64. Дивні ми створіння
Неділя. Майже дванадцята ночі. Засідання Кабміну добігає кінця.
- Непогано попрацювали, - каже Юлія Володимирівна, збираючи до купи документи на своєму столі. - Ідіть відпочиньте, поспіть, - м'яко, але рішуче наказує Юлія Володимирівна. І, ніби відповідаючи на свої думки, додає: - Дивні ми все-таки створіння. Обов'язково нам треба спати.
Хтось з міністрів щасливо посміхається, почувши це "ми", яке за теперішніх умов наче бальзам на серце. Юлія Володимирівна останнім часом почала частіше вживати це "ми". Хай неправда, але приємно.
- Йдіть спати! - повторює Юлія Володимирівна. - А потім візьмемося з новими силами за закони! Все має бути підготовлено на вищому рівні!
Члени уряду ствердно кивають і вервичкою виходять з прем'єрського кабінету.
- До побачення! - кричить їм навздогін Юлія Володимирівна.
- До побачення! - нестройним хором відповідають міністри і віце-прем'єри.
Коли останній член уряду залишає кабінет і зачиняє за собою двері, ніхто не розходиться. Всі товчуться біля дверей, потайхи позіхають, дехто намагається нашвидкоруч покурити, випускаючи дим униз, щоб не побачили.
Юлія Володимирівна, між тим, перевіряє, чи на місці її чорний ящик, висуючи шухляду в столі. Чорний ящик урчить, підтверджуючи своє існування. Юлія Володимирівно з ніжністю гладить його чорні поліровані боки. Потім бере слухавку. А за кілька секунд за дверима у всіх членів уряду дзвонять мобільні.
- Доброго всім дня, - каже голос Юлії Володимирівни у всіх слухавках одночасно. - Поспали?
- Так, - хором відповідають віце-прем'єри і міністри.
- Чудово. Тоді збираймося на засідання Кабміну.
- Так, вже час, - погоджуються члени уряду.
- Чекаю на всіх за 10 хвилин, - каже Юлія Володимирівна. - Щоб потім нас не звинувачували у непрофесійності.
Члени уряду ще деякий час товчуться під дверима, докурюють цигарки, хтось встигає збігати до туалету, потім гуманітарний віце-прем'єр оглядає кабмінівську юрбу, чи всі на місці, й обережно стукає у двері.
- Можна, Юліє Володимирівно?
- Непогано попрацювали, - каже Юлія Володимирівна, збираючи до купи документи на своєму столі. - Ідіть відпочиньте, поспіть, - м'яко, але рішуче наказує Юлія Володимирівна. І, ніби відповідаючи на свої думки, додає: - Дивні ми все-таки створіння. Обов'язково нам треба спати.
Хтось з міністрів щасливо посміхається, почувши це "ми", яке за теперішніх умов наче бальзам на серце. Юлія Володимирівна останнім часом почала частіше вживати це "ми". Хай неправда, але приємно.
- Йдіть спати! - повторює Юлія Володимирівна. - А потім візьмемося з новими силами за закони! Все має бути підготовлено на вищому рівні!
Члени уряду ствердно кивають і вервичкою виходять з прем'єрського кабінету.
- До побачення! - кричить їм навздогін Юлія Володимирівна.
- До побачення! - нестройним хором відповідають міністри і віце-прем'єри.
Коли останній член уряду залишає кабінет і зачиняє за собою двері, ніхто не розходиться. Всі товчуться біля дверей, потайхи позіхають, дехто намагається нашвидкоруч покурити, випускаючи дим униз, щоб не побачили.
Юлія Володимирівна, між тим, перевіряє, чи на місці її чорний ящик, висуючи шухляду в столі. Чорний ящик урчить, підтверджуючи своє існування. Юлія Володимирівно з ніжністю гладить його чорні поліровані боки. Потім бере слухавку. А за кілька секунд за дверима у всіх членів уряду дзвонять мобільні.
- Доброго всім дня, - каже голос Юлії Володимирівни у всіх слухавках одночасно. - Поспали?
- Так, - хором відповідають віце-прем'єри і міністри.
- Чудово. Тоді збираймося на засідання Кабміну.
- Так, вже час, - погоджуються члени уряду.
- Чекаю на всіх за 10 хвилин, - каже Юлія Володимирівна. - Щоб потім нас не звинувачували у непрофесійності.
Члени уряду ще деякий час товчуться під дверима, докурюють цигарки, хтось встигає збігати до туалету, потім гуманітарний віце-прем'єр оглядає кабмінівську юрбу, чи всі на місці, й обережно стукає у двері.
- Можна, Юліє Володимирівно?