І знову усі побігли - і я побігла. Про деклярантів
Ну гаразд, поговоримо як дорослі. Підніміть руку, хто не знав, що вони гандони?
Так, розумово відсталих нема. Отже, підніміть руку, хто не знав, що вони АЖ ТАКІ гандони?
Людоньки, ви це серйозно? Рілі-рілі? Ви гадали, що оці всі, маючи безконтрольний та безкарний доступ до загального корита, не скористаються ним на всю залізку?
Та чого це, власне?
Ну назвіть мені одну причину, чого це вони не мали красти?
Га?
Ви пильнували їх від початку, від 1991 року, від проголошення незалежності? Ви розкуркулили тих червоних директорів, комуністичних та комсомольських вождів і вожденят? Ви посадили кагебістів?
Аж ніяк. Ви гадали, що демократія спрацює сама. Що якимось містичним чином спрацює "невидима рука ринку", і негідників не оберуть, а оберуть гарних пацанів, які дбатимуть про наші з вами інтереси.
Агащаз.
Вона не спрацювала насамперед тому, що ми самі не здатні сформулювати свої інтереси, отже, і дбати про них. Третина народу ще й досі тупо хоче "назад в СРСР", не усвідомлюючи, що машини часу ще ніхто не витворив.
Ця "вивчена безпорадність" сформована навіть не за 70 років савецької власті, вона сягає корінням значно глибше: у часи царату, Речі Посполитої та ВКЛ.
Справа в тому, що єдина адміністративно-керівна практика, якої країна зазнала після татарської навали, була практикою колоніальною. Навіть у випадках, коли керувала свійська шляхта, вона все одно керувала, спираючись на колоніальні принципи: з провінції треба чавити грошики, а жити деінде, серед "справжніх людей", а не "тубільців". Полонізується вона при цьому чи "обрусєває" - цілковито байдуже.
І кожен зі "своїх" переймав цю практику, бо іншої не було. Дискурс такий. І не треба мені тут про Запорізьку Січ, бо козацька старшина перехоплювала цю практику, аж свистіло.
В тому й головна біда - тотальна недовіра до влади, якою ми навіть звикли пишатися, породила дуже потворний варіант суспільної угоди: ми заздалегідь погоджуємося з тим, що будь-яка влада є ворогом. Влада відповідає очікуванням: діє мов на окупованій території. Кві про кво. І коли у владу потрапляє людина знизу, вона псується стрімко, бо такова влада дискурсу. Ну, знаєте ото, як "нітакі" жінки, що зробили кар'єру у чоловічому світі та гноблять іншіх жінок тільки вперед. Або як оцей персонаж:
Так, час від часу нам зрива дах, і особливо нахабні владні фігури отримують по шмарклях. Але це не метод, тобто, це метод лише на крайні випадки, а от повсякденної робочої методи чомусь нема, бо триклятий дискурс.
В колоніальному керівному дискурсі немає моральності, честі й совісті. Це все категорії, які існують в суспільній угоді між білими жентмунами. Але між білими жентмунами та тубільським бидлом жодних суспільих угод нема, отже, нема й моральності.
Вони нам мають за тубільське бидло. В когось є сумніви?
Вони, власне, й оприлюднили свої статки (так, не без боротьби!) лише тому, що знають: в народу нема вже "зайвої" енергії на протест, хтось воює, хтось волонтерить, бо зара війна і "не на разі".
Але якщо в нас стане енергії запам'ятати, не подавати їм руки та не сідати з ними срати, не ходити їхніми тропами та не пити з їхніх водоймищ, НЕ БУТИ ЯК ВОНИ - то щось, мабуть, зміниться.
Так, розумово відсталих нема. Отже, підніміть руку, хто не знав, що вони АЖ ТАКІ гандони?
Людоньки, ви це серйозно? Рілі-рілі? Ви гадали, що оці всі, маючи безконтрольний та безкарний доступ до загального корита, не скористаються ним на всю залізку?
Та чого це, власне?
Ну назвіть мені одну причину, чого це вони не мали красти?
Га?
Ви пильнували їх від початку, від 1991 року, від проголошення незалежності? Ви розкуркулили тих червоних директорів, комуністичних та комсомольських вождів і вожденят? Ви посадили кагебістів?
Аж ніяк. Ви гадали, що демократія спрацює сама. Що якимось містичним чином спрацює "невидима рука ринку", і негідників не оберуть, а оберуть гарних пацанів, які дбатимуть про наші з вами інтереси.
Агащаз.
Вона не спрацювала насамперед тому, що ми самі не здатні сформулювати свої інтереси, отже, і дбати про них. Третина народу ще й досі тупо хоче "назад в СРСР", не усвідомлюючи, що машини часу ще ніхто не витворив.
Ця "вивчена безпорадність" сформована навіть не за 70 років савецької власті, вона сягає корінням значно глибше: у часи царату, Речі Посполитої та ВКЛ.
Справа в тому, що єдина адміністративно-керівна практика, якої країна зазнала після татарської навали, була практикою колоніальною. Навіть у випадках, коли керувала свійська шляхта, вона все одно керувала, спираючись на колоніальні принципи: з провінції треба чавити грошики, а жити деінде, серед "справжніх людей", а не "тубільців". Полонізується вона при цьому чи "обрусєває" - цілковито байдуже.
І кожен зі "своїх" переймав цю практику, бо іншої не було. Дискурс такий. І не треба мені тут про Запорізьку Січ, бо козацька старшина перехоплювала цю практику, аж свистіло.
В тому й головна біда - тотальна недовіра до влади, якою ми навіть звикли пишатися, породила дуже потворний варіант суспільної угоди: ми заздалегідь погоджуємося з тим, що будь-яка влада є ворогом. Влада відповідає очікуванням: діє мов на окупованій території. Кві про кво. І коли у владу потрапляє людина знизу, вона псується стрімко, бо такова влада дискурсу. Ну, знаєте ото, як "нітакі" жінки, що зробили кар'єру у чоловічому світі та гноблять іншіх жінок тільки вперед. Або як оцей персонаж:
Так, час від часу нам зрива дах, і особливо нахабні владні фігури отримують по шмарклях. Але це не метод, тобто, це метод лише на крайні випадки, а от повсякденної робочої методи чомусь нема, бо триклятий дискурс.
В колоніальному керівному дискурсі немає моральності, честі й совісті. Це все категорії, які існують в суспільній угоді між білими жентмунами. Але між білими жентмунами та тубільським бидлом жодних суспільих угод нема, отже, нема й моральності.
Вони нам мають за тубільське бидло. В когось є сумніви?
Вони, власне, й оприлюднили свої статки (так, не без боротьби!) лише тому, що знають: в народу нема вже "зайвої" енергії на протест, хтось воює, хтось волонтерить, бо зара війна і "не на разі".
Але якщо в нас стане енергії запам'ятати, не подавати їм руки та не сідати з ними срати, не ходити їхніми тропами та не пити з їхніх водоймищ, НЕ БУТИ ЯК ВОНИ - то щось, мабуть, зміниться.