nash_zhenya - Історія №23
Вечоріло. Жодна фіраночка не гойдалася від вітру, не дивлячись на те, що були відчинені усі вікна. Жодна муха не ризикувала зробити різку петлю в кімнаті. Жоден комар не дзижчав під стелею. Ввечері жодна жива душа не ходила по квартирі Жені - ні Марго, ні діти. НІХТО не хотів бути вбитим тапочками.
Женя дивився футбол. Грали „Україна-Ізраїль”. Важко було собі уявити та усвідомити всю глибину процесів, що відбувалися у серці та душі Жені. Його рвало, рвало на шматки перед двома такими достойними, такими рідними країнами. Він був у безвиході, він завжди з острахом чекав такого вибору. От і дочекався.
Такий важкий для Жені момент було вирішено пережити достойно. Перед ним на столику стояло вдвічі більше пива, було вдвічі більше їжі (національна українська та національна ізраїльська). Було більше емоцій, більше матюків, більше переживань. Женя сам здавався більшим. Він вболівав, але не знав за кого. Він просто вболівав. Душею він був за українців, серцем - за євреїв.
Зовнішній вигляд міністра найкраще передавав трагедію того вечора. Женя сидів у жовто-синій формі національної збірної по футболу з номером 7 - ШЕВЧЕНКО. Але сидів він закутаний у прапор Ізраїлю. „Схід і захід разом, блять” - подумав Женя у перерві. За перших 45 хвилин легше не стало - 0:0.
Женя чекав одного - забитого м’яча. „Треба ГОЛ, треба ГОЛ” - верещав він весь другий тайм. Один забитий гол міг врятувати його від нервового зриву - тоді б він вболівав за тих, хто попереду.
„От сукі, шо ж оні со мной творят. Мнє ж на работу завтра іті, я ж психопатом туда прійду. Пожалєйтє хоть кто-то мєня - бєдного украінского єврея.” - Женя ледь не плакав.
Плакати він почав зі свистком арбітра - 0:0, другий тайм завершено. Попереду серія одинадцятиметрових. У Жені всередині спочатку похололо, а потім стало спекотно-спекотно. Він сьорбнув пива. Міністр розумів, що пенальті - це лотерея. І до кінця не буде зрозуміло хто ж переможе. АЛЕ Ж ЗА КОГО ВБОЛІВАТИ???!!!!
Коли Гусін влучив у поперечину Женя ледь не знепритомнів. Ізраїль був попереду. Ліва половина обличчя почала посміхалася, права ж продовжувала плакати.
Пенальті, ще пенальті - міністр в глибокому нокдауні. ІЗРАЇЛЬ ПЕРЕМІГ. Женя почав незграбно танцювати 7/40. Задзижчали комарі, почали літати мухи.
Задзвонив телефон, грало „Разом нас багато”. „Бля, Томєнко звоніт… і шо єму надо,” - задумався Женя. Він чогось інтуїтивно відчув, що почує слова на кшталт „Ну шо, клятий жид?” або ж „Задоволена, єврейська рожа?”. Тому телефон жбурнув у стінку. За стінкою зойкнула Марго. Весь цей час вона сиділа у кімнаті в повній темряві обійнявши дочок. Ні, вони не боялися, просто так їм було спокійніше.
Сьорбнувши пива спочатку за перемогу, а потім з горя за поразку, Женя поплентався спати. Ще перед футболом він подумав, що було б добре і в Україні перевірити усі літаки Boeing 737. „Так оно надьожнєй” - підбадьорювався він.
Спав він міцно, як дитя посміхаючись. Лише інколи він прокидався і плакав, але потім знову засинав і посміхався. Цілу ніч йому в повторі мозок показував матч „Україна-Ізраїль”. Життя було прекрасне.
Женя дивився футбол. Грали „Україна-Ізраїль”. Важко було собі уявити та усвідомити всю глибину процесів, що відбувалися у серці та душі Жені. Його рвало, рвало на шматки перед двома такими достойними, такими рідними країнами. Він був у безвиході, він завжди з острахом чекав такого вибору. От і дочекався.
Такий важкий для Жені момент було вирішено пережити достойно. Перед ним на столику стояло вдвічі більше пива, було вдвічі більше їжі (національна українська та національна ізраїльська). Було більше емоцій, більше матюків, більше переживань. Женя сам здавався більшим. Він вболівав, але не знав за кого. Він просто вболівав. Душею він був за українців, серцем - за євреїв.
Зовнішній вигляд міністра найкраще передавав трагедію того вечора. Женя сидів у жовто-синій формі національної збірної по футболу з номером 7 - ШЕВЧЕНКО. Але сидів він закутаний у прапор Ізраїлю. „Схід і захід разом, блять” - подумав Женя у перерві. За перших 45 хвилин легше не стало - 0:0.
Женя чекав одного - забитого м’яча. „Треба ГОЛ, треба ГОЛ” - верещав він весь другий тайм. Один забитий гол міг врятувати його від нервового зриву - тоді б він вболівав за тих, хто попереду.
„От сукі, шо ж оні со мной творят. Мнє ж на работу завтра іті, я ж психопатом туда прійду. Пожалєйтє хоть кто-то мєня - бєдного украінского єврея.” - Женя ледь не плакав.
Плакати він почав зі свистком арбітра - 0:0, другий тайм завершено. Попереду серія одинадцятиметрових. У Жені всередині спочатку похололо, а потім стало спекотно-спекотно. Він сьорбнув пива. Міністр розумів, що пенальті - це лотерея. І до кінця не буде зрозуміло хто ж переможе. АЛЕ Ж ЗА КОГО ВБОЛІВАТИ???!!!!
Коли Гусін влучив у поперечину Женя ледь не знепритомнів. Ізраїль був попереду. Ліва половина обличчя почала посміхалася, права ж продовжувала плакати.
Пенальті, ще пенальті - міністр в глибокому нокдауні. ІЗРАЇЛЬ ПЕРЕМІГ. Женя почав незграбно танцювати 7/40. Задзижчали комарі, почали літати мухи.
Задзвонив телефон, грало „Разом нас багато”. „Бля, Томєнко звоніт… і шо єму надо,” - задумався Женя. Він чогось інтуїтивно відчув, що почує слова на кшталт „Ну шо, клятий жид?” або ж „Задоволена, єврейська рожа?”. Тому телефон жбурнув у стінку. За стінкою зойкнула Марго. Весь цей час вона сиділа у кімнаті в повній темряві обійнявши дочок. Ні, вони не боялися, просто так їм було спокійніше.
Сьорбнувши пива спочатку за перемогу, а потім з горя за поразку, Женя поплентався спати. Ще перед футболом він подумав, що було б добре і в Україні перевірити усі літаки Boeing 737. „Так оно надьожнєй” - підбадьорювався він.
Спав він міцно, як дитя посміхаючись. Лише інколи він прокидався і плакав, але потім знову засинав і посміхався. Цілу ніч йому в повторі мозок показував матч „Україна-Ізраїль”. Життя було прекрасне.