НАШ_КОЛЯ. ЧАСТИНА СТО ТРИНАДЦЯТА
Якось Коля сидів в своєму кабінеті, що на Подолі, та робив ескізи нового гербу міста-героя Києва. Несподівано задзвонив телефон.
- Миколо, привіт, - почувся голос віце-прем‘єра з адмінресурсу Романа Петровича Безсмертного, - ти чого мені не дзвониш?
- А чого я тобі повинен телефонувати?
- Ти по Хрещатику ходиш?
- Ходжу.
- Бачив наші плакати?
- Які?
- Попри дорогу ми викупили кілька рекламних площ. Такі красивенькі плакати. Зверху написано "Це твій Київ", а внизу - "Наша Україна", - сказав Роман Петрович.
- Ну то й шо?
- Як шо? Це ж для тебе ми їх зробили. Це наша пропозиція. Київ - твій, а нам - Україна.
- Хм, а для чого такі складності?, - не зрозумів Коля, - не можна було просто передзвонити, поговорити.
- Миколо, ну невже ти не розумієш, що такі справи вимагають максимальної конспірації??, - шепотом сказав Роман Петрович, - ладно, значить ти подумай над нашою пропозицією.
- Добре, - відповів Коля, - то я зателефоную протягом тижня.
- КОЛЯ!!!, - крикнув с слухавку Роман Петрович, - ніяких дзвінків! Придбай на Хрещатику один бігборд, і розмісти там фразу "ОК!", або "Ні!".
- Ну як знаєш, - відповів Коля, та відключив зв‘язок.
Коля встав зі стільця, відклав ескіз нового герба міста-героя Києва в бік, і підійшов до вікна.
- От, блін, конспіратови хрєнови, - сказав Коля і засміявся.