nash_zhenya - Історія №21
На дворі було паскудно. Якось похмуро і волого. Сонця не було видно і тільки легка прохолода залітала у відчинене вікно. Женя лежав у ліжку.
На роботу йти не хотілося. Тим паче що поламалася іграшкова „залізна дорога”, якою для міністра прямо перед ясні очі доставляли „чай, каву, пиво, водичку, соки, пєчєньє.” Такий милий іграшковий поїзд з вагончиками - подарунок японських колег. На вагончики і ставився весь посуд і склянки, а сам поїзд виїжджав з потаємних дверей від секретарки. Згадуючи це Женя наморщив лоба. Він пам’ятав чітко, що ремонтувати колію прийдуть тільки на вихідних, тому він не знав як зможе просидіти в пєнтхаузі без їжі і питва цілу п’ятницю.
Чомусь захотілось випити. Почухав дипломатичну зону недоторканності і пробубнів: „Глінтвейна би щас ілі коньячка накатіть, вот так, с самого утра.” Була одна проблема - Марго. Вона ніколи не давала йому часу зупинитися, вона підганяла його, не дозволяла лінуватися, тим паче пити з самого ранку. „Марго у мєня....” - Женя підбирав слова, - „Марго у мєня О-ГО-ГО!!!!”.
Женя задоволено посміхнувся: „Красіво сказал, душевно, надо би запомніть”.
Залишилось тільки домовитись з дружиною, що він сьогодні хворіє і на роботу не піде. Марго уже працювала на кухні, готувала коханому чоловіку сніданок.
- МАРГООООО, МАРГОООООООООО, - жалібно почав Женя.
- Што, мой самий бистрий? - відповіла Марго.
- Што-то мнє плохо, навєрно просквозіло. Нос забіт, дишать нєчєм. Даже нє слишу запаха кофє, которий ти мнє уже пріготовіла... - Женя зрозумів, що сам виказав себе.
В кімнату зайшла Марго, вона мовчки стягнула з чоловіка ковдру і вказала пальцем на двері ванної кімнати: „Іді чістіть зуби і одєвайся - жду на кухнє чєрєз 15 мінут.” Сама ж почала заправляти постіль. Постіль вони купили в Туреччині - гарну, шовкову. Тільки Женя її трохи зіпсував, бо в куточку понаставляв логотипів „УЗ”. На питання: „Ти шо надєлал, псіх?”, він тоді відповів: „Так положено по інструкциї.” Дивак, але що вдієш.
Вже за тридцять хвилин Женя стояв вмитий-вдітий-причесаний біля дверей. Марго давала останні настанови. Через те, що волосся ще було вологим, а Женя зачесав його на бік в стилі зачіски „панська дитина”, то зі сторони це виглядало ніби мама сварить двієчника-сина перед школою.
- Смотрі мнє, бистро нє єдь, нє долай рєзкіх обгонов. На работє тоже хорошо думай. У тєбя важнєйший вопрос - как собрать побольше людей на вистулєніє Вождя на Майданє 24 чісла. Всьо, нє дуйся на мєня. Іді рабо тай. Чмокі. - Марго поцілувала чоловіка в щоку і побігла в кімнату додивлятися серіал.
„Блять, такі вигнала на работу,” - бурмотів Женя, відкриваючи свій Міцубісі. „Вопрос важний, вопрос важний... Я енот вопрос рєшил єщьо в душе когда мился. Будєт мало людей - прівєзьом із окраїн Кієва”. Він сів у машину і різко рванув з місця.
Він чомусь знав, що це не всі пригоди на сьогодні, і ще доведеться все занотовувати до ЖЖ.
На роботу йти не хотілося. Тим паче що поламалася іграшкова „залізна дорога”, якою для міністра прямо перед ясні очі доставляли „чай, каву, пиво, водичку, соки, пєчєньє.” Такий милий іграшковий поїзд з вагончиками - подарунок японських колег. На вагончики і ставився весь посуд і склянки, а сам поїзд виїжджав з потаємних дверей від секретарки. Згадуючи це Женя наморщив лоба. Він пам’ятав чітко, що ремонтувати колію прийдуть тільки на вихідних, тому він не знав як зможе просидіти в пєнтхаузі без їжі і питва цілу п’ятницю.
Чомусь захотілось випити. Почухав дипломатичну зону недоторканності і пробубнів: „Глінтвейна би щас ілі коньячка накатіть, вот так, с самого утра.” Була одна проблема - Марго. Вона ніколи не давала йому часу зупинитися, вона підганяла його, не дозволяла лінуватися, тим паче пити з самого ранку. „Марго у мєня....” - Женя підбирав слова, - „Марго у мєня О-ГО-ГО!!!!”.
Женя задоволено посміхнувся: „Красіво сказал, душевно, надо би запомніть”.
Залишилось тільки домовитись з дружиною, що він сьогодні хворіє і на роботу не піде. Марго уже працювала на кухні, готувала коханому чоловіку сніданок.
- МАРГООООО, МАРГОООООООООО, - жалібно почав Женя.
- Што, мой самий бистрий? - відповіла Марго.
- Што-то мнє плохо, навєрно просквозіло. Нос забіт, дишать нєчєм. Даже нє слишу запаха кофє, которий ти мнє уже пріготовіла... - Женя зрозумів, що сам виказав себе.
В кімнату зайшла Марго, вона мовчки стягнула з чоловіка ковдру і вказала пальцем на двері ванної кімнати: „Іді чістіть зуби і одєвайся - жду на кухнє чєрєз 15 мінут.” Сама ж почала заправляти постіль. Постіль вони купили в Туреччині - гарну, шовкову. Тільки Женя її трохи зіпсував, бо в куточку понаставляв логотипів „УЗ”. На питання: „Ти шо надєлал, псіх?”, він тоді відповів: „Так положено по інструкциї.” Дивак, але що вдієш.
Вже за тридцять хвилин Женя стояв вмитий-вдітий-причесаний біля дверей. Марго давала останні настанови. Через те, що волосся ще було вологим, а Женя зачесав його на бік в стилі зачіски „панська дитина”, то зі сторони це виглядало ніби мама сварить двієчника-сина перед школою.
- Смотрі мнє, бистро нє єдь, нє долай рєзкіх обгонов. На работє тоже хорошо думай. У тєбя важнєйший вопрос - как собрать побольше людей на вистулєніє Вождя на Майданє 24 чісла. Всьо, нє дуйся на мєня. Іді рабо тай. Чмокі. - Марго поцілувала чоловіка в щоку і побігла в кімнату додивлятися серіал.
„Блять, такі вигнала на работу,” - бурмотів Женя, відкриваючи свій Міцубісі. „Вопрос важний, вопрос важний... Я енот вопрос рєшил єщьо в душе когда мился. Будєт мало людей - прівєзьом із окраїн Кієва”. Він сів у машину і різко рванув з місця.
Він чомусь знав, що це не всі пригоди на сьогодні, і ще доведеться все занотовувати до ЖЖ.