Історія №20. Як у Франції
Петро Миколайович стояв на вечірньому березі озера Опечень на Оболоні - між вулицями маршалів Тимошенка і Малиновського. Його штиблети були вимазані піском. Біля штиблет стояв чорний поліетиленовий пакет.
- Чому саме тут? - обернувся Петро Миколайович до народного депутата, головного редактора газети „Комуніст” Олександра Володимировича Голуба, який дивився на першого секретаря, освітлений відблисками приборної панелі джипу УАЗ-469, припаркованого посеред звалища сміття на березі озера.
- Роведе близько, - Олександр Володимирович показав на стіну кущів, яка відділяла озеро від залитої світлом вулиці Тимошенка. - І пожежники. Щоб екстриму побільше. Щоб як у реалі.
Петро Миколайович зітхнув, нахилився і одна по одній дістав з поліетиленового пакету шість пивних пляшок, закоркованих пластмасовими корочками і наповнених сумішшю бензину А-80 і машинного мастила в пропорції 2:1. Виставив рядком і озирнувся в пошуках гідної мішені.
- Отуди давайте, - Олександр Володимирович показав на іржавий скелет соціалістичного мікроавтобусу „Жук” з поодинокими вцілілими віконечками, які містично блимали у світлі підфарників УАЗу. - Секундочку.
Олександр Володимирович побіг поміж куп сміття до мікроавтобусу і червоним балончиком-спреєм швидко написав на ньому МІЛІЦІЯ. Тим часом Петро Миколайович, присвітивши сірником, читав інструкцію для пляшкометальників, перекладену аналітичним відділом ЛКСМУ з листівки французьких студентів:
„...черкнути, почекати, коли розгориться і кидати в ноги поліцейським свиням. Деякі ентузіасти вживають замість пляшок закатані консервним ключом трилітрові банки. Їх треба кидати двома руками. Будьте реалістами - вимагайте неможливого!”
Він закінчив прив’язувати до шийок пляшок великі мисливські сірники. Заховав нитки, дістав сірникову коробку російської фабрики „Балабаново” з написом „Голосуйте за КПУ”.
- Ось звідси, - показав Олександр Володимирович. - Метрів 15. Є адреналін?
Адреналіну не відчувалося. Петро Миколайович з пляшками відійшов на рубіж, вказаний Олександром Володимировичем і черкнув першим сірником. Почекав три секунди і метнув пляшку в мікроавтобус. Пляшка вдарилася об купу цегли за три метри до „Жука” і розбилася. Нічого не загорілося, - розчаровано відзначив Петро Миколайович і запалив другого сірника.
Друга пляшка влучила прямісінько в дверцята мікроавтобуса, але не розбилася - відскочила і впала на землю.
„Ідіотизм якийсь”, - пробурмотів Петро Миколайович, починаючи злитися. Підпалив третю, прицілився і влучив прямо у напис МІЛІЦІЯ. Почувся дзенькіт, і в гору шугонув життєрадісний стовп вогню, освітивши звалище. „Ого” - подумав Петро Миколайович. Йому починало подобатися.
- Ага! А шо я казав! - кричав над вухом Олександр Володимирович. - Давай інші! Ну!
Петро Миколайович логічно подумав, що вже можна не підпалювати, і кинув ще три пляшки прямо у згасаючий вогонь. Загорілося сильно, так що освітило все довкола на десяток метрів, а вогні Оболоні зникли.
- Бігом! - крикнув Олександр Володимирович.
Комуністи заскочили в УАЗ. Петро Миколайович витис зчеплення, врубив одразу другу передачу і кинув машину у вузьку колію між прибережними кущами...
- Ну шо?! - порушив мовчанку Олександр Володимирович, коли вони вже під’їздили до Петрівки. - Круто?
- Круто, - спокійно відповів Петро Миколайович, випускаючи смердючий цигарковий дим у відчинене вікно. - Але навіщо? Ніколи я, навєрно, вже цього не пойму. Старий став чи що?
Олександр Володимирович з тривогою подивився на Петра Миколайовича. Той міцно стискав руль, обганяючи тролейбус №27.
Столицю накривала ніч.
- Чому саме тут? - обернувся Петро Миколайович до народного депутата, головного редактора газети „Комуніст” Олександра Володимировича Голуба, який дивився на першого секретаря, освітлений відблисками приборної панелі джипу УАЗ-469, припаркованого посеред звалища сміття на березі озера.
- Роведе близько, - Олександр Володимирович показав на стіну кущів, яка відділяла озеро від залитої світлом вулиці Тимошенка. - І пожежники. Щоб екстриму побільше. Щоб як у реалі.
Петро Миколайович зітхнув, нахилився і одна по одній дістав з поліетиленового пакету шість пивних пляшок, закоркованих пластмасовими корочками і наповнених сумішшю бензину А-80 і машинного мастила в пропорції 2:1. Виставив рядком і озирнувся в пошуках гідної мішені.
- Отуди давайте, - Олександр Володимирович показав на іржавий скелет соціалістичного мікроавтобусу „Жук” з поодинокими вцілілими віконечками, які містично блимали у світлі підфарників УАЗу. - Секундочку.
Олександр Володимирович побіг поміж куп сміття до мікроавтобусу і червоним балончиком-спреєм швидко написав на ньому МІЛІЦІЯ. Тим часом Петро Миколайович, присвітивши сірником, читав інструкцію для пляшкометальників, перекладену аналітичним відділом ЛКСМУ з листівки французьких студентів:
„...черкнути, почекати, коли розгориться і кидати в ноги поліцейським свиням. Деякі ентузіасти вживають замість пляшок закатані консервним ключом трилітрові банки. Їх треба кидати двома руками. Будьте реалістами - вимагайте неможливого!”
Він закінчив прив’язувати до шийок пляшок великі мисливські сірники. Заховав нитки, дістав сірникову коробку російської фабрики „Балабаново” з написом „Голосуйте за КПУ”.
- Ось звідси, - показав Олександр Володимирович. - Метрів 15. Є адреналін?
Адреналіну не відчувалося. Петро Миколайович з пляшками відійшов на рубіж, вказаний Олександром Володимировичем і черкнув першим сірником. Почекав три секунди і метнув пляшку в мікроавтобус. Пляшка вдарилася об купу цегли за три метри до „Жука” і розбилася. Нічого не загорілося, - розчаровано відзначив Петро Миколайович і запалив другого сірника.
Друга пляшка влучила прямісінько в дверцята мікроавтобуса, але не розбилася - відскочила і впала на землю.
„Ідіотизм якийсь”, - пробурмотів Петро Миколайович, починаючи злитися. Підпалив третю, прицілився і влучив прямо у напис МІЛІЦІЯ. Почувся дзенькіт, і в гору шугонув життєрадісний стовп вогню, освітивши звалище. „Ого” - подумав Петро Миколайович. Йому починало подобатися.
- Ага! А шо я казав! - кричав над вухом Олександр Володимирович. - Давай інші! Ну!
Петро Миколайович логічно подумав, що вже можна не підпалювати, і кинув ще три пляшки прямо у згасаючий вогонь. Загорілося сильно, так що освітило все довкола на десяток метрів, а вогні Оболоні зникли.
- Бігом! - крикнув Олександр Володимирович.
Комуністи заскочили в УАЗ. Петро Миколайович витис зчеплення, врубив одразу другу передачу і кинув машину у вузьку колію між прибережними кущами...
- Ну шо?! - порушив мовчанку Олександр Володимирович, коли вони вже під’їздили до Петрівки. - Круто?
- Круто, - спокійно відповів Петро Миколайович, випускаючи смердючий цигарковий дим у відчинене вікно. - Але навіщо? Ніколи я, навєрно, вже цього не пойму. Старий став чи що?
Олександр Володимирович з тривогою подивився на Петра Миколайовича. Той міцно стискав руль, обганяючи тролейбус №27.
Столицю накривала ніч.