Польські марафони Cyclokarpaty 2015
Польські марафони серії Cyclokarpaty стали вже невід'ємною частиною змагального вело сезону. Кожен рік вдається вибратись на два-три марафони до сусідів. Причин багато - за ті самі грощі, що і в Україні можна позмагатись з більш ніж пів тисячею учасників по досить цікавим та фізично складним маршрутам, я вже мовчу про бездоганну розмітку та загальний рівень організації. Тому варто переймати хороші приклади в них і започатковувати їх у нас, що доречі з кожним роком все помітніше. До першого старту у Перемишлі, що проходив на початку травня я був ще зовсім не готовий, проте, через зручну логістику та бажаючи отримати хоч якісь рейтингові бали (щоб на наступних стартах не розпочинати з хвосту групи) все ж таки брав участь у тому багномісі. Результат вийшов досить очікуваним - кінець другого десятку.
Polanczyk
Їхати на третій етап у Полянчик в принципі не планував, але досить вдало підвернувся Діма Петров і одразу після фінішу Проби ми стартували до підкарпатського воєводства. На під'їзді до Полянчика погода різко погіршилась і почались неслабкі такі грози. Втім, хороша компанія, вино і кілька смачних форелей у біседці прикрасили вечір. Не зважаючи на те, що ранок був теплим та сонячним, ми прекрасно розуміли, що після дощової ночі нас чекає у лісі. Місце старту виявилось на рідкість мальовничім, все це завдяки озеру Соліна, що нагадує такий собі польський Зальцкамергут. Вигрузившись, помітив, що педалі залишились в номері у наплічнику. Швидкий "дзвінок другу" і за 20 хвилин педалі вже там де мали би бути. Дякую хазяїну садиби Марчину!
Через невдалий виступ у Перемишлі стартувати довелось з четвертого сектору, втім це таки краще ніж з хвосту групи. Поки пробирався вперед, у голові сформувалась лідируюча пачка чоловік з 20, де вже перебував Діма, як я не старався, а перекластись туди одразу так і не вийшло. Групка почала розтягуватись, і мені вдалось потроху піднятись вище. Втім, як тільки почались лісисті секції, я зрозумів, що "сьогодні кльова не буде, кльово було вчора"! Такої кількості болота я ще ніколи не бачив, такої кількості кілометрів з велосипедом у руках я ще ніколи не ходив, так багато і так голосно я ще ніколи не сварився. Навіть там, де вдавалось не йти, а їхати, трансмісія досить швидко забивалась глиною и починала закусувти ланцюг. Коли бачив величезні калюжі, то призупинявся і мив в них перекидку та зірки. Ноги побиті об педалі, які тільки годину тому так спішно закручував. Коли цей жах закінчився і я отримав оперативний простір та сухе покриття, я зумів обігнати неймовірну кількість учасників і ніби навіть трохи піднявся настрій. Проте, після чергового КП маршрут знову звернув на тропи В'єтнаму і муки продовжились. Доїздив я просто на автопілоті, вже не розраховуючи ні на який результат, просто хотілось фінішувати і більше ніколи сюди не повертатись. Після фінішу почував себе просто знищеним, як морально, так і фізично - це дійсно були найскладніші перегони у моєму житті. У протоколах знайшов себе на сьомому місці, що вважаючи на складні умови та майже шість десятків суперників досить непогано, тому розраховував відігратись наступного разу.
Результати
Навіть гармін був не в захваті від такого мурдування, і лог з марафону чомусь втратився.
Pruchnik
Наступного разу довелось чекати трохи більше місяця. На початку липня етап вже традиційно приймає Прухнік, що розташований приблизно 40 км від українського кордону і дозволяє навіть за календарний день встигнути туди зі Львова та назад. Я дуже люблю тамтешню трасу через цікаві сінглтрекі, стрімкі під'йоми та неповторну атмосферу стартово-фінішного табору. До того ж, встиг вже неодноразово засвітитись там на подіумі, тому всіляв надії на достойний результат. Втім, цього року польські марафони для мене просто як заворожені. Але, про все по черзі. Виїхали рано зранку з Сергієм Пясецьким на єлектричці до держ кордону, контроль пройшли досить швидко та без штовханини. Далі сніданок у бістро в Перемишлі і 30 км розминка до місця старту. На місці зустріли Вовочку, Тома, Васю Морозова та Федю, які приїхали з вечора.
На цей раз я стартував вже з третього сектору, тобто попереду лише з 50 учасників. Трек в Прухніку одразу починається з під'йому. Як правило, з самого старту починається неслабка така родзача та позиційна боротьба, потім на крутячку невеличка пауза і далі вже на всьо бабло. До того моменту як раз встиг перекластись у головку пелетону і ї хав поруч їз Федею та Серіком. На другому спуску вилетів бачок, тому я розуміючи, що до першого КП ще майже година їзди по спеці вирішив повернутись на підібрати. Повертатись довелось метрів з 50 у гору, тому пропустив кілька десятків суперників. Але як почались крутячки, досить легко відігався і долучився до Феді. Наступним фейлом було моє незграбне падіння у величезну калюжу... Так і не зрозумів як воно сталося. Довелося знову випереджати суперників пачками і тільки я наздогнав Ференса втретє як у задній перекидці застрягає якийсь патик. Поки фіксив, догнав Вася Морозов і ми вже разом намагаємось протиснутись вперед. Нажаль та палка наробила шкоди і з 10 передач працювали ледве шість, тому Васю довелось відпускати. Проте Федю я таки наздогнав і вирішив, що краще вже його більше не випереджати, а то ще щось станеться. Десь в районі другого КП у Ференса почало травити колесо і він зупинився підкачатись а я зібравши усі сили почав ламати передачку в передостанній апхіл. Докарданив до Васі, але на спуску зпав ланцюг, тому втратив ще з пів хвилини і пропустив немало суперників. Далі був самий пекельний, проте вже останній під'йом, зумів трохи відігратись. На фінішному спуску в ланцюг спадає вже вдруге, тому завершую ну зовсім без настрою, відчуваючи, що цього дня була хороша форма, проте її не вдалось реалізувати. Як і минулого разу знайшов себе на сьомому місці лише в 20 секундах від призової шістки.
Результати
Пахне містикою, але і на цей раз гармін відмовився відтворити записані з марафону дані.
Доречі, цього року у серія розрослась аж до 14 марафонів!