Із минулолітнього... Можливо, істина народжується з хаосу?
Буває так, що вночі ти прокидаєшся і плачеш. Буває так, що не плачеш, а з відносно спокійним сумління приймаєш все так, як воно є. Думки не добрі, та й рідко бувають вони добрими. Коли тобі добре, ти не думаєш. А не думати - це найбільший скарб в світі. От якби думати можна було тільки по причині. Про молекулярну біологію, наприклад.
Але я не про те. Ніч в цю літню пору вже перейшла свою центральну межу. Тепер залишилося тільки чекати ранку. Прекрасне заняття - творити. Тільки от чому іноді це так важко робити. Важко малювати, до того, що відчуття таке, наче серце розривається, ніби відриваєш шматок і вкладаєш в картину. Не подумайте, що це всього лише художня метафора, так, для красного слівця. Пишучи, та й не тільки, я намагаюся бути чесною в першу чергу сама з собою. Інакше - все це позбавлене сенсу.
Правду кажучи, чесність для мене і є якоюсь останньою рятівною субстанцією від навколишньої брехні. Не знаю чи зрозумієте ви мене, бо політична брехня не має до цього абсолютно ніякого відношення. Брехня - навколо, брехня світу.
Все це переслідує мене оддавна, час від часу навалюючись невиносимим тягарем. «Я ж у тебе просила тільки грам любові!» - вигукнула мала і, похитуючись, зачинила за собою двері.
Мама спала, світ спав, кохані, скільки б їх не було, сиділи зараз сумні, а, може, курили гашиш, смутно відчуваючи її настрій, бо частинка її назавжди залишилась в них всередині.
«Ви багато шуміли» - просто сказала тітка Софія, тим самим виносячи вирок тобі і твоєму братові. «Я люблю свого брата». «Чому?». «Тому що це єдина людина, з якою я живу постійно і яка так само відчайдушно бореться з навколишньою дійсністю, розмахуючи кулаками, з останніх сил стримуючи сльози, намагаючись щось виловити цінне в розмитому до неймовірності всесвіті, а далі - знову безвольно опускаючи руки, на яких навіть запаху не залишилось, і все-таки ти знаєш, ти впевнений, що воно існує, воно є…»
Отак ти прокидаєшся вночі і мозок наповнений самими дурними думками, які тільки можна собі уявити в цьому світі. І навіть, якби не можна було б. Закрити штори? Не думати про те, що відбувається назовні, та й всередині, підчас, закритись по вуха ковдрою, не читати «Страх і ненависть в Лас-Вегасі?», не робити нічого, що підтримує твою життєдіяльність, не брати трубку телефона (а навіщо, все-одно дзвонять одні торчки, пропонуючи погану шмаль, тільки не дочитуйтесь до всього так буквально, шмаль - найкраще слово для означення поганого продукту в найширшому сенсі цього слова), не питати і не відповідати, залити клеєм всі шпарини, щоб не мучитись і не радіти, бо все це діти одного бога.
Мої діти. Ніде правди діти. Щось я втратила сенс, а може, його ніколи й не було. Люди тепер не дивляться велике кіно - на це немає часу, так само як і на Достоєвського та схожих з ним. Чувак, і хотілося тобі потрати більшу частину свого життя на написання такої пурги? Ти думаєш, в цьому був сенс? Чи ти просто черговий нікчемний слуга Літератури?
Немає значення, все-одно тебе ще недовго аналізуватимуть в колах. Надто довгий ти і надто нудний. На це тепер немає часу. Тільки не подумайте, що зараз я почну засуджувати сучасних підлітків, які дні свої проводять у віртуальному просторі. Я люблю свій час і люблю свій список контактів в айсікю. Кожного разу, виходячи звідти, мені доводиться плакати. Бо там люди, дорогі моєму серцю, люди, які, можливо, вже забули мене, але зелений екран все так же висвічує їх перед моїми очима і в будь-який момент, як от зараз, коли сон не береться, я можу обговорити з ними будь-яку маячню, що прийшла мені до голови. Це мій світ, моє покоління. Натомість зараз доводиться писати, як дурному Достоєвському.
Я вже, здається, все сказала, можливо, аж тепер, з думкою про щасливий блог, вдасться заснути. Інтернет, як і секс, рятує від самотності. Як, можливо, і робота, яка мені ніяк не йде до рук. Чому так? Не знаю, можливо, не те роблю і навколо багато опору, чи всередині, що теж цілком імовірно.
Приснилося, що я вдома, що можу подзвонити другові, який за шість хвилин буде в мене. І нехай ми знічено будемо говорити різні нісенітниці на кухні, і нехай сильно тягне закурити, все-одно, я його любитиму.
Хто там каже, що це неправда? Вийди на світло. Я тобі відповім, що так і є, але вперше в своєму житті відчуваю сильний потяг до життя, і хіба не це світло, не ця жовта пляма так манила тебе своєю присутністю десь?
Десь далеко причуваються звуки дримби. Знаєш, що пора вже самій взятися за все. І боїшся, а страх - не найкращий союзник. Від страху закриваються очі і залишається лише смутне відчуття чогось невисловленого і недоконаного.
Просто допоможи мені. Вона це повторює знову і знову. Чому вона це говорить? Сама ж прекрасно знає, що нічого доброго з цього не вийде. Допоможу, розслабиться і знову подумає, що все так просто і зупиниться в роздумах, куди прямувати. І так щодня, щогодини, і так до безкінечності.
Я хочу додому. Я знаю де мій дім. Я люблю свій дім. Я не зовсім впевнена, що все це правда. Я закриваю очі на очевидні речі. Я вдома.
Небо, можливо, посвітліє. Ночі ніби й не було. Все, що залишилось - гра. Правила встановлені не мною, але мені зручніше за своїми. Я буду спати, їсти, мені будуть снитися сни про мій дім, про далеких і майже нереальних людей. Хто вони? Чому я всіх їх так ненаситно люблю? Чому вони приснились одного разу, а тепер все закінчено.
Чому я не така щаслива, вірна, добра, гарна, весела, грайлива, кохана, радіюча істота?
Чому все закінчується?
Чому все змінюється?
Чому залишаєшся ти, ти, ти і ти?
Чому на морі хвилі?
Чому я не можу засмагати гола?
Чому я живу в такому незахищеному місці?
Чому не можу вийти з себе?
Чому закривається мушля?
Чому ми ходимо туди-сюди?
Чому Кортасар залишився вдома?
Чому люди люблять один одного не за расовою приналежністю?
Чому, взагалі, соціальні питання так турбують інших?
Здалеку долинає запах моря і легкий бриз. Сьогодні був шторм. Кілька кораблів загинуло. Можна не плакати, до істини не наблизитись ні на крок. Страждання це всього лише зворотна сторона щастя. Нічого особливого, дурість, дуальність, хуйня.
Чомусь ніяк не завершити. Ніякого кінця. Ніякої історії, логічної і грамотної. 5 година ранку.