Чому ті, хто полюбляють посилатися на «скрипниківський» правопис, коли йдеться про якісь дрімучо застарілі явища, якісь кумедно просторічні чи дивочно діалектні, ніколи, підкреслюю, ніколи не читають старі параграфи про адаптацію власних назв? Звідки береться така чудернацька аберація зору?
(
1928: Після всіх приголосних писати і: Шіллер, Ціцерон, Арістотель. Ґете і Жюль )
Reply
Reply
Reply
Золоті слова. Чого тоді полізли з «правилом дев’ятки», хоч трісни, не розумію. І впровадили ж цього «Цицерона з Лейпцига» якось кручено, через правила адаптації слов’янських назв.
Reply
Чому впровадили? Лишили старе правило, за яким треба Ціцерон, а додали ще одне, за яким треба Цицерон.
Reply
Reply
Reply
Ці слова у повсякденному листуванні/писанні ніхто й не вживає! Оце мабуть у цьому пості я вперше в житті напишу слово Тіроль (чи Тироль) та Кастілія!
Reply
Reply
(The comment has been removed)
Reply
Reply
Leave a comment