Епізод 13. Літак. Гіппократія.
Урядовий літак летів невисоко, наближаючись до кордону, і Юра, притулившись чолом до запітнілого ілюмінатора, похмуро спостерігав, як у проміжках між осінніми хмарами нудні білоруські болота поступово переходять у не менш нудні українські.
Раптом у скло щось забарабанило, наче стріляли качиним шротом. Юра відсахнувся.
- Що це, - запитав він у молоденької стюардеси, що якраз проходила салоном. - Б'є в вікно? Град?
- Стріляють! - зі сміхом відповіла стюардеса. - Ахотнічки... Літак від гуски відрізнити не можуть. Слєпота куріная! -дівчина ще дужче зайшлася сміхом, втішена вдалим жартом.
Юра хотів розпитати детальніше, хто й навіщо стріляє по літаках, але суворий голос у динаміках повідомив, що літак іде на посадку, стюардесу просять пройти в кабіну й не відволікати пасажирів, а пасажирів - пристебнути ремені безпеки й у жодному разі не залишати своїх місць.
- Як посадка? - здивувався Юра. - Що, вже Бориспіль?
- Гостомель, - відповіла стюардеса. - В Бориспіль із-за кордону не пускають. Карантин. Ну, я побігла, мене кличуть...
Юриному здивуванню не було меж, але він не міг ані встати зі свого місця, ані вдатися до мобільного телефону, поки літак наближався до землі. М'яко зустрівшись із бетонною смугою, ТУ-134 хвилин із п'ять покрутився на полі й раптом заїхав у якийсь ангар.
- Що це? Де ми? - схвильовано запитав Юра у стюардеси, що повернулася в салон. Вона мовчки вказала рукою на чоловіка в халаті й білій марлевій масці, що закривала обличчя аж до очей.
- Санітарно-епідеміологічна служба, - скромно відрекомендувався він. - Діємо згідно інструкцій. Зараз ваш літак буде піддано дезинфекції.
Юра визирнув у ілюмінатор і побачив, як у скло б'ють струмені білуватої рідини.
- Довго це? - запитав він.
- Ні, - заспокоїв його чоловік у масці. - Ви тут головний, да?
- Я Прем'єр-міністр, - терпляче відповів Юра.
- Ага, значить - головний. Пройдьомтє на вихід. Вас будемо першого, щоб не затримувати.
- Будемо? - перепитав Юра. - Що - будемо? - але чоловік у масці лише запросив його ще раз до виходу ввічливим жестом. Щойно він спустився трапом на залиту смердючим хлорним розчином бетонну підлогу ангара, як до нього підступили кілька людей у масках. В одного з них був портативний обприскувач.
- Закрийте очі, - попередив головний епідеміолог, і, щойно Юра виконав його прохання, його одяг почали рясно обприскувати чимось смердючим і хімічним.
- Що це за мерзота? - міцно заплющивши очі, розлючено запитав Юра. - Хто вам дав ці ваші інструкції?
- Баранівський, Олександр Петрович, розпорядився, - відповів чоловік у масці. - Проводимо відстріл диких перелітних птахів та примусову дезинфекцію всіх транспортних засобів, що прибувають із-за кордону... У зв'язку з... Можете відкрити очі... У зв'язку з загрозою поширення епідемії пташиного грипу на територію України.
- Пташиного грипу? - ще дужче розлютився Юра. - Я вам що - пташка???
- Ні, але могли мати контакт із зараженими птахами.
- Контакт із ким? Ви розумієте, хто я? Де я був? Що я там робив? - від різкого запаху дезинфекційного розчину Юрі паморочилось у голові. - І взагалі. Я начальник вашого Баранівського, так що...
- Я - медик, Юрію Івановичу, - добрим, як у телевізійних казкарів, голосом перебив його чоловік у масці. - І для мене головний закон - це клятва Гіппократа. Рєбята! Відведіть Юрія Івановича на пункт щеплення. Слє-єдующій!
Раптом у скло щось забарабанило, наче стріляли качиним шротом. Юра відсахнувся.
- Що це, - запитав він у молоденької стюардеси, що якраз проходила салоном. - Б'є в вікно? Град?
- Стріляють! - зі сміхом відповіла стюардеса. - Ахотнічки... Літак від гуски відрізнити не можуть. Слєпота куріная! -дівчина ще дужче зайшлася сміхом, втішена вдалим жартом.
Юра хотів розпитати детальніше, хто й навіщо стріляє по літаках, але суворий голос у динаміках повідомив, що літак іде на посадку, стюардесу просять пройти в кабіну й не відволікати пасажирів, а пасажирів - пристебнути ремені безпеки й у жодному разі не залишати своїх місць.
- Як посадка? - здивувався Юра. - Що, вже Бориспіль?
- Гостомель, - відповіла стюардеса. - В Бориспіль із-за кордону не пускають. Карантин. Ну, я побігла, мене кличуть...
Юриному здивуванню не було меж, але він не міг ані встати зі свого місця, ані вдатися до мобільного телефону, поки літак наближався до землі. М'яко зустрівшись із бетонною смугою, ТУ-134 хвилин із п'ять покрутився на полі й раптом заїхав у якийсь ангар.
- Що це? Де ми? - схвильовано запитав Юра у стюардеси, що повернулася в салон. Вона мовчки вказала рукою на чоловіка в халаті й білій марлевій масці, що закривала обличчя аж до очей.
- Санітарно-епідеміологічна служба, - скромно відрекомендувався він. - Діємо згідно інструкцій. Зараз ваш літак буде піддано дезинфекції.
Юра визирнув у ілюмінатор і побачив, як у скло б'ють струмені білуватої рідини.
- Довго це? - запитав він.
- Ні, - заспокоїв його чоловік у масці. - Ви тут головний, да?
- Я Прем'єр-міністр, - терпляче відповів Юра.
- Ага, значить - головний. Пройдьомтє на вихід. Вас будемо першого, щоб не затримувати.
- Будемо? - перепитав Юра. - Що - будемо? - але чоловік у масці лише запросив його ще раз до виходу ввічливим жестом. Щойно він спустився трапом на залиту смердючим хлорним розчином бетонну підлогу ангара, як до нього підступили кілька людей у масках. В одного з них був портативний обприскувач.
- Закрийте очі, - попередив головний епідеміолог, і, щойно Юра виконав його прохання, його одяг почали рясно обприскувати чимось смердючим і хімічним.
- Що це за мерзота? - міцно заплющивши очі, розлючено запитав Юра. - Хто вам дав ці ваші інструкції?
- Баранівський, Олександр Петрович, розпорядився, - відповів чоловік у масці. - Проводимо відстріл диких перелітних птахів та примусову дезинфекцію всіх транспортних засобів, що прибувають із-за кордону... У зв'язку з... Можете відкрити очі... У зв'язку з загрозою поширення епідемії пташиного грипу на територію України.
- Пташиного грипу? - ще дужче розлютився Юра. - Я вам що - пташка???
- Ні, але могли мати контакт із зараженими птахами.
- Контакт із ким? Ви розумієте, хто я? Де я був? Що я там робив? - від різкого запаху дезинфекційного розчину Юрі паморочилось у голові. - І взагалі. Я начальник вашого Баранівського, так що...
- Я - медик, Юрію Івановичу, - добрим, як у телевізійних казкарів, голосом перебив його чоловік у масці. - І для мене головний закон - це клятва Гіппократа. Рєбята! Відведіть Юрія Івановича на пункт щеплення. Слє-єдующій!