nash_zhenya - Історія №27 «ТАНЦУЮТ ВСЄ!!!»
Настав вечір. Люди поспішали додому до телевізорів розібратися в тому, що ж сталося. Тільки птахам було байдуже. Горобці ліниво, без розуміння спостерігали за метушнею людей. Женя сам мало розумів що сталося. Після спекотного, в усіх розуміннях, дня він сидів в будівлі Міністерства транспорту, в уже нічиєму пентхаузі.
Уже всі розійшлись по домівках. В честь такого «свята» люди влаштували собі вихідний. Тільки при вході одиноко куняв охоронець.
В кабінеті, за столом сидів Женя. З освітлення було лише світло монітора та свічка. Лампи вирішив не вмикати. Женя перечитував історії в ЖЖ, написані Колею, Юлею, Пєтьою. Прочитав і Володю. Він же не дав ще жодного повідомлення.
«От скати, сукі, я же чуствовал, блять, шо доіграются,» - Женя відкинувся у кріслі та смачно харкнув в стелю, - «муфлони нєдобітиє. Мєня то за што? Мнє посрать било на ваш НЗФ. Хулі я - такой отлічний міністр - должен уходіть в отставку????? ХУЛІііііііііііі?». По всій будівлі луною розійшлося виття. Женя розумів, що зараз уже нічого не вдієш, тому ще вдень вирішив піти гарно і тихо. Для початку пообіцяв, що залізнодорожні тарифи не будуть рости. Він не зважав, що вороги назвали це «з переляку» - це було для народу.
А потім вирішив зробити найголовніше. Він вирішив залишити на колишньому своєму столі звернення до працівників міністерства.
Перед ним стояла чорнильниця, в ній - гусяче перо. Поруч листок паперу та свічка. «Такіє інтімниє вєщі должни пісатса только так,» - сказав собі міністр. Вся ця «середньовічна канцелярія» була останнім, що принесла для нього секретарка. Коли вона виходила і закривала двері, на очах бриніли сльози - і у Жені, і у неї. Від спогадів в Жені зачесався ніс, очі знову стали мокрі. Він узяв перо, мокнув у чорнило і зі словами «Краткость - сестра таланта, блять» почав писати. Сльози капали на папір:
«Дорогіє работнікі міністєрства. Єслі ви прочітаєтє завтра ето пісьмо, то значіт я уже нє ваш начальнік і я єго такі допісал. Я всєгда всьо дєлал доконца.
Мнє било пріятно работать с вамі. Ми дєйствітєльно сталі одной командой, нє то што нєкоториє… Ви все почуствовалі, что я бил в пєрвую очерєдь чєловеком, а уж потом мініс*кап*. Ми добились многого, і, нє буду скривать, я так же, как і Юрка Луценко, надєюсь, что мнє вєрнут ету должность прі новом правітєльствє. Вєдь ми с вамі єщьо нє лєталі в космос с мєксіканц*кап* і нє побєждалі на украінской трассє Формули *кап, кап, кап, кап*». Женя взяв вафєльного рушничка з логом «УЗ» і витер очі, потім і звернення і продовжив писати:
«Жизнь на етом нє заканчіваєтся. Ви нє должни впадать в дєпрєсію. Ви всьо так же должни продавать людям білєти, доставлять грузи, смивать послє сєбя в туалєтє… жаль, я нє успєл вичисліть кто ж так много срьот*кап, кап*. Я нє хочу впадать в лішнюю сєнтімєнтальность, но «разом нас багато, нас не подолати». Запомнітє еті слова, єслі оні вас єщьо нє затрахалі.
Надєюсь скоро увідімса снова, по етому не ламайте мою желєзную дорогу.
Іскрєннє ваш, просто хороший чєловєк і бивший міністр транспорту Євгеній Альфредович Червоненко.»
Женя подмухав на папірець, щоб чорнило висохло. Він поставив печатку, розписався, і поклав звернення в центрі столу, дописавши зверху «Всє - хуї», щоб його раптом не викинули не прочитавши.
Потім він узяв у руки торбу-вузлик зі своїми речам - мезузою, орлом, прапором задув свічку і тихенько пішов. Через хвилину він повернувся, знову запалив свічку, розстелив простирадло з логом «УЗ», дістав з шафки вафєльні рушнички з тим же логом і скільки було висипав на простирадло. Зробивши другу торбу-вузлик він нарешті пішов.
На столі повільно вмирала палаюча свічка. В холлі так само мирно спав охоронець. Жодна душа не бачила як пішов міністр. Він прямував додому спати. Годинник в холлі показував 4:44 ранку.
Уже всі розійшлись по домівках. В честь такого «свята» люди влаштували собі вихідний. Тільки при вході одиноко куняв охоронець.
В кабінеті, за столом сидів Женя. З освітлення було лише світло монітора та свічка. Лампи вирішив не вмикати. Женя перечитував історії в ЖЖ, написані Колею, Юлею, Пєтьою. Прочитав і Володю. Він же не дав ще жодного повідомлення.
«От скати, сукі, я же чуствовал, блять, шо доіграются,» - Женя відкинувся у кріслі та смачно харкнув в стелю, - «муфлони нєдобітиє. Мєня то за што? Мнє посрать било на ваш НЗФ. Хулі я - такой отлічний міністр - должен уходіть в отставку????? ХУЛІііііііііііі?». По всій будівлі луною розійшлося виття. Женя розумів, що зараз уже нічого не вдієш, тому ще вдень вирішив піти гарно і тихо. Для початку пообіцяв, що залізнодорожні тарифи не будуть рости. Він не зважав, що вороги назвали це «з переляку» - це було для народу.
А потім вирішив зробити найголовніше. Він вирішив залишити на колишньому своєму столі звернення до працівників міністерства.
Перед ним стояла чорнильниця, в ній - гусяче перо. Поруч листок паперу та свічка. «Такіє інтімниє вєщі должни пісатса только так,» - сказав собі міністр. Вся ця «середньовічна канцелярія» була останнім, що принесла для нього секретарка. Коли вона виходила і закривала двері, на очах бриніли сльози - і у Жені, і у неї. Від спогадів в Жені зачесався ніс, очі знову стали мокрі. Він узяв перо, мокнув у чорнило і зі словами «Краткость - сестра таланта, блять» почав писати. Сльози капали на папір:
«Дорогіє работнікі міністєрства. Єслі ви прочітаєтє завтра ето пісьмо, то значіт я уже нє ваш начальнік і я єго такі допісал. Я всєгда всьо дєлал доконца.
Мнє било пріятно работать с вамі. Ми дєйствітєльно сталі одной командой, нє то што нєкоториє… Ви все почуствовалі, что я бил в пєрвую очерєдь чєловеком, а уж потом мініс*кап*. Ми добились многого, і, нє буду скривать, я так же, как і Юрка Луценко, надєюсь, что мнє вєрнут ету должность прі новом правітєльствє. Вєдь ми с вамі єщьо нє лєталі в космос с мєксіканц*кап* і нє побєждалі на украінской трассє Формули *кап, кап, кап, кап*». Женя взяв вафєльного рушничка з логом «УЗ» і витер очі, потім і звернення і продовжив писати:
«Жизнь на етом нє заканчіваєтся. Ви нє должни впадать в дєпрєсію. Ви всьо так же должни продавать людям білєти, доставлять грузи, смивать послє сєбя в туалєтє… жаль, я нє успєл вичисліть кто ж так много срьот*кап, кап*. Я нє хочу впадать в лішнюю сєнтімєнтальность, но «разом нас багато, нас не подолати». Запомнітє еті слова, єслі оні вас єщьо нє затрахалі.
Надєюсь скоро увідімса снова, по етому не ламайте мою желєзную дорогу.
Іскрєннє ваш, просто хороший чєловєк і бивший міністр транспорту Євгеній Альфредович Червоненко.»
Женя подмухав на папірець, щоб чорнило висохло. Він поставив печатку, розписався, і поклав звернення в центрі столу, дописавши зверху «Всє - хуї», щоб його раптом не викинули не прочитавши.
Потім він узяв у руки торбу-вузлик зі своїми речам - мезузою, орлом, прапором задув свічку і тихенько пішов. Через хвилину він повернувся, знову запалив свічку, розстелив простирадло з логом «УЗ», дістав з шафки вафєльні рушнички з тим же логом і скільки було висипав на простирадло. Зробивши другу торбу-вузлик він нарешті пішов.
На столі повільно вмирала палаюча свічка. В холлі так само мирно спав охоронець. Жодна душа не бачила як пішов міністр. Він прямував додому спати. Годинник в холлі показував 4:44 ранку.