НАШ_КОЛЯ. ЧАСТИНА СТО ПЯТНАДЦЯТА
Якось Коля сидів в своєму кабінеті, що розташувався на другому поверсі будинку за адресою вул.Межигірська, 23, та намагався зігрітись. Навколо Колі стояли 3 обігрівачі. Сам він сидів у військовому бушлаті, на руках були шкіряні рукавиці, на голові шапка.
- Боже, ну коли воно закінчиться!, - злобно вигукнув Коля.
Несподівано двері кабінету відчинились, і в них з‘явилась секретарка Сюзанна, вдягнута в коротеньку спідничку та легенький светрик:
- Може вам чаю?, - запропонувала Сюзанна, і ніжно подивилась у вічі Колі.
- Та-а-а-к, - насилу видихнув Коля, - мені ЧАЮ! ЧАЮ! ЧАЮ! І побільше, і якомога гарячіше!
Коля ввімкнув телевізор. Йшов сюжет про купання в ополонці Ющенка та членів уряду. Всі вони посміхались, раділи та по черзі, вдягнуті лише в нижню білизну, стрибали в ополонку.
За кілька секунд очі в Колі помутніли, він відчув, що втрачає свідомість.
..................
До тями Коля прийшов лише за пів години. Перед ним навколішках з переляканим обличчям стояла Юлія Володимирівна та ніжно гладила його обличчя.
- Я же гаваріл, виживіт, - почувся голос Михайла Юрійовича Бродського за її спиною.
- Колю, ми переживали, - ніжно промовила Юлія Володимирівна.
- Юліє Володимирівно, - ледве рухаючи губами вимовив Коля.
- Так Колю.
- Пообіцяйте, коли ми прийдемо до влади, - продовжив Коля, - і я стану віце-прем‘єром з гуманітарних питань...
- Так Колю.
- Ви не примусите мене лізти в ополонку.
- Звичайно, Колю, - відповіла Юлія Володимирівна, і посміхнулась.