Як то швидко ростуть ті діти. І не лише чужі, а й свої. Вже за пару днів рочок. Навіть не здається.
Все починалося з того що ти вчився тримати головку, пасти коні. Ох, як ти не любив їх пасти, а зараз навіть іноді спуняєш на животику, точно як твій татко.
Вмієш злазити з дивана, але якщо раніше ти важав, то зараз злазиш стрімголов і можеш добряче гепнутися головою об підлогу.
Ще не так давно через поріг переповзав, а тепер переходиш навіть не тримаючись ні за руку ні за одвірок.
Вже третій день пробуєш брати в руки спортивну пляшечку шоб пити, я так цього чекала. Кружку ще не береш, але все попереду.
Даєш "па-па", "пять", знаєш купу слів. Можеш принести кубик, знаєш назви бабусиних кремів, улюблений в тебе то зелений, вмієш складати і витягувати їх з сумочки. Ще вмієш у відеречко наскладати чогось дрібного і калатати ним поки не повисипається все з нього.
Дуже гарно присідаєш, коли треба щось підняти і так навприсядки можеш гратися певний час. А ще береш мілкі предмети великим і вказівним пальчиками.
Любиш собі натягувати шось на голову і стягувати з неї, як тобі казати "А де Юрчик? Нема? Є!!!", то страшенно тішишся і регочеш. Дуже любиш дурачитися і з мамою, і з татком, і з бабусею. Любиш шоб тебе ловили, вмієш тікати і хитро виглядати з куточка в очікуванні що тебе зловлять і будуть лоскотати. Любиш як тебе крутять за ручки і як татко підкидає до стелі. Через те що ти вже досить важкий, то мама таких фокусів робити вже не може.
Пробуєш САМ брати ложку і їсти.
І ше стільки всього вмієш