Вулиці мого, твого, міста

[mattadorr]

Comments

[pry4ilok]

Навіть якщо в тебе буде ідеально заниканий щоденник, навіть якщо він буде не на серверАх, а за рядком книжок на полиці (я так інколи ховаю делікатні речі) чи серед купи паперового мотлоху, - то в голові все одно буде те, в чому не можна зізнатися. Пробувала його виманити хитрощами, обіцянками,- боїться форми слів, як чорт ладану. Форми слів трохи змінюють своє значення, коли воно наважиться влізти в них. Як змінює те, що в них влазить, форма штанів чи светра... Слова глибоко в голові чи в серці там існують у формі протоплазми, нечіткої думки, відчуття. Вони дикі і сахаються коновальських форм-слів, як пантера, наприклад, хліва... Щоб не перетворитися на звичайну кицьку. З тим, у чому не можна зізнатися, просто треба навчитися жити. Тим більше що чим далі, тим воно нагромаджуватиметься. Інколи воно виливатиметься у вибухи гніву, непояснимих (нібито) вчинків, необґрунтованої (нібито) радості. Зрештою, мабуть, його просто неможливо влити у форми слів, як неможливо влити у форми метеріальних клітин наше ефірне, астральне, ментальне

[mattadorr]

Життя йде точками наших опор землі. Деякі не мають кольору а світяться лише при дивному, курча мама, світлі. Думаю немаємо іншого виходу. Свіжі рани втирати сіллю чи заливати зеленкою однаково боляче, тільки ти про це знаєш, тільки тсссс.
Сильна дезинфекція зачіпає здорові тканини. Хай живе, його навчать...

[spokysa]

думки в голові, які ніколи не будуть викладені на папері? Хай краще будуть в голові, аніж колись знайде їх хтось викладеними і осудить, або ще гірше - використає як свої. Залиш в собі і міцно їх тримай