77. Кап, кап
Натягнувши строкатий плед під саме горло, Юлія Володимирівна покачувалася у кріслі-качалці на веранді орендованої дачі в Конче-Заспі.
О 13:59 задзвонив мобільний. Юлія Володимирівна мовчки вислухала повідомлення. Звістка не викликала в неї жодних емоцій. Юлія Володимирівна встала, підійшла до запотілого вікна, пальцем написала на склі "Так!", подумала і стерла. Революція, намети. Думки її блукали серед подій річної давнини. Помаранчеві светри і стрічки. Тисячі людей. Крики "Ю-щен-ко!", суперечки у штабі, гарячий чай з пластмасових стаканчиків. Вона згадала всіх, з ким кожного дня стояла на Майдані, згадала сам Майдан. Їй раптом здалося, що нічого цього насправді не було. Все це вона прочитала в книжці, назву якої забула. В пам'яті лишилася лише яскрава обкладинка і розрінені шматки, що ніяк не поєднувалися в щось розумне і цілісне.
Юлія Володимирівна подивилася на двір. З рукомийника повільно, окремими важкими краплями падала на траву вода. Кап-кап.
О 13:59 задзвонив мобільний. Юлія Володимирівна мовчки вислухала повідомлення. Звістка не викликала в неї жодних емоцій. Юлія Володимирівна встала, підійшла до запотілого вікна, пальцем написала на склі "Так!", подумала і стерла. Революція, намети. Думки її блукали серед подій річної давнини. Помаранчеві светри і стрічки. Тисячі людей. Крики "Ю-щен-ко!", суперечки у штабі, гарячий чай з пластмасових стаканчиків. Вона згадала всіх, з ким кожного дня стояла на Майдані, згадала сам Майдан. Їй раптом здалося, що нічого цього насправді не було. Все це вона прочитала в книжці, назву якої забула. В пам'яті лишилася лише яскрава обкладинка і розрінені шматки, що ніяк не поєднувалися в щось розумне і цілісне.
Юлія Володимирівна подивилася на двір. З рукомийника повільно, окремими важкими краплями падала на траву вода. Кап-кап.