"Жодна зима не тривала вічно..."
"Жодна зима не тривала вічно, жодна весна не пропускала свого приходу" - груднева фраза на календарі від "Свічадо".
Кілька років поспіль саме їхні календарі купувала в офіс. Це стало таким символічним ритуалом - 1-го числа перегорнути чергову сторінку, трохи помедитувати над фразою місяця, подумки "лайкнути" картинку, вони, як правило, дуже симпатичні... А, ще - напередодні показати язика спокусі зазирнути, що там на наступний місяць. Малою, дурненька, знаходила подарунки від св. Миколая ще до того, як їх клали під подушку. Чого-чого, а терплячості за ці роки таки навчилася. Засвоїла, що очікування чогось приємного - теж неабияка втіха.
Грудень узагалі особливий місяць, зокрема, й тим, що завершальний. Цьогорічний для мене - найзавершальніший)). 28 грудня - мій останній робочий день, три неповних роки держслужби, посаду мою скоротили. Чи не вперше за своє самостійне життя зустрічатиму новий рік безробітною. Це невесело звучить, але насправді дуже мене тішить - що робота, яку не любила (нарешті можна відверто визнати це, не шукаючи поодинокі плюси серед частоколу мінусів)) залишиться в старому році, що дочекалася скорочення, яке дає хай мінімальні кошти, а, значить, і час, аби добре подумати, що робити далі, не хапаючись за першу-ліпшу пропозицію (єдина моя приятелька тут не витримала й за два місяці до скорочення звільнилася за власним бажанням). Син дорослий й заробляє на себе, у батьків непогані пенсії, я ніколи особливо не розкошувала, а тепер взагалі схиляюся до того, що мінімалізм - дуже мудра філософія буття.Усі ці фактори дозволяють із вдячністю зачинити одні двері й розгледітися, за яку клямку взятися, щоб там уже залишитися надовше й з радістю відчиняти їх щодня.
Дні мої тепер, крім ранкових сторінок, починаються есеями Богдани Матіяш. Купивши "Братик Біль, Сестричка Радість", випадково виявила, що кількість текстів (48) майже збігається з кількістю днів до кінця року, тож вирішила читати по одному щоранку. Це таааака насолода, таке задоволення!.. Змістом, словами, думками - усім. Особливо у цей шалений і непевний час, коли, не зоглянешся, як хтось або щось поцупить шмат внутрішнього спокою, затьмарить радість, зворохобить мир у серці. І для очікування Різдва - саме та книга.
Стільки збиралася написати, але день видався шаленим, як і сьогоднішня погода: удосвіта так ідилічно кружляли сніжинки, а вдень то бризкала дощем, то сліпила сонцем, вітер нещадно гойдав височезними ялинами, як травинками, і моментами здавалося, що зіб'є з ніг. Все як у житті.
Кілька років поспіль саме їхні календарі купувала в офіс. Це стало таким символічним ритуалом - 1-го числа перегорнути чергову сторінку, трохи помедитувати над фразою місяця, подумки "лайкнути" картинку, вони, як правило, дуже симпатичні... А, ще - напередодні показати язика спокусі зазирнути, що там на наступний місяць. Малою, дурненька, знаходила подарунки від св. Миколая ще до того, як їх клали під подушку. Чого-чого, а терплячості за ці роки таки навчилася. Засвоїла, що очікування чогось приємного - теж неабияка втіха.
Грудень узагалі особливий місяць, зокрема, й тим, що завершальний. Цьогорічний для мене - найзавершальніший)). 28 грудня - мій останній робочий день, три неповних роки держслужби, посаду мою скоротили. Чи не вперше за своє самостійне життя зустрічатиму новий рік безробітною. Це невесело звучить, але насправді дуже мене тішить - що робота, яку не любила (нарешті можна відверто визнати це, не шукаючи поодинокі плюси серед частоколу мінусів)) залишиться в старому році, що дочекалася скорочення, яке дає хай мінімальні кошти, а, значить, і час, аби добре подумати, що робити далі, не хапаючись за першу-ліпшу пропозицію (єдина моя приятелька тут не витримала й за два місяці до скорочення звільнилася за власним бажанням). Син дорослий й заробляє на себе, у батьків непогані пенсії, я ніколи особливо не розкошувала, а тепер взагалі схиляюся до того, що мінімалізм - дуже мудра філософія буття.Усі ці фактори дозволяють із вдячністю зачинити одні двері й розгледітися, за яку клямку взятися, щоб там уже залишитися надовше й з радістю відчиняти їх щодня.
Дні мої тепер, крім ранкових сторінок, починаються есеями Богдани Матіяш. Купивши "Братик Біль, Сестричка Радість", випадково виявила, що кількість текстів (48) майже збігається з кількістю днів до кінця року, тож вирішила читати по одному щоранку. Це таааака насолода, таке задоволення!.. Змістом, словами, думками - усім. Особливо у цей шалений і непевний час, коли, не зоглянешся, як хтось або щось поцупить шмат внутрішнього спокою, затьмарить радість, зворохобить мир у серці. І для очікування Різдва - саме та книга.
Стільки збиралася написати, але день видався шаленим, як і сьогоднішня погода: удосвіта так ідилічно кружляли сніжинки, а вдень то бризкала дощем, то сліпила сонцем, вітер нещадно гойдав височезними ялинами, як травинками, і моментами здавалося, що зіб'є з ніг. Все як у житті.