Wycieczka
Туристичний сезон 2009 відкрито :)
Під катом
З погодою нам підфортило. Того разу ми з кумом класично в поїзді вирішили їхати в Лавочне. В жирному вагоні мукачівської електрички було крім нас кілька людей. Коли ми приїхали на станцію... Ну навіть нема шо сказати. Навіть незважаючи на то, шо, як і всі станції Львівської залізниці, приміщення було відреставроване, помите і надраяне, все одно першою думкою було: "унилоє гамно". Нудна станція, нудна дорога, нудне село, і тільки вже церква з хрестом і відкритою дзвіницею (sic!) дещо підбадьорили нас. В кума, як на диво, заграла побожна струна (шо на нього геть не подібне), і він жалібним голосом витягнув мене з дзвіниці, на другий поверх якої я вже намірився лізти з хтивим блиском в очах. Виявилось, шо іншою причиною було ше і пиво, якого Рррростік нахлявся в поїзді. Полізли ми на гору, по дорозі настрашивши вужа, який був довший від моєї руки. Я бєзстрашно почав його прєслєдувати з метою фотосесії, а кум тайойкав на безпечній відстані. Як виявилось, він до змій не особливо лояльно ставиться.
І тут ми залізли в такииииий хвойний ліс... Я вперше побачив позитивну тенденцію в залісненні Карпат, вперше за всі мої походи і вицєчки кількість молодняка перевищила кількість вирубки і бурелому. Звичайно, не обійшлось без сміття, яке за собою полишали всюдисущі рагулі (от не нада казати, шо туристи курять срібну "Приму" високо в горах і п"ють молоко з пласмасових дволітрових пляшок "ЯБЛУКО"), не обійшлось без порізів-подряпин-запацькувань живицею, але...
Потім ми спустились до чогось такого, яке тіки з великою натяжкою можна назвати убогою копією траси, на півдорозі між Лавочним і Славськом ми найшли місце для пікнічка на березі річки (вроді Опір), береги якої були захаращеними різним непотребом (від проржавілих старих чайників, які, тим не менш, сукі, не були антикваріатними і до підозрілих шматків одягу і взуття такої форми, як ніби власник попав в зуби гібриду шаблезубого тигра і Ашурбаніпала (слово страшне), наламали сухостою і почали смажити жеровисько, насадивши на шампури ковбасу, напхану селітрою до такої міри, шо не хотіла, зараза, смажитись на вогні і шпондер, які вже досить-таки сквєрно попахували (не обійшлось без чорних жартів про жидів і наше світле майбутнє після споживання мяса з ароматом пармезану). Нажерлись, помились, походили по воді, позаважали коїтусу двох жаб, я поспав на камінні, посиділи над водоспадиком і попензлювали до Славська (кум умудрився після прибирання за собою спалити крім нашого сміття ше свої шкарпетки, а потім виявилось, шо запасних він не взяв. Я мусив віддати свій НЗ і теліпатись до тепер в від ранку неміняних шкарпетках). Прийшли ми на станцію, як завжди, на дві години раніше і почали шпацерувати містом. Знайшли дуже цікаво-припездяний пам"ятник воїнам-освободітєлям, які представляли собою стелу з трьома вирізьбленими нагорі суворими чєлябінскіми ліцами в пілотці зі звьоздочкою, касці зі звьоздочкою і танкістському шоломі. Знизу стели на таблицях були написані імена тих, хто загинув в боях за хєрзнашо (не розібрати, бо фарби нема, букви стерлись, а розбирати це я не мав натхнення), жителів, які загинули під час нємєцко-фашиської окупації і ахтунґ! жителів, які загинули від рук укр.бурж.нац. (скорочення моє). Перед ансамблем епохи тоталітаризму стояла (Боже, благослови нашу побожність!) статуя Діви Марії. Дуже комплексно це все виглядало і вражаюче :)
Чекання на станції передбачувано закінчилось підгодівлею бродячих собак і черговим пивом. Перед поїздом ми побачили одну компанію з пянючим і нахабним малолєткою, якого, правда, встигли заспокоїти його корєша, потім біля нас пришвартувалась інша компана, з якою скєнтувався Ррростік, і представник якої зацікавлено випитував в мене, яких військ в мене пряжка і нашивка :) Прийшлось провести екскурс в історію, але позаяк бажаючих дізнатись стало ше більше, то кум вкотре всіх розвів, сказавши, шо це нашивки за службу контрактніками в Боснії (цей трюк ми вже перед тим провели з типовою бойківчанкою передклімаксного віку, яка, продаючи нам львівське морозиво (я такого, до речі, у Львові в очі не бачив), мусила випитати в нас все-все, а ше перед тим ми так розвели якогось пияка в Стрию, який допитувався в нас, нашо нам в центрі міста спальники, намети, сокири і казанки).
В поїзді було в біса спекотно і велелюдно. Я вкотре переконався в тому, шо найсимпатичніші дівчата в Стрию і шо пиво проявляє себе з найгіршого боку в поїзді імино тоді, коли до виходка треба гибати вагонів за 4-5, лавіруючи серед пяних і прокопчених туристів. Додому пішли ми пішки, і, незважаючи на всі переконування кумом своєї мами в тому, шо "зараза зарази сі не вчепит", ми все-ж таки мали ґранду. Біля дурки нам в хвіст пристроїлось 4 тіпа, один з яких був пяний і відверто дойобувався, а решта з кожним разом все млявіше і млявіше затикала йому писок. Врешті-решт нас вкурвило, і, спитавши в Ростіка "піздим?", та отримавши схвальну відповідь, я ломанувся до них. Кум радісно попер за мною. Бійки, на жаль, не проізошло. Пацаньчікі при перевазі 2:1 тупо засцали і, кліпаючи очима, дивились на ляпаси, якими ми приводили того пияка до тями. Правда, спочатку один мене відвів і з мольбою в голосі пояснював, шо вони просто проводять тіпа, який собі мальоха дав, ну і він не до нас дойобувався. Я відійшов, і вже відтягував Ростіка, але потім мені шось не сподобалось і відтягували вже мене. Бити ми його не били, ні кулаком, ні ногою він ні разу не дістав, але по вухах і по писку дістав добре. Найбільше вкурвило то, шо це ж в себе на районі (ну і то, шо дракі не було, теж не особливо втішно було - адреналін то вже викинувся). Хоча з бійкою, може і добре, бо і кум і я мали ножі з собою (в гори ж їздили :), хз шо б було.
Коротше, початок року непоганий вдався. Фотки, як завжди, пізніше на сайті. Постараюсь повісити завтра, але не обіцяю Залив на сайт.
То дзвіниця знизу, звідки мене зняв кум :(
P.S. Івасик, mea culpa. mea culpa, mea maxima culpa!
UPD (їх ше буде багато, бо писав нашвидкуруч)
Снігу до Боржави нема. Зато Боржава...(захоплено прицмакує язиком як жиди в совєцьких фільмах і серби в тройно)
UPD_2 Шота мені ніхарашо))
UPD_3 Бєрци, ремонтовані мною, не витримали лихої долі - з них повилазили цвяхи, якими я скріпив підошву. Я їх потім сокирою забивав в черевики, попередньо вирівнявши їх на колії №1 станції Славсько)
Під катом
З погодою нам підфортило. Того разу ми з кумом класично в поїзді вирішили їхати в Лавочне. В жирному вагоні мукачівської електрички було крім нас кілька людей. Коли ми приїхали на станцію... Ну навіть нема шо сказати. Навіть незважаючи на то, шо, як і всі станції Львівської залізниці, приміщення було відреставроване, помите і надраяне, все одно першою думкою було: "унилоє гамно". Нудна станція, нудна дорога, нудне село, і тільки вже церква з хрестом і відкритою дзвіницею (sic!) дещо підбадьорили нас. В кума, як на диво, заграла побожна струна (шо на нього геть не подібне), і він жалібним голосом витягнув мене з дзвіниці, на другий поверх якої я вже намірився лізти з хтивим блиском в очах. Виявилось, шо іншою причиною було ше і пиво, якого Рррростік нахлявся в поїзді. Полізли ми на гору, по дорозі настрашивши вужа, який був довший від моєї руки. Я бєзстрашно почав його прєслєдувати з метою фотосесії, а кум тайойкав на безпечній відстані. Як виявилось, він до змій не особливо лояльно ставиться.
І тут ми залізли в такииииий хвойний ліс... Я вперше побачив позитивну тенденцію в залісненні Карпат, вперше за всі мої походи і вицєчки кількість молодняка перевищила кількість вирубки і бурелому. Звичайно, не обійшлось без сміття, яке за собою полишали всюдисущі рагулі (от не нада казати, шо туристи курять срібну "Приму" високо в горах і п"ють молоко з пласмасових дволітрових пляшок "ЯБЛУКО"), не обійшлось без порізів-подряпин-запацькувань живицею, але...
Потім ми спустились до чогось такого, яке тіки з великою натяжкою можна назвати убогою копією траси, на півдорозі між Лавочним і Славськом ми найшли місце для пікнічка на березі річки (вроді Опір), береги якої були захаращеними різним непотребом (від проржавілих старих чайників, які, тим не менш, сукі, не були антикваріатними і до підозрілих шматків одягу і взуття такої форми, як ніби власник попав в зуби гібриду шаблезубого тигра і Ашурбаніпала (слово страшне), наламали сухостою і почали смажити жеровисько, насадивши на шампури ковбасу, напхану селітрою до такої міри, шо не хотіла, зараза, смажитись на вогні і шпондер, які вже досить-таки сквєрно попахували (не обійшлось без чорних жартів про жидів і наше світле майбутнє після споживання мяса з ароматом пармезану). Нажерлись, помились, походили по воді, позаважали коїтусу двох жаб, я поспав на камінні, посиділи над водоспадиком і попензлювали до Славська (кум умудрився після прибирання за собою спалити крім нашого сміття ше свої шкарпетки, а потім виявилось, шо запасних він не взяв. Я мусив віддати свій НЗ і теліпатись до тепер в від ранку неміняних шкарпетках). Прийшли ми на станцію, як завжди, на дві години раніше і почали шпацерувати містом. Знайшли дуже цікаво-припездяний пам"ятник воїнам-освободітєлям, які представляли собою стелу з трьома вирізьбленими нагорі суворими чєлябінскіми ліцами в пілотці зі звьоздочкою, касці зі звьоздочкою і танкістському шоломі. Знизу стели на таблицях були написані імена тих, хто загинув в боях за хєрзнашо (не розібрати, бо фарби нема, букви стерлись, а розбирати це я не мав натхнення), жителів, які загинули під час нємєцко-фашиської окупації і ахтунґ! жителів, які загинули від рук укр.бурж.нац. (скорочення моє). Перед ансамблем епохи тоталітаризму стояла (Боже, благослови нашу побожність!) статуя Діви Марії. Дуже комплексно це все виглядало і вражаюче :)
Чекання на станції передбачувано закінчилось підгодівлею бродячих собак і черговим пивом. Перед поїздом ми побачили одну компанію з пянючим і нахабним малолєткою, якого, правда, встигли заспокоїти його корєша, потім біля нас пришвартувалась інша компана, з якою скєнтувався Ррростік, і представник якої зацікавлено випитував в мене, яких військ в мене пряжка і нашивка :) Прийшлось провести екскурс в історію, але позаяк бажаючих дізнатись стало ше більше, то кум вкотре всіх розвів, сказавши, шо це нашивки за службу контрактніками в Боснії (цей трюк ми вже перед тим провели з типовою бойківчанкою передклімаксного віку, яка, продаючи нам львівське морозиво (я такого, до речі, у Львові в очі не бачив), мусила випитати в нас все-все, а ше перед тим ми так розвели якогось пияка в Стрию, який допитувався в нас, нашо нам в центрі міста спальники, намети, сокири і казанки).
В поїзді було в біса спекотно і велелюдно. Я вкотре переконався в тому, шо найсимпатичніші дівчата в Стрию і шо пиво проявляє себе з найгіршого боку в поїзді імино тоді, коли до виходка треба гибати вагонів за 4-5, лавіруючи серед пяних і прокопчених туристів. Додому пішли ми пішки, і, незважаючи на всі переконування кумом своєї мами в тому, шо "зараза зарази сі не вчепит", ми все-ж таки мали ґранду. Біля дурки нам в хвіст пристроїлось 4 тіпа, один з яких був пяний і відверто дойобувався, а решта з кожним разом все млявіше і млявіше затикала йому писок. Врешті-решт нас вкурвило, і, спитавши в Ростіка "піздим?", та отримавши схвальну відповідь, я ломанувся до них. Кум радісно попер за мною. Бійки, на жаль, не проізошло. Пацаньчікі при перевазі 2:1 тупо засцали і, кліпаючи очима, дивились на ляпаси, якими ми приводили того пияка до тями. Правда, спочатку один мене відвів і з мольбою в голосі пояснював, шо вони просто проводять тіпа, який собі мальоха дав, ну і він не до нас дойобувався. Я відійшов, і вже відтягував Ростіка, але потім мені шось не сподобалось і відтягували вже мене. Бити ми його не били, ні кулаком, ні ногою він ні разу не дістав, але по вухах і по писку дістав добре. Найбільше вкурвило то, шо це ж в себе на районі (ну і то, шо дракі не було, теж не особливо втішно було - адреналін то вже викинувся). Хоча з бійкою, може і добре, бо і кум і я мали ножі з собою (в гори ж їздили :), хз шо б було.
Коротше, початок року непоганий вдався. Фотки, як завжди, пізніше на сайті. Постараюсь повісити завтра, але не обіцяю Залив на сайт.
То дзвіниця знизу, звідки мене зняв кум :(
P.S. Івасик, mea culpa. mea culpa, mea maxima culpa!
UPD (їх ше буде багато, бо писав нашвидкуруч)
Снігу до Боржави нема. Зато Боржава...(захоплено прицмакує язиком як жиди в совєцьких фільмах і серби в тройно)
UPD_2 Шота мені ніхарашо))
UPD_3 Бєрци, ремонтовані мною, не витримали лихої долі - з них повилазили цвяхи, якими я скріпив підошву. Я їх потім сокирою забивав в черевики, попередньо вирівнявши їх на колії №1 станції Славсько)