Історія №44

Aug 12, 2005 15:05

Анатолій Кирилович розіклав перед входом до Кабміну свій нехитрий скарб: помідорки, огірки, шматок сала, укріп та петрушку.
Торгівля йшла так собі. Більшість покупців розчаровувалися у високих цінах та йшли далі. Єдине - Коля купив трошки сала та дружньо похлопав Кінаха по плечу.
На обрії з"явився аграрний міністр Баранівський.
- А, Толік, а по чому помідорки?
- По 4 гривні за кіло.
- Нічого собі? А чого так дорого?
- А чого ти за дешеве пальне із селянами не домовився? Мінеральні добрива в 2,8 рази підвищилися? Вартість перевозки на 50 відсотків збільшилася?
- Толік, ти йобнувся? Це мої слова. Їх сьогодні Інтерфакс давав.
- А ти думаєш, мої Таракан і Вітьок дарма свій хліб їдять?
Кінах взяв з полички огірок та апетично їм хрумнув. Баранівський плюнув на підлогу і пішов до свого кабінету. Кінах хотів було кинути йому у спину помідоркою. Але обмежив себе у власних бажаннях - надто коштовний продукт.
Прибіг запиханий Вітьок.
- Анатолій Кирилович, разрєшеніє вибіл. На той нєдєлє будєм заправку возлє Кабміна строїть.
- Ето хорошо. Нєплохо било би іщо пєкарню і мясную лавку організовать... Правільно, Вітьок?
- А Юля - ето надолго?
- Чєм дольше, тєм лучше, - сказав Кінах. І дохрумтів свій огірок.

Previous post Next post
Up