Кугаїв, Підтемне, Раковець
Перша вицєчка цього року відбулась в вищевказані села. В принципі, досить легко, невимушено, ненав'язливо і цікаво.
Маршрутка на Кугаїв, в принципі, їде по вулволвел, але, почекавши півгодини, було прийнято доленосне рішення йти від траси пішки. Сонце світило, снігу не було, пурхали метелики, ластівки мостили гнізда, діловито гуділи джмелі, чом би й ні.
Перша-ліпша маршрутка миколаївського напрямку підкинула нас до еее, до Липник, звідти, звернувши вліво, з піснями і барабанним боєм було пройдено 3.5 км до с. Загір'я, де треба повертати направо (дорога наліво поведе до Вовкова). Позаяк я забув зарядити акумулятор, який вірно і безвідмовно відфоткав всю поїздку в Сербію перед НР, він почав здихати. Тому фотографій і мало. Вже вибачайте.
З Загір'я дорога петляє вздовж р. Зубри, і помалу виводить до основної точки подорожі - Кугаєва, де завданням №1 було дослідити дерев'яну церкву.
Першим ділом з-за пагорба видно... Шо видно? правильно, жовті бані, які за нєімєнієм кращого ніби натякають шо вони золоті. Під ними церква. Новобудована.
за нею на перехресті стоїть хрест. На пам'ять знесення підданства.
і через дорогу від нього і стоїть наша красуня. Жовтий хрест з табличкою про річницю хрещення України-Руси. Ні разу не бачив хреста, присвяченого хрещенню Великої Моравії. Дивно чомусь, така ж подія. Менше з тим, йдемо далі. Брама завішана колодкою, подвір'я огорожене сіткою, яка в одному місці трохи припіднята. Добре, шо свята тільки почались, влізти в дірку на разі можна. Шо і робимо. Шпацер по подвір'ю.
Хрест над бабинцем. Гарний
Ґонт. Приблизно в такому стані і все решта. Сказати, шо церква в аварійному стані - язик не повертається. Є й гірші. Сказати, шо вона в передаварійному стані - так. Дах дірявий (правда, клейонкою затягнули, молодці), хрести хиляться, грибок і мох надійно покриває дерево. Біда.
Дзвіниця. Люблю дзвіниці. Може і більше, ніж церкви.
церква збоку
Я казав, шо люблю дзвіниці, та?)
Вигляд з тилу.
Вилазимо і продовжуємо піший похід. Йдемо Кугаєвом, любуємось Зуброю і вмерзлим в неї сміттям в вигляді пляшок, кульків, пакетів і утоплєніків. Далі є дуже симпатичний мостик, але я його не фоткав. Вихід з села і дорога далі веде до Підтемного. Як виявилось потім, в Кугаєві є ше закинута каплиця, якої я не бачив. От і буде причина вернутись, коли потеплішає. Кугаїв мені сподобався.
за кілометр-два (може і швидше, якось швидко пройшлось) здаля починає виднітись шпиль церкви в Підтемному.
Оцієї.
INBI? Басилевс шолі?
Погляд на замчище в заплаві Зубри
З замку не залишилось абсолютно нічого, крім певних насипів з розсипами каміння. На самому замчищі закинута не то ферма, не то підсобне господарство, гуси і коні. Інтернет вперто продовжував баламутити ЗАЛИШКОМ ВЕЖІ, в якій було зроблено каплицю. Замчище було старанно обійдено вдруге, але пошуки вежі не принесли результату.
Зате було знайдено костел. Міжвоєнного періоду. За ним, як свідчили місцеві джерела, колись був млин і цегельня.
отут мій акумулятор і розрядився.
По болоту, яке рясно затопило собою дорогу біля костелу, проліг шлях додому. Через Раковець.
Насуплений і розчарований відсутністю вежокаплички, я брів між калюжами, аж збоку з'явились якісь горби, вкриті розораними терасами. Біля пам'ятнику якомусь визволительському герою чи героїні догори піднімалась стежка, яка виводила на верх горба. Або він так розораний, або він дійсно нагадував вал. З ровом. А на ньому стояло Оце
Місцевих, на жаль, налічувалось аж ні одного, розпитати не було в кого. Я посилено розтер акумулятор до волосся, шоб його вистачило хоча б на одну фотку. Його вистачило. Знимка вище.
За замовчуванням ця дивна будова віднеслась до вежі, хоча від замчища вона досить далеко, та і кладка не аж настільки груба і міцна для фортифікаційної споруди. Можливо, якась сторожівка, абощо. Ну, нехай. Сонце почало хилитись до заходу, треба було продовжувати дорогу.
Наступним був Раковець. З костелом і дерцерквою. Чудодійні джерела мене якось не особливо манили. Раковець враження не справив ніякого. Може, тому шо темніло, може, тому шо брудно. Не знаю.
Фотка костелу
як на мене, це найгарніший ракурс. Дах над нефом завалився, башточки вже не видно, двері відчинені, всередині розруха і ледь помітні розписи. Світлин по вищенаведеній причині немає. Зробив останню фотографію церкви, яка від костелу метрів за 50, і яку чути було за кілометрів 50 кілометр, бо чийсь інженерний розум влупив диск з колядками на повний звук на повторі (ба навіть, судячи по жахливому звуку, це цілком могла бути касета). Я можу зрозуміти напускну набожність місцевого ксьондза чи пароха чи дяка чи дзвонаря, але схвалювати цього не можу. Вже вибачайте.
Церква отут.
Чесно кажучи, не вразила.
Ну а далі дорога по обочині, переведення пачки салфеток на жалюгідну спробу відчиститись від підтемнянського і раковецького болота, маршрутка і дім.
дякую за увагу.
Може, пропустив якісь подробиці, то вибачайте, пишу вже по пам'яті :)
Плюс-мінус ногами вийшло біля 10 кілометрів.
На разі. З наступної подорожі напишу черговий пост.
Маршрутка на Кугаїв, в принципі, їде по вулволвел, але, почекавши півгодини, було прийнято доленосне рішення йти від траси пішки. Сонце світило, снігу не було, пурхали метелики, ластівки мостили гнізда, діловито гуділи джмелі, чом би й ні.
Перша-ліпша маршрутка миколаївського напрямку підкинула нас до еее, до Липник, звідти, звернувши вліво, з піснями і барабанним боєм було пройдено 3.5 км до с. Загір'я, де треба повертати направо (дорога наліво поведе до Вовкова). Позаяк я забув зарядити акумулятор, який вірно і безвідмовно відфоткав всю поїздку в Сербію перед НР, він почав здихати. Тому фотографій і мало. Вже вибачайте.
З Загір'я дорога петляє вздовж р. Зубри, і помалу виводить до основної точки подорожі - Кугаєва, де завданням №1 було дослідити дерев'яну церкву.
Першим ділом з-за пагорба видно... Шо видно? правильно, жовті бані, які за нєімєнієм кращого ніби натякають шо вони золоті. Під ними церква. Новобудована.
за нею на перехресті стоїть хрест. На пам'ять знесення підданства.
і через дорогу від нього і стоїть наша красуня. Жовтий хрест з табличкою про річницю хрещення України-Руси. Ні разу не бачив хреста, присвяченого хрещенню Великої Моравії. Дивно чомусь, така ж подія. Менше з тим, йдемо далі. Брама завішана колодкою, подвір'я огорожене сіткою, яка в одному місці трохи припіднята. Добре, шо свята тільки почались, влізти в дірку на разі можна. Шо і робимо. Шпацер по подвір'ю.
Хрест над бабинцем. Гарний
Ґонт. Приблизно в такому стані і все решта. Сказати, шо церква в аварійному стані - язик не повертається. Є й гірші. Сказати, шо вона в передаварійному стані - так. Дах дірявий (правда, клейонкою затягнули, молодці), хрести хиляться, грибок і мох надійно покриває дерево. Біда.
Дзвіниця. Люблю дзвіниці. Може і більше, ніж церкви.
церква збоку
Я казав, шо люблю дзвіниці, та?)
Вигляд з тилу.
Вилазимо і продовжуємо піший похід. Йдемо Кугаєвом, любуємось Зуброю і вмерзлим в неї сміттям в вигляді пляшок, кульків, пакетів і утоплєніків. Далі є дуже симпатичний мостик, але я його не фоткав. Вихід з села і дорога далі веде до Підтемного. Як виявилось потім, в Кугаєві є ше закинута каплиця, якої я не бачив. От і буде причина вернутись, коли потеплішає. Кугаїв мені сподобався.
за кілометр-два (може і швидше, якось швидко пройшлось) здаля починає виднітись шпиль церкви в Підтемному.
Оцієї.
INBI? Басилевс шолі?
Погляд на замчище в заплаві Зубри
З замку не залишилось абсолютно нічого, крім певних насипів з розсипами каміння. На самому замчищі закинута не то ферма, не то підсобне господарство, гуси і коні. Інтернет вперто продовжував баламутити ЗАЛИШКОМ ВЕЖІ, в якій було зроблено каплицю. Замчище було старанно обійдено вдруге, але пошуки вежі не принесли результату.
Зате було знайдено костел. Міжвоєнного періоду. За ним, як свідчили місцеві джерела, колись був млин і цегельня.
отут мій акумулятор і розрядився.
По болоту, яке рясно затопило собою дорогу біля костелу, проліг шлях додому. Через Раковець.
Насуплений і розчарований відсутністю вежокаплички, я брів між калюжами, аж збоку з'явились якісь горби, вкриті розораними терасами. Біля пам'ятнику якомусь визволительському герою чи героїні догори піднімалась стежка, яка виводила на верх горба. Або він так розораний, або він дійсно нагадував вал. З ровом. А на ньому стояло Оце
Місцевих, на жаль, налічувалось аж ні одного, розпитати не було в кого. Я посилено розтер акумулятор до волосся, шоб його вистачило хоча б на одну фотку. Його вистачило. Знимка вище.
За замовчуванням ця дивна будова віднеслась до вежі, хоча від замчища вона досить далеко, та і кладка не аж настільки груба і міцна для фортифікаційної споруди. Можливо, якась сторожівка, абощо. Ну, нехай. Сонце почало хилитись до заходу, треба було продовжувати дорогу.
Наступним був Раковець. З костелом і дерцерквою. Чудодійні джерела мене якось не особливо манили. Раковець враження не справив ніякого. Може, тому шо темніло, може, тому шо брудно. Не знаю.
Фотка костелу
як на мене, це найгарніший ракурс. Дах над нефом завалився, башточки вже не видно, двері відчинені, всередині розруха і ледь помітні розписи. Світлин по вищенаведеній причині немає. Зробив останню фотографію церкви, яка від костелу метрів за 50, і яку чути було за кілометрів 50 кілометр, бо чийсь інженерний розум влупив диск з колядками на повний звук на повторі (ба навіть, судячи по жахливому звуку, це цілком могла бути касета). Я можу зрозуміти напускну набожність місцевого ксьондза чи пароха чи дяка чи дзвонаря, але схвалювати цього не можу. Вже вибачайте.
Церква отут.
Чесно кажучи, не вразила.
Ну а далі дорога по обочині, переведення пачки салфеток на жалюгідну спробу відчиститись від підтемнянського і раковецького болота, маршрутка і дім.
дякую за увагу.
Може, пропустив якісь подробиці, то вибачайте, пишу вже по пам'яті :)
Плюс-мінус ногами вийшло біля 10 кілометрів.
На разі. З наступної подорожі напишу черговий пост.