81. Узвар і Пєтя
Юлія Володимирівна сиділа на орендованій дачі в Конче-Заспі, обмотавши навколо голови мокрий двометровий рушник, який вчора подарувала Параска Королюк.
Вже з півгодини в душі Юлії Володимирівни боролися суперечливі почуття. На кухні її чекав свіжий холодний узвар, але людська жалість примушувала сидіти за столом і читати інтерв'ю Пєті на "Укрправді". До того ж у боротьбу між узваром і Пєтєй нахабно влазив здоровий глузд, нашіптуючи, що нема ніякої можливості далі плутатися у туманних натяках, які не під силу було розшифрувати нікому, годі намагатися зрозуміти, кого Пєтя має на увазі під "пєшкою", або згадувати його особливі підходи до економіки. Чому її має цікавити, що каже Пєтя, натужно роздумувала Юлія Володимирівна, за інерцією постреволюційних часів продовжуючи продиратися крізь інтерв'ю.
Коли Пєтя нарешті спромігся вимовити перше прізвище, Юлія Володимирівна вперше пожвавилася. Але тривога виявилася хибною - вичерпавши на цьому свій запас сміливості, Пєтя знов збився на звичні дурниці, не забуваючи згадувати ідеали майдану, правду і решту цікавих понять, які втім до нього не мали жодного стосунку. Після чергового "Не виключено" Юля Володимирівна важко зітхнула, прокрутила сторінку вниз - інтерв'ю було великим, і встала:
- Ну його, того Пєтю, - в серцях кинула вона.
Щаслива, що їй вдалося так легко знайти вихід із здавалося б безнадійної ситуації, Юлія Володимирівна попрямувала на кухню по узвар, наспівуючи мотивчик "Єслі хто-то коє гдє у нас порой чєсно жить не хочет...", який звідкись виник під час штурмування інтерв'ю.
Вже з півгодини в душі Юлії Володимирівни боролися суперечливі почуття. На кухні її чекав свіжий холодний узвар, але людська жалість примушувала сидіти за столом і читати інтерв'ю Пєті на "Укрправді". До того ж у боротьбу між узваром і Пєтєй нахабно влазив здоровий глузд, нашіптуючи, що нема ніякої можливості далі плутатися у туманних натяках, які не під силу було розшифрувати нікому, годі намагатися зрозуміти, кого Пєтя має на увазі під "пєшкою", або згадувати його особливі підходи до економіки. Чому її має цікавити, що каже Пєтя, натужно роздумувала Юлія Володимирівна, за інерцією постреволюційних часів продовжуючи продиратися крізь інтерв'ю.
Коли Пєтя нарешті спромігся вимовити перше прізвище, Юлія Володимирівна вперше пожвавилася. Але тривога виявилася хибною - вичерпавши на цьому свій запас сміливості, Пєтя знов збився на звичні дурниці, не забуваючи згадувати ідеали майдану, правду і решту цікавих понять, які втім до нього не мали жодного стосунку. Після чергового "Не виключено" Юля Володимирівна важко зітхнула, прокрутила сторінку вниз - інтерв'ю було великим, і встала:
- Ну його, того Пєтю, - в серцях кинула вона.
Щаслива, що їй вдалося так легко знайти вихід із здавалося б безнадійної ситуації, Юлія Володимирівна попрямувала на кухню по узвар, наспівуючи мотивчик "Єслі хто-то коє гдє у нас порой чєсно жить не хочет...", який звідкись виник під час штурмування інтерв'ю.