nash_zhenya - Історія №35 „Трилогія. Частина ІІ”
Холод пробирався в кожну клітинку тіла. Навіть чай, що парував на столі, одним своїм виглядом зігрівав краще, ніж обіцянки розпочати опалювальний сезон. Не зважаючи на замерзлі і скоцюрблені пальці, Женя продовжував вистукувати по клавіатурі, перетворюючи свої думки та переживання в живий доказ його розуму та креативу.
Переглянути "Трилогія. Частина І"
Полями, степами, лісами горами, морем і річками рухалися друзі в Мордор. Зовні все було гаразд: і пісні біля вогнища, і задушевні бесіди з Гендальфом, і прогулянки, але... Але Кільце Влади діяло на всіх вже одним своїм існуванням.
Якось одного осіннього дня, на привалі Боромир-Порошенко відчув якусь небезпеку для себе. Але не міг зрозуміти від кого вона йде. Тому почав він з Фродо-Юлії.
- Вот скажи мнє Фродо, нах ти Кольцо Власті в башку заплєла і под косу єго маскіруєш, - запитав він.
- А це щоб ворог не здогадався. Ну і щоб волосся в очі не лізло. А що тебе цікавить так Кільце? - відрубала Фродо-Юлія Володимирівна.
- Да, да, чого придовбався? Не чіпай Фродо, їй і так важко, - вставив своїх 5 копійок Сем-Томенко.
- Тєбя забил спросіть, пріхвостєнь. Я, может волнуюсь за Фродо... Давай я єго понесу, а? Я сільнєє, винослівєє... А тєбє ето кольцо єщьо в голову мислей дурних надуєт!!! - не здавався Боромир-Порошенко.
- Ви знаєте, я думаю що впораюся, оскільки мені цю справу доручив сам Гендальф. - парирувала Фродо-Юля і уважно подивилася на Гендальфа-Вождя.
- Гендальф, так шо ж, мнє нєльзя поносить Кольцо Власті? Почєму? І почєму ти сам єго не взял? - Боромир-Порошенко продовжував наступати.
- Любі друзі, не сваріться. У всіх є чи буде своє місце в команді. Ці руки нічого не крали і їм не потрібно чужого, то ж хай поки Фродо несе Кільце. Поки справляється, міняти носія не будемо. Ви згодні? - розсудив усіх мудрий Гендальф.
До розмови підтягнулися і інші, покинувши свої справи. Арагорн-Кінах та Гімлі-Червоненко *Жені подобалося писати своє прізвище* до цього вчили прийомам самооборони Піппіна-Зінченка та Меррі-Рибачука. Леголас-Луценко намагався розгледіти між скель підступного Горлума-Мельниченка, але той навчився гарно маскуватися.
Усі обступили Гендальфа-Вождя і почали розпитувати про свою долю. Галас здійнявся неймовірний. Гендальф не злякався і намагався всім пояснити їхню роль. Першими продерлися Меррі та Піппін до чаклуна.
- Друзі, Меррі, Піппін, не сперечайтесь. Ви однаково мені допоможете. А щоб нікому не було образливо то спочатку ти, Піппін-Зінченко, а потім ти, Меррі-Рибачук, будете по черзі моїми помічниками. Справ буде багато, але головним чином з паперами - з закляттями та забобонами. Будете такими собі персональними секретарями? Згодні?
- Згодні, згодні, - залепетали Меррі-Рибачук та Піппін-Зінченко, але останній при цьому якось насупився і подивився в сторону Фродо-Юлі.
- Ану отойдітє, малишня, - заволав Боромир-Порошенко, - всьо равно Гєндальф мєня більше любіт, а ви всє мне завідуєтє. А как я? Я так і останусь на тронє і буду слєдіть за бєзопасностью граніц?
- Ти, Боромир-Порошенко, дійсно будеш керувати безпекою кордонів. Але по-справжньому цей трон належить Арагорну-Кінаху. Він займе його коли тебе вб’ють... Не фізично вб’ють, а як героя. Це важко пояснити, але ти зрозумієш, коли цей день настане. Кажуть, бажання отримати Кільце тебе і підведе. Я ж обіцяю тебе не покинути. - Гендальф-Вождь важко зітхнув і озирнувся, ніби відчув якусь небезпеку.
Боромир-Порошенко тільки-но хотів сказати кілька слів Арагорну-Кінаху як з різних боків полилися потоки орків та гоблінів. Сили були нерівними. Братство мужньо билося, але всі розуміли, що без дива не обійтись. Гендальф-Вождь викрикнув: „Друзі, будьте мужніми, ідіть поки без мене, я спробую їх затримати. Бережіть себе... ми ще зустрінемся”.
Розпачу не було меж... всім здавалося, що Гендальфа втратили уже назавжди. Але всі мусили продовжувати втілювати загальну мету. Тому вирушили і далі по областях-регіонах... Історія не закінчувалася
Переглянути "Трилогія. Частина І"
Полями, степами, лісами горами, морем і річками рухалися друзі в Мордор. Зовні все було гаразд: і пісні біля вогнища, і задушевні бесіди з Гендальфом, і прогулянки, але... Але Кільце Влади діяло на всіх вже одним своїм існуванням.
Якось одного осіннього дня, на привалі Боромир-Порошенко відчув якусь небезпеку для себе. Але не міг зрозуміти від кого вона йде. Тому почав він з Фродо-Юлії.
- Вот скажи мнє Фродо, нах ти Кольцо Власті в башку заплєла і под косу єго маскіруєш, - запитав він.
- А це щоб ворог не здогадався. Ну і щоб волосся в очі не лізло. А що тебе цікавить так Кільце? - відрубала Фродо-Юлія Володимирівна.
- Да, да, чого придовбався? Не чіпай Фродо, їй і так важко, - вставив своїх 5 копійок Сем-Томенко.
- Тєбя забил спросіть, пріхвостєнь. Я, может волнуюсь за Фродо... Давай я єго понесу, а? Я сільнєє, винослівєє... А тєбє ето кольцо єщьо в голову мислей дурних надуєт!!! - не здавався Боромир-Порошенко.
- Ви знаєте, я думаю що впораюся, оскільки мені цю справу доручив сам Гендальф. - парирувала Фродо-Юля і уважно подивилася на Гендальфа-Вождя.
- Гендальф, так шо ж, мнє нєльзя поносить Кольцо Власті? Почєму? І почєму ти сам єго не взял? - Боромир-Порошенко продовжував наступати.
- Любі друзі, не сваріться. У всіх є чи буде своє місце в команді. Ці руки нічого не крали і їм не потрібно чужого, то ж хай поки Фродо несе Кільце. Поки справляється, міняти носія не будемо. Ви згодні? - розсудив усіх мудрий Гендальф.
До розмови підтягнулися і інші, покинувши свої справи. Арагорн-Кінах та Гімлі-Червоненко *Жені подобалося писати своє прізвище* до цього вчили прийомам самооборони Піппіна-Зінченка та Меррі-Рибачука. Леголас-Луценко намагався розгледіти між скель підступного Горлума-Мельниченка, але той навчився гарно маскуватися.
Усі обступили Гендальфа-Вождя і почали розпитувати про свою долю. Галас здійнявся неймовірний. Гендальф не злякався і намагався всім пояснити їхню роль. Першими продерлися Меррі та Піппін до чаклуна.
- Друзі, Меррі, Піппін, не сперечайтесь. Ви однаково мені допоможете. А щоб нікому не було образливо то спочатку ти, Піппін-Зінченко, а потім ти, Меррі-Рибачук, будете по черзі моїми помічниками. Справ буде багато, але головним чином з паперами - з закляттями та забобонами. Будете такими собі персональними секретарями? Згодні?
- Згодні, згодні, - залепетали Меррі-Рибачук та Піппін-Зінченко, але останній при цьому якось насупився і подивився в сторону Фродо-Юлі.
- Ану отойдітє, малишня, - заволав Боромир-Порошенко, - всьо равно Гєндальф мєня більше любіт, а ви всє мне завідуєтє. А как я? Я так і останусь на тронє і буду слєдіть за бєзопасностью граніц?
- Ти, Боромир-Порошенко, дійсно будеш керувати безпекою кордонів. Але по-справжньому цей трон належить Арагорну-Кінаху. Він займе його коли тебе вб’ють... Не фізично вб’ють, а як героя. Це важко пояснити, але ти зрозумієш, коли цей день настане. Кажуть, бажання отримати Кільце тебе і підведе. Я ж обіцяю тебе не покинути. - Гендальф-Вождь важко зітхнув і озирнувся, ніби відчув якусь небезпеку.
Боромир-Порошенко тільки-но хотів сказати кілька слів Арагорну-Кінаху як з різних боків полилися потоки орків та гоблінів. Сили були нерівними. Братство мужньо билося, але всі розуміли, що без дива не обійтись. Гендальф-Вождь викрикнув: „Друзі, будьте мужніми, ідіть поки без мене, я спробую їх затримати. Бережіть себе... ми ще зустрінемся”.
Розпачу не було меж... всім здавалося, що Гендальфа втратили уже назавжди. Але всі мусили продовжувати втілювати загальну мету. Тому вирушили і далі по областях-регіонах... Історія не закінчувалася