nash_zhenya - Історія №12
Женя з шаленою швидкістю бігав в пошуках свого одягу. „І куда я его зафігачіл,” - думав Женя, заглядаючи у кожну шпаринку готельного номеру. „Піііііііііііііііііііііііііііііі,” - подумав він, бо згадав заклики про чистоту мови. Поруч на канапі мирно сопів Толік. Женя зрозумів, що у двох вони швидше знайдуть все потрібне, і нарешті вийдуть купувати ті кляті сувеніри.
„Толік, Толік, раздуплісь ти уже,” - штурхав Толіка Женя, - „вставай, слишиш? По доброму ж прошу”.
Толік тільки плямкнув ротом, почухався нижче пояса і захропів. Женя гарикнув: „Вставай, смірно, Юля Владіміровна в казармє!!!!!!”. Толік, з армійськім вишколом встав струнко, прикриваючи сімейні труси з пакємонами подушою. „Вольно, солдат. Даю нам 20 мінут побріть рожи, найті мої шмоткі і вийті в холл отеля - ідьом за сувєнірамі”.
За 30 хвилин державні мужі крокували сонячною вулицею Токіо.
По дорозі віни натрапили на магазин електронних забавок (тамагочів, покемонів, роботів усіляких). Не дивлячись один на одного, не кажучи ні слова, Женя і Толя синхронно почимчикували до входу.
„О, пчєла”, - закричав ще від дверей Толік, коли побачив механічне диво, що звисало зі стелі прикріплене до цвяшка. Женя ледь не підскочив на радощах і подумав: „От Коля обзавідуєтся”.
- Так, вєдьом себя культурно, - прошипів Женя.
- Канєшна, - погодився з ним Толя.
- Ду ю спік інгліш? - в один голос запитали вони у продавця.
- Єс, Єс, - з смішним акцентом відповів той, вклоняючись.
- І шо тєпєрь? - запитав Толік у Жені.
- Отойді, я буду торговатся, - сказав Женя, відпихаючи Толіка.
Година торгів, кілька гарних матюків і ось результат - 2 новенькі блискучі механічні бджілки. Толі дісталася та, шо працює на 98 бензині - її він назвав „Юля”. Женя ж вхопив бджілку на акумуляторах, що не втомлювалася постійно „жужать”. Він не довго думав як її назвать. Все „прожужало” само собою - „Коля”.
Женя по-хазяйськи замотав своє чудо техніки в рушничок з логом „УЗ”. „Шоб не побілось”, - пояснив він Толі і вони понеслися назад до готелю. Бавитися новими цяцьками.
„Толік, Толік, раздуплісь ти уже,” - штурхав Толіка Женя, - „вставай, слишиш? По доброму ж прошу”.
Толік тільки плямкнув ротом, почухався нижче пояса і захропів. Женя гарикнув: „Вставай, смірно, Юля Владіміровна в казармє!!!!!!”. Толік, з армійськім вишколом встав струнко, прикриваючи сімейні труси з пакємонами подушою. „Вольно, солдат. Даю нам 20 мінут побріть рожи, найті мої шмоткі і вийті в холл отеля - ідьом за сувєнірамі”.
За 30 хвилин державні мужі крокували сонячною вулицею Токіо.
По дорозі віни натрапили на магазин електронних забавок (тамагочів, покемонів, роботів усіляких). Не дивлячись один на одного, не кажучи ні слова, Женя і Толя синхронно почимчикували до входу.
„О, пчєла”, - закричав ще від дверей Толік, коли побачив механічне диво, що звисало зі стелі прикріплене до цвяшка. Женя ледь не підскочив на радощах і подумав: „От Коля обзавідуєтся”.
- Так, вєдьом себя культурно, - прошипів Женя.
- Канєшна, - погодився з ним Толя.
- Ду ю спік інгліш? - в один голос запитали вони у продавця.
- Єс, Єс, - з смішним акцентом відповів той, вклоняючись.
- І шо тєпєрь? - запитав Толік у Жені.
- Отойді, я буду торговатся, - сказав Женя, відпихаючи Толіка.
Година торгів, кілька гарних матюків і ось результат - 2 новенькі блискучі механічні бджілки. Толі дісталася та, шо працює на 98 бензині - її він назвав „Юля”. Женя ж вхопив бджілку на акумуляторах, що не втомлювалася постійно „жужать”. Він не довго думав як її назвать. Все „прожужало” само собою - „Коля”.
Женя по-хазяйськи замотав своє чудо техніки в рушничок з логом „УЗ”. „Шоб не побілось”, - пояснив він Толі і вони понеслися назад до готелю. Бавитися новими цяцьками.