Дякую, Боже, що я не підприємець!
Податкова - зло.Знадобилась мені декларація про доходи за минулий рік. Добрі люди порадили дати запит у податкову, щоб до копієчки зійшлося. Пішла 10 днів тому. На простому аркуші заяву написати не комільфо, мусиш придбати "бланк" за 50 коп у кіоску при вході. Не на папері з водяними знаками - такий самий аркуш паперу з роздрукованим на комп'ютері текстом. І - чекати 10 днів, доки ті твої злиденні доходи підрахують.
У холі хвилями перекочуються обурення й невдоволення. Адміністратор-модератор за б'юрком - як королева-мати, дивиться згори вниз, консультує поблажливо й зверхньо. Біля скляної перегородки, куди, як зрозуміла, заходять з різними звітами підприємці, стоїть знервований "регулювальник" і кричить: "Тільки не кажіть, що ви мене годуєте! Я податків плачу більше за вас!".
Принагідно вирішую поміняти довідку про ідентифікаційний код - попередню видали на якомусь туалетному папері, що з роками пожовк і обшарпався. Якщо чиновники не можуть знайти робочі місця для інвалідів, підказую - у податковій, на видачі цих довідок. Кілька клацань на клавіатурі, те саме записати у зошит, дати розписатися в ньому - от і вся процедура. А виконує її здоровий молодий хлопака. Дивно, що за цю довідку ще не додумалися брати гроші.
Сьогодні минули ті 10 днів. Королева-мати сказала йти за довідкою у 121-й кабінет. Заходжу, вітаюся. Дві працівниці навіть не дивляться в мій бік, договорюють своє. Аж коли молодша виходить, старша повертається до мене з фізією розбудженої посеред ночі багатодітної матері, яка щойно задрімала після важкого дня. А під кабінетом, до слова, жодної людини, ранок - ще не перевтомилася, настрій ніхто не встиг зіпсувати. Дістає зі шафи тоненьку папочку, знаходить мій папірець, каже написати на ньому "Отримано..." - і раптом мало не висмикує ручку. Виявляється, начальник не підписав. "Прийдете в понеділок, бажано після обіду", - каже механічним голосом. Ні тобі "перепрошую", ні "вибачте, за незручності"... "Спокійно, - кажу собі. - Не варто псувати день". І театрально зітхнувши, виходжу. Мені навіть хочеться, щоб довідка була ще й у понеділок не підписана. Я могла попросити дівчат з прес-служби, щоб прискорили процес, але мені було цікаво, як отримують їх "пересічні" українці. На їдку репліку вже достатньо експірієнсу. І я щиро співчуваю підприємцям, яким доводиться щомісяця ходити у цю обитель зла. Податківці ніби й намагаються створити собі позитивний імідж різними штучками-дрючками, але, мабуть, варто почати з власного кадрового резерву. Бо ми їх таки годуємо...
У холі хвилями перекочуються обурення й невдоволення. Адміністратор-модератор за б'юрком - як королева-мати, дивиться згори вниз, консультує поблажливо й зверхньо. Біля скляної перегородки, куди, як зрозуміла, заходять з різними звітами підприємці, стоїть знервований "регулювальник" і кричить: "Тільки не кажіть, що ви мене годуєте! Я податків плачу більше за вас!".
Принагідно вирішую поміняти довідку про ідентифікаційний код - попередню видали на якомусь туалетному папері, що з роками пожовк і обшарпався. Якщо чиновники не можуть знайти робочі місця для інвалідів, підказую - у податковій, на видачі цих довідок. Кілька клацань на клавіатурі, те саме записати у зошит, дати розписатися в ньому - от і вся процедура. А виконує її здоровий молодий хлопака. Дивно, що за цю довідку ще не додумалися брати гроші.
Сьогодні минули ті 10 днів. Королева-мати сказала йти за довідкою у 121-й кабінет. Заходжу, вітаюся. Дві працівниці навіть не дивляться в мій бік, договорюють своє. Аж коли молодша виходить, старша повертається до мене з фізією розбудженої посеред ночі багатодітної матері, яка щойно задрімала після важкого дня. А під кабінетом, до слова, жодної людини, ранок - ще не перевтомилася, настрій ніхто не встиг зіпсувати. Дістає зі шафи тоненьку папочку, знаходить мій папірець, каже написати на ньому "Отримано..." - і раптом мало не висмикує ручку. Виявляється, начальник не підписав. "Прийдете в понеділок, бажано після обіду", - каже механічним голосом. Ні тобі "перепрошую", ні "вибачте, за незручності"... "Спокійно, - кажу собі. - Не варто псувати день". І театрально зітхнувши, виходжу. Мені навіть хочеться, щоб довідка була ще й у понеділок не підписана. Я могла попросити дівчат з прес-служби, щоб прискорили процес, але мені було цікаво, як отримують їх "пересічні" українці. На їдку репліку вже достатньо експірієнсу. І я щиро співчуваю підприємцям, яким доводиться щомісяця ходити у цю обитель зла. Податківці ніби й намагаються створити собі позитивний імідж різними штучками-дрючками, але, мабуть, варто почати з власного кадрового резерву. Бо ми їх таки годуємо...