатися.
На самом виході, коли опять почало накрапать зверху, я побачила хатку непогану. Кажу. Оль шо це? А Оля і каже, шо то ж хата священника, бо даже в женськом монастирі має буть батюшка - женщіна не може читать всякі молебні.
Да, непогана така хатка, як і все кругом. Фотка не передає всієї красівості і золоченості об’єкта сйомки.
Після того, як ми намокли до трусів, нас повезли на Ярославніну гору. Там стоїть плачуща Ярославна, собствєнной персоной. Рида за Ігорем. Досі.
І ми рядом ридали, бо нас атакували нечувано злобні муравьї. Олю таке як їли, бо у неї були голі ноги. А у мене просто прохажувалися по кєдам, як по площаді.
Під горою Ярославни протіка Сейм. Ми ясно шо рішили його пофоткать, але получалося не особо. Хтото криворукий. Ну хоть Ольє вийшла отлічно))))
Завітали також у Путівлі в їхній музей. Може краєзнавчий. А може музей Ігоря. Не запоминаю я назв музеїв, якшо не запишу. Вобщім там дуже багато старих карт і старих речей, як то наприклад трон уже відомого нам Лжедмитрія 1. Крісло некрасіве, з некрасівим рисунком, і вєсьма продавлене в області задніци - було видно, чим некоронований престолонаступник займався у малінькій келії. Відкормлював собі зад!
Там мене зацікавила карта 17 століття вроді, якшо не ошибаюся. Я на карті найшла Полтаву, Опішню, Кобеляки і саме махала рукой Олі, мол іди глянь, а вона підступно фоткала.
іще там був човен з дерева, і поскоку екскурсовод розказував досить занудно, я рішила повеслувать))
І пофоткатися, як японці, із товаріщом Сталіним.
А потом був Музей партізанської слави. Дуже велика ухожена територія, пострижені газони і відсутність сміття! Наша екскурсоводша гарно розповідала про партізан Путівля. У музеї було много всяких партізанських речів: пулімьот максім, міномети, разного рода пєкалі, тачанка і огромна кількість фоток партізан.
А на території розмістилося много воєнної техніки: поїзд, БТР-и, БМП, БРДМ, танки, вертіки, саміки, зенітки і тому подобне.
Нам розрішили залізти на один танк. І ми довго ждали, пока сумські товаріщі вордофтанкс наконєцто звільнять нам його. Ждать надоїло і ми мало не побилися з отими сумськими, бо там одна борза дєвушка в платті казала шо вони аж з самих сум приїхали пофоткатися! І шо? Ми з полтави приїхали, так шо злазь, єдна курва, бля!
Оля лізти не схотіла, а я ясно шо полізла, бо коли ще полазить по танкові?)
А ще я поприставала до вертольота. Хотілося його вхопить за лопасть.
Потом ми культурно посиділи у критій бісєдкє і тронули назад в Полтаву.
Дорога назад оказалась муторной: пару раз стояли у пробках, створених випускніками Охтирки (я благополучно даже засинать успівала, так довго стояли). А потом нас затримали на в’їзді в Полтаву на блокпості. Начальнік-інспектор заліз у маршрутку і пристально в нас вдивлявся - шукав мабуть сепаратістів і москалів, а напротів маршрутки стояв мальчік з автоматом, прєграждая собой путь)) Но всьо обійшлося, нас відпустили, і ми таки добралися поночі до рідного міста.
Як підсумок: раджу відвідати монастир, бо красіво, полежати на танку і посидіти у бісєдці на території музея. Там отлічно можна провести увесь день, місця завалісь.
Ну і вибирати недощовий день)))