75. І собаки заговорять...
За тиждень, що минув після відставки, Юлія Володимирівна встигла накопичити такий запас образ, якого мало вистачити на роки вперед. Хоча перші заяви вражали, вона якось напрочуд швидко звикла чути від вчорашніх соратників те, що вже чула роками з інших вуст та інших трибун, і відповідати їм схожими словами. І все ж відчуття сюрреальності всього, що відбувалося, не залишало її, вона ще здригалася, почувши такі знайомі слова "декларація про єднання заради майбутнього" або "знесення наметового містечка за рішенням суду". Втім, з кожним днем це все менше і менше дивувало.
- Все повторюється - вголос сказала вона, поглажуючи Карагьоса. - Знов опозиція, знов злочинна влада... Нічого не розумію. А ти розумієш, Карагьос?
У відповідь Карагьос якось не по-собачому кашлянув і широко відкрив пащу.
- Спати хочеш?
- Дураки вони всі! - сказав Карагьос втомлено і закрив очі.
Юлія Володимирівна з острахом відвела руку. Карагьос продовжував лежати біля крісла, ніби нічого не сталося. Юлія Володимирівна уважно подивилася на нього і було вже вирішила, що все від перевтоми, їй просто приверзилося, коли Карагьос знов відкрив очі і розумним поглядом подивився на хазяйку.
- Дискусія і полемика у суспільстві, - роздратовано сказав він. - Автентика порозуміння. Парадигма злагоди, - полилася гаряча, але плутана мова, що зрідка переривалася звичним собачим ричанням. - За лаштунками! - з гіркотою сказав Карагьос, почесав лапою за вухом і додав: - Цінності й авантюризм! Простягніть руку!
Юлія Володимирівна автоматично простягла руку до Карагьоса, але той нетерпляче відмахнувся кудлатою головою.
- Кра-а-а-а-ах! - продовжив Карагьос.
Юлія Володимирівна не мигаючи дивилася на свого собаку.
- Бували-живали цар і цариця, - сказав він крізь зуби. - Не поділили піаніно - став цар жити сам. З чистим сумлінням і піаніною. - Він замислився. - Щось там було про дурака... Безвихідь! - проговорив он. - Ха-ха-ха! Кучму геть!.. Бандити сидитимуть в тюрьмах! Звідки б це? Ідеали, ідеали... Воровка! Віддай награблене! - Карагьос сардонічно зітхнув. - Є ще така хвороба - склероз, -повідомив він і остаточно замовк.
- Все повторюється - вголос сказала вона, поглажуючи Карагьоса. - Знов опозиція, знов злочинна влада... Нічого не розумію. А ти розумієш, Карагьос?
У відповідь Карагьос якось не по-собачому кашлянув і широко відкрив пащу.
- Спати хочеш?
- Дураки вони всі! - сказав Карагьос втомлено і закрив очі.
Юлія Володимирівна з острахом відвела руку. Карагьос продовжував лежати біля крісла, ніби нічого не сталося. Юлія Володимирівна уважно подивилася на нього і було вже вирішила, що все від перевтоми, їй просто приверзилося, коли Карагьос знов відкрив очі і розумним поглядом подивився на хазяйку.
- Дискусія і полемика у суспільстві, - роздратовано сказав він. - Автентика порозуміння. Парадигма злагоди, - полилася гаряча, але плутана мова, що зрідка переривалася звичним собачим ричанням. - За лаштунками! - з гіркотою сказав Карагьос, почесав лапою за вухом і додав: - Цінності й авантюризм! Простягніть руку!
Юлія Володимирівна автоматично простягла руку до Карагьоса, але той нетерпляче відмахнувся кудлатою головою.
- Кра-а-а-а-ах! - продовжив Карагьос.
Юлія Володимирівна не мигаючи дивилася на свого собаку.
- Бували-живали цар і цариця, - сказав він крізь зуби. - Не поділили піаніно - став цар жити сам. З чистим сумлінням і піаніною. - Він замислився. - Щось там було про дурака... Безвихідь! - проговорив он. - Ха-ха-ха! Кучму геть!.. Бандити сидитимуть в тюрьмах! Звідки б це? Ідеали, ідеали... Воровка! Віддай награблене! - Карагьос сардонічно зітхнув. - Є ще така хвороба - склероз, -повідомив він і остаточно замовк.