Козаки донські та запорізькі. Хто є старшим братом?
Козаки донские и запорожские. Кто кому старший брат?
(перевод на руский язык в конце поста)
Кажуть, що з давніх-давен, від дідів-прадідів, донські і терські козаки визнавали запоріжців старшими за себе. Ця традиція козачого старшинства свято зберігалася серед всього козацтва до 1917-го року. Але загинуло козацтво, загинули і його традиції.
З початком 90-х років 20-го століття виникла у Росії нова мода на козаків, і раптом, наче грибів після дощу, з’явилося по всіх околицях російської держави стільки новітніх козаків, що дивно стало - звідки же їх стільки народилося, і де вони всі ховалися за радянської влади?
Нові козаки принесли й нові традиції. Виникла нова козача філософія у Росії. Українцям у цих філософських побудовах немає місця. Абсолютно серйозно сучасні російські дослідники козачого напрямку пишуть і розповідають про те, що запоріжці не були українцями, а природною козачою мовою донських і запорізьких козаків була татарська та адигейська.
У найбільших московських книгарнях чільні місця займають полиці з книжками, автори яких не соромляться розповідати довірливим читачам про те, що донські козаки служили ще у єгипетських фараонів і нищили римський флот у Чорному морі за кілька століть до Різдва Христова. Можна було б просто посміятися над цим псевдонауковим шарлатанством, але коли такі автори послідовно паплюжать українську історію та завжди знаходять можливість на сторінках своїх праць у черговий раз познущатися над українським народом та його державністю, виникає почуття, що можливо гроші на видання своїх опусів ці автори отримали від відповідних структур саме для того, аби ні на хвилину не затухало полум’я антиукраїнської істерії в російському суспільстві. І воно не затихає, це полум’я, бо дрівця все підкидуються та підкидуються до вогнища чиєюсь зграбною рукою.
Але ж хотілося б подивитися на козачу історію поглядом тверезим та позбавленим будь-яких ідеологічних забарвлень.
Гіпотез про походження імені козаків існує безліч, але жодна з них не спирається на будь-які доведені факти. Зрозуміло лише, що слово «козак» є тюркського походження, і вперше зустрічається саме у тюркських народів. Воно згадується в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» XIV ст. З тюркських мов «козак» перекладається як «білий гусак», де «каз» (kaz) -«гусак», «гуска», а «ак» - «білий». Але чому «козаки» так називаються - в жодного з тюркських народів немає ніяких пояснень цьому. В Казанському ханстві «козаками» називалися представники військового стану цієї держави, кіннотники, які підпорядковувалися вищим начальникам - огланам. Цілий тюркський народ - «казахи», перебрав собі це історичне ім’я. Самі казахи так себе і називають - қазақ, а в українській літературній мові до 1933-го року їхня республіка називалася «казакською».
З іншого боку, на територіях, близьких до Великого Степу, різні народи часто називали «козаками» своїх сусідів. Так в осетинській мові «Кæсæг» є позначенням сусідньої Кабарди, народ якої наші предки в добу Київської Русі називали «касогами». Від середньовічних касогів постали сучасні адиги - адигейці, кабардинці та черкеси. За деякими відомостями, черкеські переселенці заснували місто Черкаси на Україні, яке в часи Дмитра Байди-Вишневецького стало центром формування українського козацтва. Звідти і козаків, донських і запорізьких, в російських документах аж до пори Петра Першого часто називали «черкасами».
Таким чином, в історії появи перших козаків на теренах Східної Європи, є забагато «білих плям». Цим і користуються сучасні російські псевдоісторики, які зі шкіри вилазять, аби довести, що козаки могли бути ким завгодно, аби тільки не українцями. Але наша історична пам’ять спростовує ці брехливі тези. Козацтво зародилося на наших землях, в ареалі впливу Київської Русі, яка в добу від IX до XIII століття була головним центром всього політичного та культурного життя на величезній території Східної Європи - від Балтики до Кавказу, і від Карпат до Волги. Хай слово «козак» принесли в нашу мову половці чи касоги, набрало силу і забриніло на весь світ козацтво саме через Україну. І в уяві усіх сусідніх народів довгі роки, цілі століття, козацьке життя асоціювалося в першу чергу з життям власне українського народу.
Про те, що козаки на Україні завжди були українцями, згадують і наші найповажніші історичні джерела. Таким є, наприклад, Густинський літопис, який складався ченцями Густинського монастиря, що розташований на території Лівобережної України. Ось що пише літописець старовинною мовою у розділі «О началікозаковъ»:
«В літо 7024 (1516)… В сие літо начашася на Украйні козаки», і далі: «и от начала своего сей нашъ народ руский».
Цікаво, що думкою про те, що козаки є слов’янами, згодом перейнялися навіть тюрки, з мови яких і пішло в український обіг слово «козак». Так в кримськотатарській мові, ще у XIX столітті, словом «козак» означалися всі українці та росіяни, не зважаючи на їхнє справжнє походження, і це цілком закономірно, адже історично володіння Кримського ханства межували з землями запорізьких та донських козаків, і саме запорожці і донці уявлялися кримськими татарами як найбільші представники українського та російського народів.
Порівнюючи те, що пишуть в інтернеті українці про донських козаків, та ті, хто називають себе зараз донськими козаками про українців, приходиш до невтішного висновку - ми, українці, є набагато толерантнішими за наших опонентів. Українці розуміють донців як своїх братів, людей спільної козачої ментальності, які, так само як і ми, сильно постраждали в минулі роки від імперського свавілля. Донці ж, висловлюючи свої думки на просторах всесвітньої мережі, дивляться на українців часто вороже, зверхньо і спогорда, вважаючи справжніми козаками лише себе, і з одного боку постійно жаліючись на історичну долю, яка була так недобра до них впродовж останніх ста років, з іншого - повторюють про українців старі імперські міфи, про те, що ніякої України ніколи не було, є «малороси», українці - не козаки, і тому подібне безглуздя.
Ігор Роздобудько. Звідси:
* * *
Перевод на русский язык:
Говорят, что с давних времен, от дедов-прадедов, донские и терские казаки признавали запорожцев старшми чем они. Эта традиция казачьего старшинства свято сохранялась среди всего казачества до 1917-го года. Но погибло казачество, погибли и его традиции.
С началом 90-х годов 20-го века возникла в России новая мода на казаков, и вдруг, как грибов после дождя, появилось по всем окролицам российского государства столько новейших казаков, что даже странно стало - откуда же их столько народилось, и где они все прятались при советской власти?
Новые казаки принесли и новые традиции. Возникла новая казачья философия в России. Украинцам в этих философских построениях нет места. Абсолютно серьезно современные российские исследователи казачьего направлении пишут и рассказывают о том, что запорожцы не были украинцами, а природной казачьей речью донских и запорожских казаков была татарская и адыгейская речь.
В крупнейших московских магазинах главные места занимают полки с книгами, авторы которых не стесняются рассказывать доверчивым читателям о том, что донские казаки служили еще у египетских фараонов и уничтожали римский флот в Черном море за несколько веков до Рождества Христова. Можно было бы просто посмеяться над этим псевдонаучным шарлатанством, но когда такие авторы последовательно порочат украинскую историю и всегда находят возможность на страницах своих трудов в очередной раз поиздеваться над украинским народом и его государственностью, возникает чувство, что возможно деньги на издание своих опусов эти авторы получили от соответствующих структур именно для того, чтобы ни на минуту не затухало пламя антиукраинской истерии в российском обществе. И оно не затихает, это пламя, потому дровишки все подкидываются и подкидываются к очагу чьей-то ловкой рукой.
Всё же хотелось бы посмотреть на казачью историю взглядом трезвым и лишенным каких-либо идеологических окрасок.
Гипотез о происхождении имени казаков существует множество, но ни одна из них не опирается на какие-либо доказанные факты. Ясно только, что слово «казак» - тюркского происхождения, и впервые встречается именно у тюркских народов. Оно упоминается в словаре половецкого языка «Кодекс Куманикус» XIV в. С тюркских языков «казак» переводится как «белый гусь», где «ка» (kaz) - «гусь», «гусь», а «ак» - «белый». Но почему «казаки» так называются - у одного из тюркских народов нет никаких объяснений. В Казанском ханстве «казаками» назывались представители военного положения этого государства, конники, которые подчинялись высшим начальникам - огланам. Целый тюркский народ - «казахи», взял себе это историческое имя. Сами казахи так себя и называют - қазақ, а в украинском литературном языке до 1933-го года их республика называлась «Казакской».
С другой стороны, на территориях, близких к Великой Степи, разные народы часто называли «казаками» своих соседей. Так в осетинском языке «Кæсæг» обозначает жителей соседней Кабарды, народ которой наши предки в эпоху Киевской Руси называли «касогами». От средневековых касогов появились современные адыги - адыгейцы, кабардинцы и черкесы. По некоторым сведениям, черкесские переселенцы основали город Черкассы на Украине, который во времена Дмитрия Байды-Вишневецкого стал центром формирования украинского казачества. От названия этого города, и казаков, донских и запорожских,- в русских документах до поры Петра Первого часто называли «черкасами».
Таким образом, в истории появления первых казаков на территории Восточной Европы, слишком много «белых пятен». Этим и пользуются современные российские псевдоисторики, которые из кожи вылезают, чтобы доказать, что казаки могли быть кем угодно, лишь бы не украинцами. Но наша историческая память опровергает эти лживые тезисы. Казачество зародилось на наших землях, в ареале влияния Киевской Руси, в пору от IX до XIII века было главным центром всей политической и культурной жизни на огромной территории Восточной Европы - от Балтики до Кавказа, и от Карпат до Волги. Пусть слово «казак» принесли в наш язык половцы или касоги, но набрало силу и прогремело на весь мир казачество именно через Украину. И в воображении всех соседних народов долгие годы, целые столетия, казацкую жизнь ассоциировалось в первую очередь с жизнью собственно украинского народа.
О том, что казаки на Украине всегда были украинские, вспоминают и наши наиболее серьёзные источники. Такова, например, Густинская летопись, составденная монахами Густынского монастыря, который расположен на территории Левобережной Украины. Вот что пишет летописец на старинном языке в разделе «О началікозаковъ»:
«В літо 7024 (1516)… В сие літо начашася на Украйні козаки», і далі: «и от начала своего сей нашъ народ руский».
Интересно, что мнением о том, что казаки являются славянами, впоследствии прониклись даже тюрки, из языка которых и пошло в украинских оборот слово «казак». Так в крымскотатарском языке, еще в XIX веке, словом «казак» знаменовались все украинцы и русские, несмотря на их истинное происхождение, и это вполне закономерно, ведь исторически владения Крымского ханства граничили с землями запорожских и донских казаков, и именно запорожцы и донцы представлялись крымскими татарами как крупнейшие представители украинского и русского народов.
Сравнивая то, что пишут в интернете украинцы о донских казаках, и те, кто называют себя сейчас донскими казаками о украинцах, приходишь к неутешительному выводу - мы, украинцы, намного толерантнее чем наши оппоненты. Украинцы рассматривают донцов как своих братьев, людей общей казачьей ментальности, которые, так же как и мы, сильно пострадали в прошлые годы от имперского произвола. Донцы же, выражая свои мысли на просторах всемирной сети, смотрят на украинцев часто враждебно, свысока и пренебрежительно, считая настоящими казаками только себя, и с одной стороны постоянно жалуясь на историческую судьбу, которая была так недобра к ним на протяжении последних ста лет, с другой - повторяют о украинцах старые имперские мифы, о том, что никакой Украины никогда не было, есть «малороссы», украинцы - не казаки, и т.п. бессмыслицы.
* * *
Українська Донщина та далі на схід.
Зимовейской станіцы козаки малороссійскиє Разій Степан і Пугач Омелько. Вот причина их злодѣйства...
Ряженые казаки кубанской станицы "Полтавская".
Трансформация самосознания.
Методы.
(перевод на руский язык в конце поста)
Кажуть, що з давніх-давен, від дідів-прадідів, донські і терські козаки визнавали запоріжців старшими за себе. Ця традиція козачого старшинства свято зберігалася серед всього козацтва до 1917-го року. Але загинуло козацтво, загинули і його традиції.
З початком 90-х років 20-го століття виникла у Росії нова мода на козаків, і раптом, наче грибів після дощу, з’явилося по всіх околицях російської держави стільки новітніх козаків, що дивно стало - звідки же їх стільки народилося, і де вони всі ховалися за радянської влади?
Нові козаки принесли й нові традиції. Виникла нова козача філософія у Росії. Українцям у цих філософських побудовах немає місця. Абсолютно серйозно сучасні російські дослідники козачого напрямку пишуть і розповідають про те, що запоріжці не були українцями, а природною козачою мовою донських і запорізьких козаків була татарська та адигейська.
У найбільших московських книгарнях чільні місця займають полиці з книжками, автори яких не соромляться розповідати довірливим читачам про те, що донські козаки служили ще у єгипетських фараонів і нищили римський флот у Чорному морі за кілька століть до Різдва Христова. Можна було б просто посміятися над цим псевдонауковим шарлатанством, але коли такі автори послідовно паплюжать українську історію та завжди знаходять можливість на сторінках своїх праць у черговий раз познущатися над українським народом та його державністю, виникає почуття, що можливо гроші на видання своїх опусів ці автори отримали від відповідних структур саме для того, аби ні на хвилину не затухало полум’я антиукраїнської істерії в російському суспільстві. І воно не затихає, це полум’я, бо дрівця все підкидуються та підкидуються до вогнища чиєюсь зграбною рукою.
Але ж хотілося б подивитися на козачу історію поглядом тверезим та позбавленим будь-яких ідеологічних забарвлень.
Гіпотез про походження імені козаків існує безліч, але жодна з них не спирається на будь-які доведені факти. Зрозуміло лише, що слово «козак» є тюркського походження, і вперше зустрічається саме у тюркських народів. Воно згадується в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» XIV ст. З тюркських мов «козак» перекладається як «білий гусак», де «каз» (kaz) -«гусак», «гуска», а «ак» - «білий». Але чому «козаки» так називаються - в жодного з тюркських народів немає ніяких пояснень цьому. В Казанському ханстві «козаками» називалися представники військового стану цієї держави, кіннотники, які підпорядковувалися вищим начальникам - огланам. Цілий тюркський народ - «казахи», перебрав собі це історичне ім’я. Самі казахи так себе і називають - қазақ, а в українській літературній мові до 1933-го року їхня республіка називалася «казакською».
З іншого боку, на територіях, близьких до Великого Степу, різні народи часто називали «козаками» своїх сусідів. Так в осетинській мові «Кæсæг» є позначенням сусідньої Кабарди, народ якої наші предки в добу Київської Русі називали «касогами». Від середньовічних касогів постали сучасні адиги - адигейці, кабардинці та черкеси. За деякими відомостями, черкеські переселенці заснували місто Черкаси на Україні, яке в часи Дмитра Байди-Вишневецького стало центром формування українського козацтва. Звідти і козаків, донських і запорізьких, в російських документах аж до пори Петра Першого часто називали «черкасами».
Таким чином, в історії появи перших козаків на теренах Східної Європи, є забагато «білих плям». Цим і користуються сучасні російські псевдоісторики, які зі шкіри вилазять, аби довести, що козаки могли бути ким завгодно, аби тільки не українцями. Але наша історична пам’ять спростовує ці брехливі тези. Козацтво зародилося на наших землях, в ареалі впливу Київської Русі, яка в добу від IX до XIII століття була головним центром всього політичного та культурного життя на величезній території Східної Європи - від Балтики до Кавказу, і від Карпат до Волги. Хай слово «козак» принесли в нашу мову половці чи касоги, набрало силу і забриніло на весь світ козацтво саме через Україну. І в уяві усіх сусідніх народів довгі роки, цілі століття, козацьке життя асоціювалося в першу чергу з життям власне українського народу.
Про те, що козаки на Україні завжди були українцями, згадують і наші найповажніші історичні джерела. Таким є, наприклад, Густинський літопис, який складався ченцями Густинського монастиря, що розташований на території Лівобережної України. Ось що пише літописець старовинною мовою у розділі «О началікозаковъ»:
«В літо 7024 (1516)… В сие літо начашася на Украйні козаки», і далі: «и от начала своего сей нашъ народ руский».
Цікаво, що думкою про те, що козаки є слов’янами, згодом перейнялися навіть тюрки, з мови яких і пішло в український обіг слово «козак». Так в кримськотатарській мові, ще у XIX столітті, словом «козак» означалися всі українці та росіяни, не зважаючи на їхнє справжнє походження, і це цілком закономірно, адже історично володіння Кримського ханства межували з землями запорізьких та донських козаків, і саме запорожці і донці уявлялися кримськими татарами як найбільші представники українського та російського народів.
Порівнюючи те, що пишуть в інтернеті українці про донських козаків, та ті, хто називають себе зараз донськими козаками про українців, приходиш до невтішного висновку - ми, українці, є набагато толерантнішими за наших опонентів. Українці розуміють донців як своїх братів, людей спільної козачої ментальності, які, так само як і ми, сильно постраждали в минулі роки від імперського свавілля. Донці ж, висловлюючи свої думки на просторах всесвітньої мережі, дивляться на українців часто вороже, зверхньо і спогорда, вважаючи справжніми козаками лише себе, і з одного боку постійно жаліючись на історичну долю, яка була так недобра до них впродовж останніх ста років, з іншого - повторюють про українців старі імперські міфи, про те, що ніякої України ніколи не було, є «малороси», українці - не козаки, і тому подібне безглуздя.
Ігор Роздобудько. Звідси:
* * *
Перевод на русский язык:
Говорят, что с давних времен, от дедов-прадедов, донские и терские казаки признавали запорожцев старшми чем они. Эта традиция казачьего старшинства свято сохранялась среди всего казачества до 1917-го года. Но погибло казачество, погибли и его традиции.
С началом 90-х годов 20-го века возникла в России новая мода на казаков, и вдруг, как грибов после дождя, появилось по всем окролицам российского государства столько новейших казаков, что даже странно стало - откуда же их столько народилось, и где они все прятались при советской власти?
Новые казаки принесли и новые традиции. Возникла новая казачья философия в России. Украинцам в этих философских построениях нет места. Абсолютно серьезно современные российские исследователи казачьего направлении пишут и рассказывают о том, что запорожцы не были украинцами, а природной казачьей речью донских и запорожских казаков была татарская и адыгейская речь.
В крупнейших московских магазинах главные места занимают полки с книгами, авторы которых не стесняются рассказывать доверчивым читателям о том, что донские казаки служили еще у египетских фараонов и уничтожали римский флот в Черном море за несколько веков до Рождества Христова. Можно было бы просто посмеяться над этим псевдонаучным шарлатанством, но когда такие авторы последовательно порочат украинскую историю и всегда находят возможность на страницах своих трудов в очередной раз поиздеваться над украинским народом и его государственностью, возникает чувство, что возможно деньги на издание своих опусов эти авторы получили от соответствующих структур именно для того, чтобы ни на минуту не затухало пламя антиукраинской истерии в российском обществе. И оно не затихает, это пламя, потому дровишки все подкидываются и подкидываются к очагу чьей-то ловкой рукой.
Всё же хотелось бы посмотреть на казачью историю взглядом трезвым и лишенным каких-либо идеологических окрасок.
Гипотез о происхождении имени казаков существует множество, но ни одна из них не опирается на какие-либо доказанные факты. Ясно только, что слово «казак» - тюркского происхождения, и впервые встречается именно у тюркских народов. Оно упоминается в словаре половецкого языка «Кодекс Куманикус» XIV в. С тюркских языков «казак» переводится как «белый гусь», где «ка» (kaz) - «гусь», «гусь», а «ак» - «белый». Но почему «казаки» так называются - у одного из тюркских народов нет никаких объяснений. В Казанском ханстве «казаками» назывались представители военного положения этого государства, конники, которые подчинялись высшим начальникам - огланам. Целый тюркский народ - «казахи», взял себе это историческое имя. Сами казахи так себя и называют - қазақ, а в украинском литературном языке до 1933-го года их республика называлась «Казакской».
С другой стороны, на территориях, близких к Великой Степи, разные народы часто называли «казаками» своих соседей. Так в осетинском языке «Кæсæг» обозначает жителей соседней Кабарды, народ которой наши предки в эпоху Киевской Руси называли «касогами». От средневековых касогов появились современные адыги - адыгейцы, кабардинцы и черкесы. По некоторым сведениям, черкесские переселенцы основали город Черкассы на Украине, который во времена Дмитрия Байды-Вишневецкого стал центром формирования украинского казачества. От названия этого города, и казаков, донских и запорожских,- в русских документах до поры Петра Первого часто называли «черкасами».
Таким образом, в истории появления первых казаков на территории Восточной Европы, слишком много «белых пятен». Этим и пользуются современные российские псевдоисторики, которые из кожи вылезают, чтобы доказать, что казаки могли быть кем угодно, лишь бы не украинцами. Но наша историческая память опровергает эти лживые тезисы. Казачество зародилось на наших землях, в ареале влияния Киевской Руси, в пору от IX до XIII века было главным центром всей политической и культурной жизни на огромной территории Восточной Европы - от Балтики до Кавказа, и от Карпат до Волги. Пусть слово «казак» принесли в наш язык половцы или касоги, но набрало силу и прогремело на весь мир казачество именно через Украину. И в воображении всех соседних народов долгие годы, целые столетия, казацкую жизнь ассоциировалось в первую очередь с жизнью собственно украинского народа.
О том, что казаки на Украине всегда были украинские, вспоминают и наши наиболее серьёзные источники. Такова, например, Густинская летопись, составденная монахами Густынского монастыря, который расположен на территории Левобережной Украины. Вот что пишет летописец на старинном языке в разделе «О началікозаковъ»:
«В літо 7024 (1516)… В сие літо начашася на Украйні козаки», і далі: «и от начала своего сей нашъ народ руский».
Интересно, что мнением о том, что казаки являются славянами, впоследствии прониклись даже тюрки, из языка которых и пошло в украинских оборот слово «казак». Так в крымскотатарском языке, еще в XIX веке, словом «казак» знаменовались все украинцы и русские, несмотря на их истинное происхождение, и это вполне закономерно, ведь исторически владения Крымского ханства граничили с землями запорожских и донских казаков, и именно запорожцы и донцы представлялись крымскими татарами как крупнейшие представители украинского и русского народов.
Сравнивая то, что пишут в интернете украинцы о донских казаках, и те, кто называют себя сейчас донскими казаками о украинцах, приходишь к неутешительному выводу - мы, украинцы, намного толерантнее чем наши оппоненты. Украинцы рассматривают донцов как своих братьев, людей общей казачьей ментальности, которые, так же как и мы, сильно пострадали в прошлые годы от имперского произвола. Донцы же, выражая свои мысли на просторах всемирной сети, смотрят на украинцев часто враждебно, свысока и пренебрежительно, считая настоящими казаками только себя, и с одной стороны постоянно жалуясь на историческую судьбу, которая была так недобра к ним на протяжении последних ста лет, с другой - повторяют о украинцах старые имперские мифы, о том, что никакой Украины никогда не было, есть «малороссы», украинцы - не казаки, и т.п. бессмыслицы.
* * *
Українська Донщина та далі на схід.
Зимовейской станіцы козаки малороссійскиє Разій Степан і Пугач Омелько. Вот причина их злодѣйства...
Ряженые казаки кубанской станицы "Полтавская".
Трансформация самосознания.
Методы.