76. За бузковими портьєрами
Юлія Володимирівна проходжалася вулицею Банковою, прицінюючися до господарства, яке скоро мало перейти під її керування. Господарство було велике, можливо, навіть занадто велике і громіздке, трохи огидне своїм сталінським ампіром, але іншого за 14 років держава не нажила. Інколи вона ногою перевіряла, чи надійну бровку встановили, як поклали асфальт, примірювалася, дивилася, де і що треба поміняти, коли непомітною тінню до неї наблизилася одна вірна людина, що працювала в секретаріаті президента. Вірна людина тривожно огледілася і проговорила ледь чутно на вухо:
- Я вас шукаю цілу годину! У Будинку з химерами шаманський ритуал! Народний теж там.
Юлія Володимирівна навіть замружилася на секунду. Потім, обережно відсторонившися, сказала із ввічливим здивуванням:
- Ви маєте на увазі Президента? Але ж він в Америці.
Вірна людина облизала сухі губи:
- Він у будинку... І бурят там. Шаманять перемогу.
- Милий мій, - промовисто сказала Юлія Володимирівна, - мене цікавлять чутки. Анекдоти... Світські історії... Подумайте самі, яке мені діло до збиговиськ людей, до яких я не відчуваю жодних почуттів окрім зневаги.
Залишивши вірну людину стояти з відкритим ротом, Юлія Володимирівна попрямувала повз Будинок з химерами. Перевіривши, що ніхто не стежить, вона прослизнула у непримітний під'їзд на Лютеранській, спустилася на поверх вниз і потягла на себе важкі двері. Кілька хвилин темним коридором, і вона за важкими бузковими портьєрами, крізь які пробивалася слабка смужка світла.
Майже відразу вона почула знайомий, трохи гугнявий голос Юри:
- Вистребани обстряхнуться, - говорив він. - І з дутою чорнушенькою об'ятно хлюнуть по маргазам. Це вже сорок косарів.
Пєтя, Саша Третьяков, Коля Мартиненко і хтось, схожий на Народного Президента, закивала головами.
Юра пройшовся по колу, провівши по голові кожного чимось схожим на помазок, але в такій темряві легко було помилитися, потім повернувся на своє місце і урочисто промовив:
- Хохарі облиго ружують. Але ми покалимо сростєнь. Студно туково!
Пєтя, що сидів за столом, найближче до неї, обмацав поголенне подборіддя.
- Студно туково, - зачаровано повторив він.
- По габарям! - голос Юри прозвучав як грім.
Пєтя виразно здригнувся. У непевному світлі кімнати зараз він більше всього нагадував людину, до якої в темному провулку причепився лисий дідько з хвостом.
- По габарям! - хором відповіли всі присутні.
Юра несподівано відкинув з плечей накидку у чудернацьких узорах і витяг щось з сумки на поясі. Юлія Володимирівна пригледілася, нахилившися ближче. Це був птах, на жаль, вона погано розбиралася в орнітології. Птах пискляво крикнув і замовк.
- Пий круг! - урочисто промовив Юра у повній тиші. Присутні не відриваючися слідкували за Юрою.
Вони ще хвилину помовчали, дивлячися кудись вгору. Губи їх рухалися, але слів чутно не було. Потім Юра поклав птаха назад у сумку і буденним голосом сказав:
- На сьогодні досить.
Присутні поодному почали залишати кімнату через вихід у дальньому кінці. Юлія Володимирівна почекала ще хвилину і почала пробиратися назад темним коридором.
- І з цим вони збираються перемогти? З птахом? - здивовано розмірковувала вона. Потім інша думка примусила її зупинится, такою пригомшливою вона здалася: - І з цими людьми ми разом працювали?
Зрозумілих відповідей на жодне з цих питань вона так і не знайшла.
- Я вас шукаю цілу годину! У Будинку з химерами шаманський ритуал! Народний теж там.
Юлія Володимирівна навіть замружилася на секунду. Потім, обережно відсторонившися, сказала із ввічливим здивуванням:
- Ви маєте на увазі Президента? Але ж він в Америці.
Вірна людина облизала сухі губи:
- Він у будинку... І бурят там. Шаманять перемогу.
- Милий мій, - промовисто сказала Юлія Володимирівна, - мене цікавлять чутки. Анекдоти... Світські історії... Подумайте самі, яке мені діло до збиговиськ людей, до яких я не відчуваю жодних почуттів окрім зневаги.
Залишивши вірну людину стояти з відкритим ротом, Юлія Володимирівна попрямувала повз Будинок з химерами. Перевіривши, що ніхто не стежить, вона прослизнула у непримітний під'їзд на Лютеранській, спустилася на поверх вниз і потягла на себе важкі двері. Кілька хвилин темним коридором, і вона за важкими бузковими портьєрами, крізь які пробивалася слабка смужка світла.
Майже відразу вона почула знайомий, трохи гугнявий голос Юри:
- Вистребани обстряхнуться, - говорив він. - І з дутою чорнушенькою об'ятно хлюнуть по маргазам. Це вже сорок косарів.
Пєтя, Саша Третьяков, Коля Мартиненко і хтось, схожий на Народного Президента, закивала головами.
Юра пройшовся по колу, провівши по голові кожного чимось схожим на помазок, але в такій темряві легко було помилитися, потім повернувся на своє місце і урочисто промовив:
- Хохарі облиго ружують. Але ми покалимо сростєнь. Студно туково!
Пєтя, що сидів за столом, найближче до неї, обмацав поголенне подборіддя.
- Студно туково, - зачаровано повторив він.
- По габарям! - голос Юри прозвучав як грім.
Пєтя виразно здригнувся. У непевному світлі кімнати зараз він більше всього нагадував людину, до якої в темному провулку причепився лисий дідько з хвостом.
- По габарям! - хором відповіли всі присутні.
Юра несподівано відкинув з плечей накидку у чудернацьких узорах і витяг щось з сумки на поясі. Юлія Володимирівна пригледілася, нахилившися ближче. Це був птах, на жаль, вона погано розбиралася в орнітології. Птах пискляво крикнув і замовк.
- Пий круг! - урочисто промовив Юра у повній тиші. Присутні не відриваючися слідкували за Юрою.
Вони ще хвилину помовчали, дивлячися кудись вгору. Губи їх рухалися, але слів чутно не було. Потім Юра поклав птаха назад у сумку і буденним голосом сказав:
- На сьогодні досить.
Присутні поодному почали залишати кімнату через вихід у дальньому кінці. Юлія Володимирівна почекала ще хвилину і почала пробиратися назад темним коридором.
- І з цим вони збираються перемогти? З птахом? - здивовано розмірковувала вона. Потім інша думка примусила її зупинится, такою пригомшливою вона здалася: - І з цими людьми ми разом працювали?
Зрозумілих відповідей на жодне з цих питань вона так і не знайшла.