Відеоблог. Про конкурентів
Click to viewОт чесно, чесно хотіла росказать про главний недостаток українців, але хто ж меня дасть. Вот просто ж на ровному місці беруть і з рота хліб винають, угадайте з трьох раз, хто. Нє, я понімаю, що вопрос риторічний - в Україні зараз один отвєт на нього: Сімья. Бо наш Президент борьбу за сімейні ценності понімає однозначно: все, що ценного в Україні є, все давай сюди, в Сімью. Але када я себе рішила попробувать у ролі такого собі сидячого коміка, мені ж на думку не спадало, що і цей кусень мені спробують отак із рота висмикнути разом із зубами, бо там вся Сімья у повному составі рішила податися в коміки.
Сьогодні зажгла Люда. Вона ще відеоблог собі не завела, але у Фейсбуці уже виступає. І виступ у ней сьогодні був зачотний, я оце вам вечіром записую, бо весь ранок провела під столом. От слухайте:
«Я не лезу в политику, это не мой конёк. Но сегодняшние слова Виктора Фёдоровича показывают, насколько ему больно от происходящего и как он старается не нарушить хрупкого статуса-ква»
А які це слова? А це вже Вітя вчора запалив. Коротич його спитав, як же ж він буде переводить страну через Майдан, коли майже всі пєсні сиграни і спєти, а всі ресурси проїдені, пропиті і пройобані. А Вітя відповів: «Есть много составляющих, которые ведут нас к успеху. И моя "формула" всегда состояла из того, что, во-первых, нужно быть последовательным. Во-вторых, нужно быть ответственным. И в-третьих - привлекать на этом пути единомышленников. И всегда стремиться к успеху". Тобто, прямо з Лурка зняв: Пацан к успєху шол. І шоб ми не могли вже вилізти з-під стола, добиває нас останнім хуком: «Президент Украины Виктор Янукович предлагает объявить 9 марта - день рождения Тараса Шевченко - Днем национального примирения украинского народа». "Если мы говорим о единстве, мы прекращаем раздор между регионами и объединяемся. Этого сегодня требует от нас Украина", - сказал президент.
І знову Люда палить: «Ещё раз убеждаюсь, что мы не ценим воистину талантливых руководителей, данных нам Всевышним, обменивая их правление на бессовестных проплаченных котов леопольдов, косатых популистов и трёхголовых халявщиков». Всьо, Олька, знімай очіпок, бо тобі нема чого робить, коли на сцену вилазить авторка меметичних наколотих апельсинів. І тожи закликає до миру во всьому мирі, ну чисто тобі Саманта Сміт.
І чогось у мене так уява розігралась, я мислями повернулася у ті далекі часи, коли у Віті не було ще Беркуту, щоб пиздити людей, то мусив робити це власними руками і ногами. І так менти його беруть за дупу, а він ментам і каже: давайте примиряться, обьїдиняться, бо цього требує Україна. Ну, уявили собі картину, так? Взагалі, у таких людей желання примирятися просипається чомусь як раз тоді, коли їх беруть за сраку. От тільки шо воно биковало биковало на всі заставки, і раптом одержало по макітрі, і тут жи захотіло миру, добра і любові. Метаморфоза, блять.
Да, так я хотіла про главний недостаток українців. Я не буду вже довго інтригувать і крутить: главний недсостаток українця - це скромність. Я не шутю, бо я вже сказала, що не витримаю конкуренції. Оці всі балачки, що де два українця, там три гетьмана - це не брехня і не пропаганда, це просто невірне понімання ситуації. Три гетьмана у нас тому, що ні в кого не хватає нахабства назвати себе єдиним гетьманом, а всі інші погулять вийшли. От візьміть Майдан: хто там главний - ніхто не знає. Але все якось робиться. Але без главних. І загалом можна взять любу справу, коли нею займаються українці, коли їм зверху не назначили главного. Справа робиться. А хто главний - ніхто не знає. І нема сенсу задавати це питання з підручними срєдствами тіпа утюга або там паяльника. Потому шо українці будуть показувати одне на одного, і хто главний, так хрін все одно й розбереш.
А чому так. Тому шо горький історичний опит українців уже навчив, що главний - це той, хто врешті решт буде вигрібати пиздюлів отакенним половником. А нікому ж не хочеться, це понятно.
Тому, коли вилупляється хтось і каже, що воно готове бути главним, на нього всі дивляться отак, з підозрою. Тому що або воно не знає про пиздюля, і тоді воно дурне. Або воно знає, і знає, як от них вивернутись, а інших під них підставити, і тоді нащо нам вперся такий лідер? Отак українці і розриваються між альтернативами: ну хто ж наш вождь, дурак або хитре мудило? І як це вичислить, поки не наїбнулося усе?
Тому коли на виднокраї показується достеменний казьол, найвищої проби, ми за нього радісно голосуємо. Бо закончилася нарешті мучительна неопредільонность, і стало ясно: воно і дурак, і мудило в одному флаконі, прозіт.
Пора щось робить з етой скромністю, бо вона вже нас довела до цугундера, і цугундер закликає нас тепер до примирення і прощення. А це вірний признак того, що він скоро потече юшкою. Давімо його.