66. Зміцнення
Юлія Володимирівна лежала геть розбита на кушетці і тихо стогнала. Щойно їй був сон, ніби у вікно дачі зазирає Народний Президент, робить загрозливо перстом, а потім несподіванно запропоновує їй посаду держсекретаря.
Відразу прокинувшися, Юлія Володимирівна відчула себе найбільш хворою людиною у світі.
- Треба негайно лягти! - з відчаєм вигукнула вона, але згадала що і так лежить на кушетці. Біля кушетки збилися до купи всі урядовці. Збиралися вони, очевидно, поспіхом, одягалися швидко і аби як, тому були схожі зараз на паціентів лікарні, яких вигнали на вулицю о шостій ранку на ранкову зарядку.
Юлія Володимирівна періодично видавала з себе довгий і тривожний стогін.
"Ах, яка прекрасна і сумна картина", - думала при цьому вона. - "Але не плакатиму - від сліз псується колір обличчя."
- Будь ласка, води, - слабким голосом попросила Юлія Володимирівна, сповненим трагизму жестом піднісши руку до лоба. Лоб був холодний, але Юлія Володимирівна знов застогнала. Гуманітарний віце кинувся до холодильника і тримтячими руками налив у склянку мінералки. Підносячи склянку до Юлії Володимирівни, він тихо запитав:
- Можливо, якісь ліки?
Всі урядовці дружно закивали головами.
- Ніякі ліки не допоможуть, - тихо сказала Юлія Володимирівна і відпила мінералки. Потім кинула сумний погляд за вікно, де сходило сонце.
- Які повноваження у держсекретаря? - запитала вона.
- Та які... - роздратовано почав міністр юстиції Зварич, але гуманітарний віце боляче пхнув його у бік, і Роман Михайлович завмер з відкритим ротом.
- Жалюгідні, мизерні, сміхотворні, - ні до кого конкретно не звертаючися, сказала Юлія Володимирівна.
- Ну, загалом, так... - почав Зварич, отримавши ще одно стусана, остаточно замовк.
- Яка я нещасна! Як нещасні всі колишні прем'єри! - застогнала Юлія Володимирівна. - Я вмираю!
Загальний вигук жаху вирвався з усіх урядовців одночасно.
Юлія Володимирівна ще раз сумно зітхнула, помовчала і вскочила з кушетки.
- Сталося диво! - вигукнула вона. - У мене щойно впала температура. Повноваження, врешті-решт, завжди можна розширити і зміцнити.
І цієї ж миті Юлія Володимирівна прокинулася вдруге.
Вона лежала у своїй спальні на орендованій дачі, міцно тримаючи в руках чорний ящик. Навколо нікого не було.
Юлія Володимирівна ще трохи полежала, замисленно згадуючи всі перипетії щойно побаченого, потім рішуче вскочила з кушетки і схопила слухавку.
- Коля? Я бачила віщий сон. З сьогоднішнього дня всім урядом займаємося спортом, на велосипедах їздимо. - Подумала і додала: - Міцне здоров'я - міцні повноваження. Їздитимемо під вікнами Пєті.
Коля з розумінням хмикнув.
Відразу прокинувшися, Юлія Володимирівна відчула себе найбільш хворою людиною у світі.
- Треба негайно лягти! - з відчаєм вигукнула вона, але згадала що і так лежить на кушетці. Біля кушетки збилися до купи всі урядовці. Збиралися вони, очевидно, поспіхом, одягалися швидко і аби як, тому були схожі зараз на паціентів лікарні, яких вигнали на вулицю о шостій ранку на ранкову зарядку.
Юлія Володимирівна періодично видавала з себе довгий і тривожний стогін.
"Ах, яка прекрасна і сумна картина", - думала при цьому вона. - "Але не плакатиму - від сліз псується колір обличчя."
- Будь ласка, води, - слабким голосом попросила Юлія Володимирівна, сповненим трагизму жестом піднісши руку до лоба. Лоб був холодний, але Юлія Володимирівна знов застогнала. Гуманітарний віце кинувся до холодильника і тримтячими руками налив у склянку мінералки. Підносячи склянку до Юлії Володимирівни, він тихо запитав:
- Можливо, якісь ліки?
Всі урядовці дружно закивали головами.
- Ніякі ліки не допоможуть, - тихо сказала Юлія Володимирівна і відпила мінералки. Потім кинула сумний погляд за вікно, де сходило сонце.
- Які повноваження у держсекретаря? - запитала вона.
- Та які... - роздратовано почав міністр юстиції Зварич, але гуманітарний віце боляче пхнув його у бік, і Роман Михайлович завмер з відкритим ротом.
- Жалюгідні, мизерні, сміхотворні, - ні до кого конкретно не звертаючися, сказала Юлія Володимирівна.
- Ну, загалом, так... - почав Зварич, отримавши ще одно стусана, остаточно замовк.
- Яка я нещасна! Як нещасні всі колишні прем'єри! - застогнала Юлія Володимирівна. - Я вмираю!
Загальний вигук жаху вирвався з усіх урядовців одночасно.
Юлія Володимирівна ще раз сумно зітхнула, помовчала і вскочила з кушетки.
- Сталося диво! - вигукнула вона. - У мене щойно впала температура. Повноваження, врешті-решт, завжди можна розширити і зміцнити.
І цієї ж миті Юлія Володимирівна прокинулася вдруге.
Вона лежала у своїй спальні на орендованій дачі, міцно тримаючи в руках чорний ящик. Навколо нікого не було.
Юлія Володимирівна ще трохи полежала, замисленно згадуючи всі перипетії щойно побаченого, потім рішуче вскочила з кушетки і схопила слухавку.
- Коля? Я бачила віщий сон. З сьогоднішнього дня всім урядом займаємося спортом, на велосипедах їздимо. - Подумала і додала: - Міцне здоров'я - міцні повноваження. Їздитимемо під вікнами Пєті.
Коля з розумінням хмикнув.