2oI6
Ух. Шалений рік)
Навіть не знаю, з чого почати, тож хай буде стандартно по основних рубриках. Вони ніби майже не змінились)
Поїздки. В лютому нарешті за тривалий час вийшло знову зібратись утрьох із opanaz і baobabko і влаштувати спільні мандри - до Чернівців. Власне, в перший день нас було навіть п’ятеро) Загалом спільна поїздка на 2 дні видалась дуже позитивною та веселою. Вперше потрапили на екскурсію до університету. Погуляли містом. Позабирались у всі можливі арки і дворики. Поспівали та пограли на гітарі. Познайомились із вуличними музикантами. Поблукали нічними околицями. Потрапили на вечір джаз-каверів у кафешці якогось ТРЦ. Пробалакали півночі на кухні в готелі. А чого варте було саме лише ранкове виконання baobabko'м пісні «Я до тебе» по черзі українською, російською, англійською та німецькою %) Ще й із підтанцьовкою. Він так розійшовся, що у двері номера двічі стукала прибиральниця і волала, що нам давно вже час виселятися, скільки можна XD
А дорогою назад, поки baobabko чекав на експрес «Київ - Суми», я навіть затягнув його до нашого університету. Він глянув на власні очі, що там у нас відбувається, застав навіть захист бакалаврських. Я стільки йому про це все писав і розповідав - аж ось нарешті він склав своє власне враження. На моє щастя, в університеті він поводив себе набагато скромніше, ніж у Чернівцях. Пісень і танців із непристойними жестами вже не було.
Потім до Києва з Білорусі приїжджали spadar_bielarus, seannea і neba_z_saboju, з якими ми погуляли ранньовесняним містом, позалипали на Арт-причалі, і це теж було файно.
А далі традиційно була травнева Білорусь. Цього разу я вперше побував у Гомелі, а дорогою назад - у Бресті. Ну й Мінськом уже вкотре походили) Вперше добирався до Білорусі не прямим потягом «Київ - Мінськ», а автобусами з пересадками (Київ - Чернігів, Чернігів - Гомель, Брест - Ковель). Вийшло досить дешево, по комфорту теж нормально. Єдине, що треба прокидатися спозаранку, ну й мінімум півдня йде на дорогу. А ще не раджу їхати трасою «Чернігів - Гомель», бо там одне лише проходження митниці може зайняти понад 2 години; на заході все значно швидше. З Гомеля до Мінська і з Мінська до Бреста діставалися внутрішніми білоруськими потягами - теж для мене вперше. А на зворотному шляху я й по Волині знов трохи помандрував) Ковель (вдруге), Рівне (вдруге), Костопіль (уперше), Здолбунів (уперше). А тоді вже з Рівного на Київ нічним потягом. Ось так у підсумку за тиждень побачив масу всього.
У травні-червні трохи гуляв Києвом, обійшов багато закутків між Олімпійською та Деміївською, між Васильківською та Теремками теж поблукав)
На початку серпня знову була Білорусь, іще раз проїздом побували в Гомелі, 3 дні в Мінську, ще дуже коротко заїжджали в Будслав і Пінськ. І ще один новий маршрут перетину кордону - автобус «Пінськ - Рівне». Йде він годин сім, ну але що вже там, інших варіантів особливо не було. А ось по Білорусі нас самовіддано возив spadar_bielarus, за що йому окрема подяка :о)
Але найцікавіше було ще попереду. Наприкінці серпня я вирішив поїхати на ZaxidFest. А крім того, вирішив уперше спробувати автостоп. Їхати стопом усю відстань із самого Києва я не наважився, тож нічним потягом дістався до Луцька, а ось на виїзді з Луцька почав, так би мовити, випробовувати свою удачу. Недільний ранок був не надто плідним на міжміський рух, тож за півтори години марного стояння я ледь не зламався і не забив на це все. Але пару машин за цей час таки зупинялось, просто їхали вони не туди, куди мені було треба. Тож надія все-таки лишалась. І вона виправдалась. Спершу мене підкинули до Горохова, тоді - до Радехова, потім - до Вузлового, а вже там мене підібрав бусик із родиною, яка їхала до Львова на Галицький ринок. Ось туди вони мене й довезли. Ну а далі вже пішки до центру - справа нехитра. Ще о сьомій ранку я стояв на виїзді з Луцька, абсолютно без поняття, що я взагалі роблю і що буде далі, а опівдні вже гуляв Львовом. Неймовірні відчуття.
Ну, потім був заключний день ЗахідФесту в Родатичах біля Львова, були Crystal Castles, заради яких я, власне, і вирішив туди поїхати, а заодне потрапив на виступи ONUKA і Zdob şi Zdub. Що цікаво, останніх я до того бачив уживу лише один раз, і теж у Львові, і теж випадково. На святкуванні 750-річчя міста. А було це... хм, 10 років тому. Йой. Як час летить %)
Зі Львова я збирався їхати до Сум, аби провідати baobabko. Ну і як мені було не скористатись успішним досвідом автостопу напередодні))) Знову ж, я не ризикнув їхати так усю відстань, тож знову сів на нічний потяг (Львів - Луцьк), а вже зранку хотів дістатися звідти стопом принаймні до Києва. В Луцьку мене вкотре підвів місцевий електротранспорт, і я, доїхавши до кінцевої тролейбуса, почалапав на виїзд із міста, не маючи уявлення, що йду я не в той бік. Поки зорієнтувався, поки дійшов до об’їзної і вже по ній доплівся до потрібної траси, минуло 2 години. Але в усьому був свій сенс. Рівно в ту мить, коли я дійшов до запланованої точки, на тому місці опинились іще двоє стопщиків, яким теж було по дорозі - принаймні, до Житомира. Вони теж зранку блукали, спізнювались, але сюди ми з ними прийшли одночасно. Отак-то. І вже менш ніж за хвилину всіх нас трьох (!) підібрав якийсь чоловік і підкинув до Рівного. Далі до Новограда-Волинського нас везла бусиком жінка-таксист (!), яка верталась додому у свій вихідний, а потім один хлопчина довіз і до Житомира. Там на автовокзалі я і попрощався зі своїми новими знайомими, які вирушили до Вінниці на з’їзд молодіжних організацій. Вони вже поїхали автобусом, бо і так сильно спізнювались.
Ну а мені поспішати не було куди, і я знов пішов стопити - на київську трасу. Марно. Ані ввечері, ані наступного ранку мене не те що не підібрали - ніхто навіть не зупинився. Жодного разу за декілька годин. Як переказали мені згодом більш досвідчені люди, «Житомир - це автостоперське дно». Ну що ж, а я дізнався це на власному досвіді. 12 км пішки до об’їзної, пару годин там, 11 км назад, опівнічна траса, зорі, гранітний постамент на в’їзді до Житомира (мені вже хотілось залізти на нього й там заночувати), забиті придорожні готелі, порожні міські вулиці, ніч у кімнаті відпочинку на житомирському залізничному вокзалі, зранку ще 7 км пішки в бік об’їзної... А далі спека і втома взяли своє: я забив, перейшов трасу, застрибнув у маршрутку до автовокзалу, сів у перший-ліпший автобус і за півтори години був у Києві біля метро. Доїхав до залізничного, взяв квиток на експрес, і ввечері ми вже зустрілись із baobabko'м у Сумах. Безцільно блукали містом. Відсипались. Пили чай. Протринділи три чи чотири дні безперестанку. Після чого мене нарешті попустило. XD
Викладання. Хе-хе. Цього року група, де я куратор, перейшла на 3-й курс, і я нарешті почав вести в них предмети. Було весело))) Що ще? На початку року в нас розпочали експеримент по впровадженню дистанційного навчання. Півтора місяця всі студенти сиділи вдома і сумлінно виконували (а викладачі - перевіряли) завдання через інтернет. Звісно, 50% робіт було здано в останні кілька днів, але, зрештою, яка кому різниця %) Головне, що до університету всі повернулись аж у березні. Відпусткою це все назвати можна умовно, бо мороки і роботи з дистанційним вистачало, хай вона і віддалена. Потім у нас іще були курси підвищення кваліфікації. Викладачі з НАПН два тижні розповідали нам, як організовувати дистанційне навчання. Ми для них навіть випускні роботи написали з урахуванням власного досвіду. Восени мені довелось двічі провести відкриті заняття. Як і багато інших речей, і це перестає бути так стрьомно з часом та досвідом.
Все інше в університеті ніби було, як завжди. Пари, студенти, спілкування, кава в буфеті %) А, ну і ще цього листопада закінчився контракт, за яким я мав після аспірантури відпрацювати 3 роки на кафедрі. Але я з радістю його подовжив на невизначений термін :] Хоча, коли йшов до аспірантури, навіть не думав займатися викладанням. Але отак воно буває.
Наука. Ну, що ж. Навесні надрукував останню статтю по дисертації, далі допрацював автореферат, у червні пройшов попередній захист, і почалось... Подали в газету оголошення про захист, я став цілими днями активно клепати на C# свою розробку - словник і навчальну програмку. Заради цього навіть навчився вставати о 6-й ранку - неймовірно %) Але реально, ці ранкові прокидання - це чи не єдина річ, яка дійсно надихає мене ефективно працювати. Всі інші методи та хитрощі, всі "пряники" та "батоги" чогось для мене майже не працюють :-/
Із вересня я взявся за остаточне оформлення тексту дисертації та збирання документів. Цілий жовтень, листопад і грудень просидів над підготовкою до захисту. Все - наче один нескінченний день. Останні 2 місяці взагалі з роботи майже не вилазив. Із понеділка по п’ятницю з 8-ї до 20-ї чи 21-ї в університеті сидів оформляв документи, друкував, бігав підписував, ставив печатки, а тоді на вихідних іще вдома дооформляв. Це не рахуючи викладання, яке теж від мене нікуди не ділось. Переніс за цей час 4 застуди поспіль. Одного дня взагалі без голосу сидів на парах, слухав доповіді та писав на дошці XD Правду кажуть, що захист - це велика морока, треба оформити купу документів і витратити на це дуже багато часу, сил і здоров’я. Проте також правда, що якби я перед тим завжди робив усе вчасно, то можна було би все оформити ну десь із удвічі меншими зусиллями. Сам собі влаштував додаткові проблеми. Але нехай.
...головне, що навіть у таких умовах я все-таки встиг. «Вистояти і зробити», як то кажуть. У листопаді надрукували й розіслали автореферат, розмістили необхідні документи на сайті, узгодили дату захисту, і нарешті 21-го грудня... Аж не віриться. 6 років, якщо рахувати від початку аспірантури, і 7,5, якщо враховувати магістерську на цю ж тематику. І ось - цей день настав. Я не проспав, не спізнився, навіть більш-менш підготувався %) Голос не відмовив, пам’ять і свідомість теж. Усе пройшло чудово, і набагато краще, ніж я навіть міг очікувати.
Тепер на днях подаємо документи до МОН, а після цього лишається тільки чекати кілька місяців, поки там затвердять рішення нашої вченої ради про присудження наукового ступеня. Як не дивно, якоїсь такої ейфорії після захисту немає, це скоріше просто полегшення: ось, усе, нарешті вже не треба нікуди бігти. І то мені аж досі важко в це повірити %) Але, знову ж - попустило))) Тепер можна й далі займатися наукою, але вже спокійно, без тиску, нервів і дедлайнів. Головне - закріпити звичку вставати о 6-й ранку :-Ь
Книжки. Рік аудіокнижок. Відколи у травні я почав активно займатись підготовкою до захисту, виділяти час на читання стало психологічно важко. А головне, що коли цілими днями і так по роботі читаєш, пишеш і оформляєш різні документи, то, чесно кажучи, вже й не хочеться читати у вільний час, навіть художнє. Тож лишились тільки аудіокнижки на ніч перед сном)))
Тим не менше, по книгарнях цього року я таки вештався і, не втримавшись, знов накупив собі купу всього. І, здається, це вже все. Нарешті купив уже все, що давно хотів. Після цього мене ще трохи попустило))) Лишається тепер знайти час і сили це все прочитати. Рахувати ці нечитані книжки на полицях навіть боюсь. Краще рахуватиму по мірі читання. Як завжди, книжкові підсумки будуть улітку за липень 2016 - червень 2017.
Музика. Відкрив для себе гурт Tik Tu та двічі побував на їхніх виступах. Було круто. На початку весни сходив на Kyiv Spring Indie Rock Festival, де в перервах між виступами неочікувано познайомився біля бару з якимись американцями %) В липні були Muse. На старих піснях, які були ще на першому їхньому київському концерті в 2007-му, цього разу мені вже взагалі мозок виносило %) Та й нові були теж нічого. В серпні, як і казав, поїхав на Crystal Castles. Ах да, ще ходив у лютому на Ion Suruceanu %))))) Цікавий дядечко.
А так - у кінці року з музикою сталось те саме, що і з книжками: не до того було. Вільного часу не так багато, а навіть коли він з’являвся - посидіти в тиші стало більшим пріоритетом, аніж слухати музику. Хіба що щось таке ненав’язливе на фоні, просто аби розслабитись, бо зовсім без музики, звісно, теж тоскно.
Мови. Дізнався про сайт DuoLingo. Всім раджу. Цікава штука :)
Ну і не знаю, що ще. І так багато чого відбулось. Багато зроблено. І за цей рік, і взагалі за підсумком останніх N років. Це, звісно, прозвучить пафосно, але з того, що я собі весь цей довгий час, іще зі школи, планував і про що мріяв - зроблено майже все. Принаймні, по основних моментах. У чому хотів себе спробувати - спробував. Де хотів побувати - побував. Не так багато, зрештою, я і хотів) А від деяких речей узагалі за цей час відмовився, бо зрозумів, що не в тому суть.
Це не означає, що мені тепер нема чим зайнятись. Нудно мені ніколи не буває))) Ідей і планів багато. Розвиватись у кожному розпочатому напрямку можна до нескінченності) І над собою працювати треба завжди. Просто на 2017-й рік якихось грандіозних, принципово нових цілей майже немає. Жити далі й насолоджуватись життям. Продовжувати займатись усім тим, що дійсно близьке і приносить радість. А там побачимо.
Дякую всім за віру та підтримку. З Новим роком :о)
Навіть не знаю, з чого почати, тож хай буде стандартно по основних рубриках. Вони ніби майже не змінились)
Поїздки. В лютому нарешті за тривалий час вийшло знову зібратись утрьох із opanaz і baobabko і влаштувати спільні мандри - до Чернівців. Власне, в перший день нас було навіть п’ятеро) Загалом спільна поїздка на 2 дні видалась дуже позитивною та веселою. Вперше потрапили на екскурсію до університету. Погуляли містом. Позабирались у всі можливі арки і дворики. Поспівали та пограли на гітарі. Познайомились із вуличними музикантами. Поблукали нічними околицями. Потрапили на вечір джаз-каверів у кафешці якогось ТРЦ. Пробалакали півночі на кухні в готелі. А чого варте було саме лише ранкове виконання baobabko'м пісні «Я до тебе» по черзі українською, російською, англійською та німецькою %) Ще й із підтанцьовкою. Він так розійшовся, що у двері номера двічі стукала прибиральниця і волала, що нам давно вже час виселятися, скільки можна XD
А дорогою назад, поки baobabko чекав на експрес «Київ - Суми», я навіть затягнув його до нашого університету. Він глянув на власні очі, що там у нас відбувається, застав навіть захист бакалаврських. Я стільки йому про це все писав і розповідав - аж ось нарешті він склав своє власне враження. На моє щастя, в університеті він поводив себе набагато скромніше, ніж у Чернівцях. Пісень і танців із непристойними жестами вже не було.
Потім до Києва з Білорусі приїжджали spadar_bielarus, seannea і neba_z_saboju, з якими ми погуляли ранньовесняним містом, позалипали на Арт-причалі, і це теж було файно.
А далі традиційно була травнева Білорусь. Цього разу я вперше побував у Гомелі, а дорогою назад - у Бресті. Ну й Мінськом уже вкотре походили) Вперше добирався до Білорусі не прямим потягом «Київ - Мінськ», а автобусами з пересадками (Київ - Чернігів, Чернігів - Гомель, Брест - Ковель). Вийшло досить дешево, по комфорту теж нормально. Єдине, що треба прокидатися спозаранку, ну й мінімум півдня йде на дорогу. А ще не раджу їхати трасою «Чернігів - Гомель», бо там одне лише проходження митниці може зайняти понад 2 години; на заході все значно швидше. З Гомеля до Мінська і з Мінська до Бреста діставалися внутрішніми білоруськими потягами - теж для мене вперше. А на зворотному шляху я й по Волині знов трохи помандрував) Ковель (вдруге), Рівне (вдруге), Костопіль (уперше), Здолбунів (уперше). А тоді вже з Рівного на Київ нічним потягом. Ось так у підсумку за тиждень побачив масу всього.
У травні-червні трохи гуляв Києвом, обійшов багато закутків між Олімпійською та Деміївською, між Васильківською та Теремками теж поблукав)
На початку серпня знову була Білорусь, іще раз проїздом побували в Гомелі, 3 дні в Мінську, ще дуже коротко заїжджали в Будслав і Пінськ. І ще один новий маршрут перетину кордону - автобус «Пінськ - Рівне». Йде він годин сім, ну але що вже там, інших варіантів особливо не було. А ось по Білорусі нас самовіддано возив spadar_bielarus, за що йому окрема подяка :о)
Але найцікавіше було ще попереду. Наприкінці серпня я вирішив поїхати на ZaxidFest. А крім того, вирішив уперше спробувати автостоп. Їхати стопом усю відстань із самого Києва я не наважився, тож нічним потягом дістався до Луцька, а ось на виїзді з Луцька почав, так би мовити, випробовувати свою удачу. Недільний ранок був не надто плідним на міжміський рух, тож за півтори години марного стояння я ледь не зламався і не забив на це все. Але пару машин за цей час таки зупинялось, просто їхали вони не туди, куди мені було треба. Тож надія все-таки лишалась. І вона виправдалась. Спершу мене підкинули до Горохова, тоді - до Радехова, потім - до Вузлового, а вже там мене підібрав бусик із родиною, яка їхала до Львова на Галицький ринок. Ось туди вони мене й довезли. Ну а далі вже пішки до центру - справа нехитра. Ще о сьомій ранку я стояв на виїзді з Луцька, абсолютно без поняття, що я взагалі роблю і що буде далі, а опівдні вже гуляв Львовом. Неймовірні відчуття.
Ну, потім був заключний день ЗахідФесту в Родатичах біля Львова, були Crystal Castles, заради яких я, власне, і вирішив туди поїхати, а заодне потрапив на виступи ONUKA і Zdob şi Zdub. Що цікаво, останніх я до того бачив уживу лише один раз, і теж у Львові, і теж випадково. На святкуванні 750-річчя міста. А було це... хм, 10 років тому. Йой. Як час летить %)
Зі Львова я збирався їхати до Сум, аби провідати baobabko. Ну і як мені було не скористатись успішним досвідом автостопу напередодні))) Знову ж, я не ризикнув їхати так усю відстань, тож знову сів на нічний потяг (Львів - Луцьк), а вже зранку хотів дістатися звідти стопом принаймні до Києва. В Луцьку мене вкотре підвів місцевий електротранспорт, і я, доїхавши до кінцевої тролейбуса, почалапав на виїзд із міста, не маючи уявлення, що йду я не в той бік. Поки зорієнтувався, поки дійшов до об’їзної і вже по ній доплівся до потрібної траси, минуло 2 години. Але в усьому був свій сенс. Рівно в ту мить, коли я дійшов до запланованої точки, на тому місці опинились іще двоє стопщиків, яким теж було по дорозі - принаймні, до Житомира. Вони теж зранку блукали, спізнювались, але сюди ми з ними прийшли одночасно. Отак-то. І вже менш ніж за хвилину всіх нас трьох (!) підібрав якийсь чоловік і підкинув до Рівного. Далі до Новограда-Волинського нас везла бусиком жінка-таксист (!), яка верталась додому у свій вихідний, а потім один хлопчина довіз і до Житомира. Там на автовокзалі я і попрощався зі своїми новими знайомими, які вирушили до Вінниці на з’їзд молодіжних організацій. Вони вже поїхали автобусом, бо і так сильно спізнювались.
Ну а мені поспішати не було куди, і я знов пішов стопити - на київську трасу. Марно. Ані ввечері, ані наступного ранку мене не те що не підібрали - ніхто навіть не зупинився. Жодного разу за декілька годин. Як переказали мені згодом більш досвідчені люди, «Житомир - це автостоперське дно». Ну що ж, а я дізнався це на власному досвіді. 12 км пішки до об’їзної, пару годин там, 11 км назад, опівнічна траса, зорі, гранітний постамент на в’їзді до Житомира (мені вже хотілось залізти на нього й там заночувати), забиті придорожні готелі, порожні міські вулиці, ніч у кімнаті відпочинку на житомирському залізничному вокзалі, зранку ще 7 км пішки в бік об’їзної... А далі спека і втома взяли своє: я забив, перейшов трасу, застрибнув у маршрутку до автовокзалу, сів у перший-ліпший автобус і за півтори години був у Києві біля метро. Доїхав до залізничного, взяв квиток на експрес, і ввечері ми вже зустрілись із baobabko'м у Сумах. Безцільно блукали містом. Відсипались. Пили чай. Протринділи три чи чотири дні безперестанку. Після чого мене нарешті попустило. XD
Викладання. Хе-хе. Цього року група, де я куратор, перейшла на 3-й курс, і я нарешті почав вести в них предмети. Було весело))) Що ще? На початку року в нас розпочали експеримент по впровадженню дистанційного навчання. Півтора місяця всі студенти сиділи вдома і сумлінно виконували (а викладачі - перевіряли) завдання через інтернет. Звісно, 50% робіт було здано в останні кілька днів, але, зрештою, яка кому різниця %) Головне, що до університету всі повернулись аж у березні. Відпусткою це все назвати можна умовно, бо мороки і роботи з дистанційним вистачало, хай вона і віддалена. Потім у нас іще були курси підвищення кваліфікації. Викладачі з НАПН два тижні розповідали нам, як організовувати дистанційне навчання. Ми для них навіть випускні роботи написали з урахуванням власного досвіду. Восени мені довелось двічі провести відкриті заняття. Як і багато інших речей, і це перестає бути так стрьомно з часом та досвідом.
Все інше в університеті ніби було, як завжди. Пари, студенти, спілкування, кава в буфеті %) А, ну і ще цього листопада закінчився контракт, за яким я мав після аспірантури відпрацювати 3 роки на кафедрі. Але я з радістю його подовжив на невизначений термін :] Хоча, коли йшов до аспірантури, навіть не думав займатися викладанням. Але отак воно буває.
Наука. Ну, що ж. Навесні надрукував останню статтю по дисертації, далі допрацював автореферат, у червні пройшов попередній захист, і почалось... Подали в газету оголошення про захист, я став цілими днями активно клепати на C# свою розробку - словник і навчальну програмку. Заради цього навіть навчився вставати о 6-й ранку - неймовірно %) Але реально, ці ранкові прокидання - це чи не єдина річ, яка дійсно надихає мене ефективно працювати. Всі інші методи та хитрощі, всі "пряники" та "батоги" чогось для мене майже не працюють :-/
Із вересня я взявся за остаточне оформлення тексту дисертації та збирання документів. Цілий жовтень, листопад і грудень просидів над підготовкою до захисту. Все - наче один нескінченний день. Останні 2 місяці взагалі з роботи майже не вилазив. Із понеділка по п’ятницю з 8-ї до 20-ї чи 21-ї в університеті сидів оформляв документи, друкував, бігав підписував, ставив печатки, а тоді на вихідних іще вдома дооформляв. Це не рахуючи викладання, яке теж від мене нікуди не ділось. Переніс за цей час 4 застуди поспіль. Одного дня взагалі без голосу сидів на парах, слухав доповіді та писав на дошці XD Правду кажуть, що захист - це велика морока, треба оформити купу документів і витратити на це дуже багато часу, сил і здоров’я. Проте також правда, що якби я перед тим завжди робив усе вчасно, то можна було би все оформити ну десь із удвічі меншими зусиллями. Сам собі влаштував додаткові проблеми. Але нехай.
...головне, що навіть у таких умовах я все-таки встиг. «Вистояти і зробити», як то кажуть. У листопаді надрукували й розіслали автореферат, розмістили необхідні документи на сайті, узгодили дату захисту, і нарешті 21-го грудня... Аж не віриться. 6 років, якщо рахувати від початку аспірантури, і 7,5, якщо враховувати магістерську на цю ж тематику. І ось - цей день настав. Я не проспав, не спізнився, навіть більш-менш підготувався %) Голос не відмовив, пам’ять і свідомість теж. Усе пройшло чудово, і набагато краще, ніж я навіть міг очікувати.
Тепер на днях подаємо документи до МОН, а після цього лишається тільки чекати кілька місяців, поки там затвердять рішення нашої вченої ради про присудження наукового ступеня. Як не дивно, якоїсь такої ейфорії після захисту немає, це скоріше просто полегшення: ось, усе, нарешті вже не треба нікуди бігти. І то мені аж досі важко в це повірити %) Але, знову ж - попустило))) Тепер можна й далі займатися наукою, але вже спокійно, без тиску, нервів і дедлайнів. Головне - закріпити звичку вставати о 6-й ранку :-Ь
Книжки. Рік аудіокнижок. Відколи у травні я почав активно займатись підготовкою до захисту, виділяти час на читання стало психологічно важко. А головне, що коли цілими днями і так по роботі читаєш, пишеш і оформляєш різні документи, то, чесно кажучи, вже й не хочеться читати у вільний час, навіть художнє. Тож лишились тільки аудіокнижки на ніч перед сном)))
Тим не менше, по книгарнях цього року я таки вештався і, не втримавшись, знов накупив собі купу всього. І, здається, це вже все. Нарешті купив уже все, що давно хотів. Після цього мене ще трохи попустило))) Лишається тепер знайти час і сили це все прочитати. Рахувати ці нечитані книжки на полицях навіть боюсь. Краще рахуватиму по мірі читання. Як завжди, книжкові підсумки будуть улітку за липень 2016 - червень 2017.
Музика. Відкрив для себе гурт Tik Tu та двічі побував на їхніх виступах. Було круто. На початку весни сходив на Kyiv Spring Indie Rock Festival, де в перервах між виступами неочікувано познайомився біля бару з якимись американцями %) В липні були Muse. На старих піснях, які були ще на першому їхньому київському концерті в 2007-му, цього разу мені вже взагалі мозок виносило %) Та й нові були теж нічого. В серпні, як і казав, поїхав на Crystal Castles. Ах да, ще ходив у лютому на Ion Suruceanu %))))) Цікавий дядечко.
А так - у кінці року з музикою сталось те саме, що і з книжками: не до того було. Вільного часу не так багато, а навіть коли він з’являвся - посидіти в тиші стало більшим пріоритетом, аніж слухати музику. Хіба що щось таке ненав’язливе на фоні, просто аби розслабитись, бо зовсім без музики, звісно, теж тоскно.
Мови. Дізнався про сайт DuoLingo. Всім раджу. Цікава штука :)
Ну і не знаю, що ще. І так багато чого відбулось. Багато зроблено. І за цей рік, і взагалі за підсумком останніх N років. Це, звісно, прозвучить пафосно, але з того, що я собі весь цей довгий час, іще зі школи, планував і про що мріяв - зроблено майже все. Принаймні, по основних моментах. У чому хотів себе спробувати - спробував. Де хотів побувати - побував. Не так багато, зрештою, я і хотів) А від деяких речей узагалі за цей час відмовився, бо зрозумів, що не в тому суть.
Це не означає, що мені тепер нема чим зайнятись. Нудно мені ніколи не буває))) Ідей і планів багато. Розвиватись у кожному розпочатому напрямку можна до нескінченності) І над собою працювати треба завжди. Просто на 2017-й рік якихось грандіозних, принципово нових цілей майже немає. Жити далі й насолоджуватись життям. Продовжувати займатись усім тим, що дійсно близьке і приносить радість. А там побачимо.
Дякую всім за віру та підтримку. З Новим роком :о)