Непал: Знову Катманду. (частина 4)
20.10 День вильоту
Підйом о 5.30. Light breakfast Легкий сніданок виявився стандартним сніданком із недосмаженою картоплею - типу як не хочеш, не їж, от тобі і “лайт”. І ось наші речі завантажені, ми готові. Двері мікроавтобуса із залізним лязгом закрилися і ми вирушили до аеропорту. Встигаємо вчасно. Тут познайомились із туристичним бізнесом по-непальськи - першими проходять ті, хто більше заплатив за безкоштовну процедуру проходу в залу очікування місцевого аеропорту. Дуже схоже на наш. Час підгоняє, ми вже маємо скоро вилітати, а все ще проходимо перевірку, але нас заспокоюють хорошими новинами - наш рейс затримують на пів години. Ми в залі очікування, очікуємо. Цю хорошу новину про затримку на півгодини повторюють щогодини, так що новина поступово перестає бути хорошою. Є час розслабитись та насолодитись колоритом аеропорту.
Ранній підйом, а тепер розслабуха. Гомін людського моря заколисує. Хоча яке це море? Так, акваріум із застоявшеюся водою де неквапно, втомлено пересуваються різні рибки-люди, яких доля занесла сюди. Більш активні слідкують за інформаційними моніторами як за годівницями, намагаючись загіпнотизувати годівницю-екран щоб випала їжа-повідомлення про посадку на свій рейс. Але екрани-годівниці на гіпноз реагують не так як від них очікують - система періодично перезавантажується (стабільність глюків Windows те що пов’язує із реальністю навіть в Непалі)
Ясна річ що в аеропорту багато іноземців. Здається тут можна почути усі мови від західно-острівної англійської і до східно-острівної японської.
Дивують величезні німецькі рибки - лосі за 1.90. Невже в Німеччині більшість туристів-спортсменів такі? Думаю що вони все ж таки спортсмени… Інакше дається в знаки культування арійської статури за часів Гітлера.
Зустрічаються яскраво кольорові будистські монахи, які неквапно пересуваються ближче до виходу. Оптимізм це у них невід’ємна частина релігії. Зовні вони відрізняються від більшості непальців, бо в основному є тібетцями тобто монголоїдами.
Італійські туристи-рибки не дуже великі, періодично збиваються в тісну групку після чого розтягуються на половину акваріуму-зали очікування і знову гуртуються вже в іншому місці.
Невеличкі японці в переважно сірому вбранні і величезними цифровими фотокамерами на боку пересуваються тісною зграйкою періодично виходячи то на зовнішні сторони зграйки то ховаючись між своїми. Гріються вони чи що.
Українці познаходили місця і розсілися равликами трохи не по третині всієї зали. І так само неквапно пересуваються від буфету до магазинчиків і назад на місця.
Між усім цим народом як справжні риб’ячі мальки носяться діти. Втомлюються, відпочивають, і знову починають бігати, намотуючи кола навколо водоростей-колон та каміння-туристського багажу.
Судячи з поведінки деяких дітей вони також вірять в надійність та якість авіаперевезень. Один малий, схоже з Франції, хвилин 10-15 стояв навпроти мене і намагався підняти мені настрій своїм баченням авіаперевезень - за допомоги свого квитка та руки він зображав різноманітність авіакатастроф. То літак у нього зривався в круте піке, то зустрічався із скелею чи іншим літаком. В будь-якому разі все це закінчувалось гучним “Ба-бах!” Я був такий щасливий, коли оголосили їхній рейс і батько забрав малого до виходу, а той все озирався до мене і літак-квиток все зривався і зривався в піке…
Час в акваріумі залі тягнеться спроквола. Періодично деякі зграйки туристів із посмішкою на обличчях і радісними вигуками відправляються на вихід із зали. Їх проваджають неактивними аплодисментами. Що відбувається з ними далі я не знаю. З них ще ніхто не повертався до ставшої рідною зали. В те що вони сідають в літак і летять до Лукли я вже не вірю.
16.00 нарешті оголосили наш рейс. Нас посадили в автобус, вивезли під самий літак на край злетно-посадкової смуги де і залишили. Здається ми просто задовбали аеропорт і вони вирішили таким чемним способом послати нас. Літак нікуди не летить. Лукла закрита. 9 годин очікування - за-ши-бісь. Коротше, ми в Катманду застрягли ще на пару днів. Туристи підбадьорили нас тим, що вони вже 5-тий день не можуть вилітіти до Лукли.
Вечір. Щоб хоч чимось зайнятись пішли по магазинах. В англійській мові є такий термін “Window shopping” - тобто просто ходити і розглядати товари на вітринах нічого не купуючи. Але у нас є мета - дещо треба купити на замовлення з Неньки-України. Опис місця де це можна було придбати дешевше ніж в звичайному магазині звучав так “Шерпа-центр через дорогу від кафе “Єлєна”, там склади” В один день знайшли кафе “Helen” але без Шерпа-центрів, іншого дня знайшли 2 шерпа-центра, але жодного кафе “Єлєна”. :) Шерпа-центр це магазин зорієнтований на товари для трекінгу, туризму простіше.
За вечерею отримуємо інформацію чому ми не вилетіли. Виявляється у авіакомпанії, послугами якої ми намагалися скористатися, є 3 літаки з яких: 1 нещодавно розбився, 1 поламався, ну а третій не встигає усіх перевезти. Але квитки продають як на всі три робочих. Нас заспокоїли тим, що завтра має з’явитись новий літак(тобто вони таки купили ще один б\у літачок). Авіакомпанія його завтра швиденько по-тестує, і вже післязавтра нам надається честь стати першими пасажирами цього літака! Вирішили змінити авіакомпанію.
21.10
Вільний день. Нарешті виспався. Відправляємось шопінговать на базар сувенірів. Цього дня вперше сам по справжньому торгувався за якусь дрібничку (кіготь орла, який продавали як зуб тигра). Аж сподобалось :) Кажуть, що в мені помер великий торговець… Ех скільки ж народу в мені передохло і поховано, я просто ходячий цвинтар.
Гуляли містом. Виявилось, що в Тамелі я вже орієнтуюсь достатньо легко. Юрби, які збираються з приводу свята чи просто так, не збивають з пантелику.
не менш цікавим видається мені і поєднання старовинних будівель із сучасними спорудами
Ближче до історичного центру міста зустрічаються ось такі картини, де старовина переплітається із сучасністю
Ввечері знайшли добре відомий в альпіністських колах бар «The Rum Doodle» де є автографи тих, хто підкорив Еверест. Знайшли автографи Хіларі (першопідкорювач Евересту), живої легенди альпінізму Меснера та багатьох інших. Ціни в барі хороші київські, тобто для Катманду дуже дорогий заклад, але при цьому ввечері яблуку нема де впасти. Туристи. Є і такі хто за старою доброю традицією повернувшись зі сходження розписують «лапи» - листи картону вирізані у вигляді відбитка лапи йєті. Цими лапами із назвою маршруту, іменами учасників та часто малюнками увішані стіни та стеля бару.
Коротше - день вдалий!
До речі, якщо вирішите знайти цей бар і почнете шукати його місце знаходження в інеті не вірте очам своїм, коли зайдете на сторінку сайту http://www.therumdoodle.com/location.htm
Бар знаходиться десь навпроти літери «y» в назві вулиці “Jyatha”.
Підйом о 5.30. Light breakfast Легкий сніданок виявився стандартним сніданком із недосмаженою картоплею - типу як не хочеш, не їж, от тобі і “лайт”. І ось наші речі завантажені, ми готові. Двері мікроавтобуса із залізним лязгом закрилися і ми вирушили до аеропорту. Встигаємо вчасно. Тут познайомились із туристичним бізнесом по-непальськи - першими проходять ті, хто більше заплатив за безкоштовну процедуру проходу в залу очікування місцевого аеропорту. Дуже схоже на наш. Час підгоняє, ми вже маємо скоро вилітати, а все ще проходимо перевірку, але нас заспокоюють хорошими новинами - наш рейс затримують на пів години. Ми в залі очікування, очікуємо. Цю хорошу новину про затримку на півгодини повторюють щогодини, так що новина поступово перестає бути хорошою. Є час розслабитись та насолодитись колоритом аеропорту.
Ранній підйом, а тепер розслабуха. Гомін людського моря заколисує. Хоча яке це море? Так, акваріум із застоявшеюся водою де неквапно, втомлено пересуваються різні рибки-люди, яких доля занесла сюди. Більш активні слідкують за інформаційними моніторами як за годівницями, намагаючись загіпнотизувати годівницю-екран щоб випала їжа-повідомлення про посадку на свій рейс. Але екрани-годівниці на гіпноз реагують не так як від них очікують - система періодично перезавантажується (стабільність глюків Windows те що пов’язує із реальністю навіть в Непалі)
Ясна річ що в аеропорту багато іноземців. Здається тут можна почути усі мови від західно-острівної англійської і до східно-острівної японської.
Дивують величезні німецькі рибки - лосі за 1.90. Невже в Німеччині більшість туристів-спортсменів такі? Думаю що вони все ж таки спортсмени… Інакше дається в знаки культування арійської статури за часів Гітлера.
Зустрічаються яскраво кольорові будистські монахи, які неквапно пересуваються ближче до виходу. Оптимізм це у них невід’ємна частина релігії. Зовні вони відрізняються від більшості непальців, бо в основному є тібетцями тобто монголоїдами.
Італійські туристи-рибки не дуже великі, періодично збиваються в тісну групку після чого розтягуються на половину акваріуму-зали очікування і знову гуртуються вже в іншому місці.
Невеличкі японці в переважно сірому вбранні і величезними цифровими фотокамерами на боку пересуваються тісною зграйкою періодично виходячи то на зовнішні сторони зграйки то ховаючись між своїми. Гріються вони чи що.
Українці познаходили місця і розсілися равликами трохи не по третині всієї зали. І так само неквапно пересуваються від буфету до магазинчиків і назад на місця.
Між усім цим народом як справжні риб’ячі мальки носяться діти. Втомлюються, відпочивають, і знову починають бігати, намотуючи кола навколо водоростей-колон та каміння-туристського багажу.
Судячи з поведінки деяких дітей вони також вірять в надійність та якість авіаперевезень. Один малий, схоже з Франції, хвилин 10-15 стояв навпроти мене і намагався підняти мені настрій своїм баченням авіаперевезень - за допомоги свого квитка та руки він зображав різноманітність авіакатастроф. То літак у нього зривався в круте піке, то зустрічався із скелею чи іншим літаком. В будь-якому разі все це закінчувалось гучним “Ба-бах!” Я був такий щасливий, коли оголосили їхній рейс і батько забрав малого до виходу, а той все озирався до мене і літак-квиток все зривався і зривався в піке…
Час в акваріумі залі тягнеться спроквола. Періодично деякі зграйки туристів із посмішкою на обличчях і радісними вигуками відправляються на вихід із зали. Їх проваджають неактивними аплодисментами. Що відбувається з ними далі я не знаю. З них ще ніхто не повертався до ставшої рідною зали. В те що вони сідають в літак і летять до Лукли я вже не вірю.
16.00 нарешті оголосили наш рейс. Нас посадили в автобус, вивезли під самий літак на край злетно-посадкової смуги де і залишили. Здається ми просто задовбали аеропорт і вони вирішили таким чемним способом послати нас. Літак нікуди не летить. Лукла закрита. 9 годин очікування - за-ши-бісь. Коротше, ми в Катманду застрягли ще на пару днів. Туристи підбадьорили нас тим, що вони вже 5-тий день не можуть вилітіти до Лукли.
Вечір. Щоб хоч чимось зайнятись пішли по магазинах. В англійській мові є такий термін “Window shopping” - тобто просто ходити і розглядати товари на вітринах нічого не купуючи. Але у нас є мета - дещо треба купити на замовлення з Неньки-України. Опис місця де це можна було придбати дешевше ніж в звичайному магазині звучав так “Шерпа-центр через дорогу від кафе “Єлєна”, там склади” В один день знайшли кафе “Helen” але без Шерпа-центрів, іншого дня знайшли 2 шерпа-центра, але жодного кафе “Єлєна”. :) Шерпа-центр це магазин зорієнтований на товари для трекінгу, туризму простіше.
За вечерею отримуємо інформацію чому ми не вилетіли. Виявляється у авіакомпанії, послугами якої ми намагалися скористатися, є 3 літаки з яких: 1 нещодавно розбився, 1 поламався, ну а третій не встигає усіх перевезти. Але квитки продають як на всі три робочих. Нас заспокоїли тим, що завтра має з’явитись новий літак(тобто вони таки купили ще один б\у літачок). Авіакомпанія його завтра швиденько по-тестує, і вже післязавтра нам надається честь стати першими пасажирами цього літака! Вирішили змінити авіакомпанію.
21.10
Вільний день. Нарешті виспався. Відправляємось шопінговать на базар сувенірів. Цього дня вперше сам по справжньому торгувався за якусь дрібничку (кіготь орла, який продавали як зуб тигра). Аж сподобалось :) Кажуть, що в мені помер великий торговець… Ех скільки ж народу в мені передохло і поховано, я просто ходячий цвинтар.
Гуляли містом. Виявилось, що в Тамелі я вже орієнтуюсь достатньо легко. Юрби, які збираються з приводу свята чи просто так, не збивають з пантелику.
не менш цікавим видається мені і поєднання старовинних будівель із сучасними спорудами
Ближче до історичного центру міста зустрічаються ось такі картини, де старовина переплітається із сучасністю
Ввечері знайшли добре відомий в альпіністських колах бар «The Rum Doodle» де є автографи тих, хто підкорив Еверест. Знайшли автографи Хіларі (першопідкорювач Евересту), живої легенди альпінізму Меснера та багатьох інших. Ціни в барі хороші київські, тобто для Катманду дуже дорогий заклад, але при цьому ввечері яблуку нема де впасти. Туристи. Є і такі хто за старою доброю традицією повернувшись зі сходження розписують «лапи» - листи картону вирізані у вигляді відбитка лапи йєті. Цими лапами із назвою маршруту, іменами учасників та часто малюнками увішані стіни та стеля бару.
Коротше - день вдалий!
До речі, якщо вирішите знайти цей бар і почнете шукати його місце знаходження в інеті не вірте очам своїм, коли зайдете на сторінку сайту http://www.therumdoodle.com/location.htm
Бар знаходиться десь навпроти літери «y» в назві вулиці “Jyatha”.