Нестор і Соня. Історія №017

Apr 02, 2007 14:59

Нестор сидів в своєму кабінеті на вулиці Гончара і байдикував. Щойно він прийшов з мітингу на Європейській площі і робити нічого не хотілось. Він згадав, що давно не читав публікацій своєї улюбленої журналістки Соні Кошкіної і попрохав секретарку підготувати йому дайджест.

З усього вороху роздруківок Нестору сподобалися стаття Похороны Кушнарева: «Женя, прости! Петрович, прощай!» і стаття Последний путь Курочкина. Репортаж из Москвы. . Все було так зворушливо написано, що в деяких місцях, несхильний до сентиментальності Нестор, навіть трохи поплакав. «От Соня, от молодчина. Це ж колись вона отак і про мене: з чувством, с толком, с растановкой», - витираючи підступну соплю, подумав Нестор. Але швидко схаменувся: «Чого це я раптом! Тьху, тьху, тьху», - Нестор сплюнув через плече, заплювавши дорогий килим і постукав по поліровці столу.

В цей момент з ним з‘єдналась секретарка:

- Тут вам звоінт Соня Кошкіна, просіт інтерв‘ю по старой дружбє.
- Нема мене, - різко прокричав Нестор, - на совєщаніі, в командєровке, на об‘єктє! Буду нє скоро, хай нє звоніт больше!

«В пізду таку дружбу», - зітхнув Нестор і налив у склянку «Закарапацького».
Previous post
Up