nash_zhenya - Історія №24
В повітрі пахло осінню. Тисячі букетів, цілі потоки-ріки квітів рухалися вулицями міста. Інколи за ними проглядалися школярики, які несли вирізані і знищені з такою ніжністю квіти для „улюблених” вчителів. Гамір, сміх і веселощі наповнили Київ по вінця, як ураган „Катрін” Новий Орлеан.
Женя їхав на роботу. Точніше в той момент він стояв на пішохідному переході і пропускав один з квіткових струмочків. ЖЕНЮ ДРАТУВАЛО ЦЕ СВЯТО!!!!! Ні, це не було пов’язано зі спогадами про школу, ніяких там комплексів чи жахів. Женя був найрозумніший і найсильніший в школі, ходив на всі олімпіади. Так, Женя? „Канєшна” - подумав Женя.
Його дратувало інше. В ньому дратувався автогонщик. Адже власне через ці дитячі потоки з першого вересня вже не можна буде зранку політати по місту, не зачепивши жодного ранця, не відірвавши жодного банта. Як же важко було Жені, вам не передати. „Ага, ага, нє поймьотє”, - подумав Женя, - „может ім форму ввєсті помаранчевую, шоб із далека било відно. Вот било би вєсєло і удобно”.
Поруч, на сидінні пасажира, лежав шкільний фотоальбом Жені. Для чого він його узяв було не відомо. Він і сам не розумів. Щось підказувало йому, що цей фотоальбом йму принесе удачу сьогодні. Сьогодні цей могутній артефакт має допомогти в роботі Мінтрансу.
Женя їхав до будівлі Мінтрансу на проспекті Перемоги. Правда перед цим він зробив три символічні кола навколо Верховної Ради. Так, освіжити пам’ять. Пентхауз пентхаузом, а високі стелі ВР ні з чим не порівняєш. Друзяки-розбишаки, сон на останній парті, гра в „Дуньку” на копійки.... краса. Ще він поклав квіти до ніг вічного міліціонера, що охороняв народ від депутатів і продовжив рух.
Сонце світило, але уже не сильно то й гріло.
Женя їхав на роботу. Точніше в той момент він стояв на пішохідному переході і пропускав один з квіткових струмочків. ЖЕНЮ ДРАТУВАЛО ЦЕ СВЯТО!!!!! Ні, це не було пов’язано зі спогадами про школу, ніяких там комплексів чи жахів. Женя був найрозумніший і найсильніший в школі, ходив на всі олімпіади. Так, Женя? „Канєшна” - подумав Женя.
Його дратувало інше. В ньому дратувався автогонщик. Адже власне через ці дитячі потоки з першого вересня вже не можна буде зранку політати по місту, не зачепивши жодного ранця, не відірвавши жодного банта. Як же важко було Жені, вам не передати. „Ага, ага, нє поймьотє”, - подумав Женя, - „может ім форму ввєсті помаранчевую, шоб із далека било відно. Вот било би вєсєло і удобно”.
Поруч, на сидінні пасажира, лежав шкільний фотоальбом Жені. Для чого він його узяв було не відомо. Він і сам не розумів. Щось підказувало йому, що цей фотоальбом йму принесе удачу сьогодні. Сьогодні цей могутній артефакт має допомогти в роботі Мінтрансу.
Женя їхав до будівлі Мінтрансу на проспекті Перемоги. Правда перед цим він зробив три символічні кола навколо Верховної Ради. Так, освіжити пам’ять. Пентхауз пентхаузом, а високі стелі ВР ні з чим не порівняєш. Друзяки-розбишаки, сон на останній парті, гра в „Дуньку” на копійки.... краса. Ще він поклав квіти до ніг вічного міліціонера, що охороняв народ від депутатів і продовжив рух.
Сонце світило, але уже не сильно то й гріло.