To tell you the truth..
Давай будемо відверті:
самі по собі ні гори, ні міста, ні місця стику певних географічних координат значення не мають.
Всі дані, якими ти позначаєш своє поточне 3d перебування, залишаються просто умовностями.
Важливим є те, з ким ділиш день і все те, чим той день на тобі відбивається. Звідси і народжується певна формула емоційної близкості. Найбільший кайф -бути на відстані витягнутої руки, в зоні досяжності, покриття теплом тіла і ледь чутного відчуття подиху. Вся інша відстань - 200 метрів чи 200 кілометрів - рівняється до безкінечної. А тому значення не має.
Але я не про те. Щастяммтреба ділитись. При тому адресно. Ну, скажімо, я буваю в захваті від чогось, але воно не має ціни, якщо немає з ким поділитись. Щастя, помножене на два- подвійне. На три- потрійне. На десять- сам підрахуй:)
(Місця сили. Під масивом Шхари, де одне з найбільших кладовищ най-, най- свого часу сильніших, сміливіших і тд. Село Ушгулі, до льодовика в мене за спиною - 6 годин. )
Мене завжди шокують людські емоції. Мені подобається, коли людина "прокидається" зі свого звичного стану і дозволяє чомусь- якомусь зовнішньому подразнику пройти крізь себе. І випустити це назовні. І усміхнутись. Або заплакати. Чи пострибати на одній нозі. Стати на голову. Або обійняти. Або просто зупинитись.
(Коля, брат Діми Волошина. Гульський лід, масив Ушби)
(в дорозі)
Тому я і беру в руки фотоапарат. Я знаю, що цього більше не повториться. Що потім ми повернемось, кожен до своєї "ячейкі общєства", і станемо знову нормальними. Менш вразливими і більш прикритими. Не всі ми є емпатами, здатними до співпереживання - але в горах вчимося. І я за це вдячна горам і людям, які там зі мною (були, є і будуть).
(фотка не моя)
(Прощання: з горами, Ушбою. Маленька грузинська церква)
І одна з причин, чому я люблю гори: мені подобається, як вони "відкривають" людей. Ці відкриття не завжди можна назвати приємними:) , особливо, якщо це пов"язано з важкими фізичними навантаженнями, травмами чи складними погодніми умовами. Я не пам"ятаю жодного серйозного виїзду, де би все пройшло шито-крито, без сварок, дрібних побутових конфліктів і розрядки емоціного стресу на першому, хто під руку попаде. Наявність особи-"громовідводу" в компанії інколи на вагу золота. Не все в людині є прекрасним, але мене цікавить справжнє- трафаретів і в натовпах вистачає.
(Джаміла пригощає гірським медом)
(Сухопутня Ассоль і хмари)
(Хто ми? Тіні наших тіней)
Ще така, чисто декоративна думка: кожна людина має право на натхнення. Хтось може жити від приливу до приливу, комусь вистачає маленької дози раз на рік. Комусь ці нюанси взагалі до попи. На відміну від душі, бога, карми - це цілком вловимі відчуття. Натхнення- це аура, яка валить диким потоком з очей і долоней. Це відкриті потоки енергії, якими можна буквально розтопити, вилікувати, наповнити.
Знайомо?;)
Атож. Я більше ніде, крім гір, не бачила, щоб так сильно накривало: добром, теплом, щастям. Готовністю ловити вітер і обіймати весь світ.
Люблю:)