Непал: Трек (частина 6)
23.10 Перехід до Намче Базару (Namche Bazar)
Якщо не можете прокинутись, кава не бадьорить, а віки не можуть підняти навіть помічники Вія, попросіть щоб вас облили крижаною водою - миттєве прокидання та заряд бадьорості гарантовано.
Продовжуємо наш трек. Цього дня наша путь проходить дном ущелини.
Кілька разів доводиться перетинати навісні мости. Добре, що ці мости будували японці. Надійні металеві конструкції на яких нічого не страшно окрім сильного вітру і яків.
Яки це взагалі окрема пісня. Вони тут основний вид вантажного транспорту. Яків тут поважають і завжди пропускають. І не тому, що вони священні чи ще щось таке. Просто будь-який середній як набагато важчий за звичайну людину і як показує практика при зустрічі із людиною на вузькій стежці яки в провалля не падають…
Отже є деякі правила при зустрічі на треку із цими тваринами:
- Завжди притискатись до стіни, коли пропускаєш яків;
- Повертатись назад, якщо на мосту вони йдуть на зустріч.
Сам був в ситуації коли майже доходив до кінця мосту, і тут мені на зустріч виходили яки, доводилось розвертатись і йти назад. В кінці нашої подорожі Гімалаями я трохи розслабився - широка дорога, чудові краєвиди - ну і вирішив не переходити на сторону стіни коли на зустріч йшла череда яків. Пошкодував про своє рішення я майже одразу. Щось біля стіни налякало одного з яків і він трохи посунув від стіни, в результаті усі тварини збились в щільну купу і поперли в бік. Якраз в мій бік, там де провалля. Знаєте, адреналін зашкалює коли ти усвідомлюєш, що стоїш на краю прірви (реально прямовисний зрив вниз в парі-трійці сантиметрах від стопи, і летіти в низ далеченько) а тобі на зустріч пре рогата тушка. Я вже подумки пропрацьовував варіант, як зараз буду стрибати на спину сусідньому яку, але все обійшлося. Просто взяв за роги того бика, що пер на мене і трохи відхилив його голову в бік від провалля, він і пішов навкоси. Після цього усіх яків пропускав перебуваючи виключно з боку стіни.
Періодично дорогою зустрічаються ось такі камені (більші чи менші), чи набір каменів, чи ступи, які вкриті письмом. За традицією їх треба обходити за годинниковою стрілкою, залишаючі камені по праву руку. Туристи, доки не втомляться, так і роблять... якийсь час.
Ну так от. Дорога вздовж гірської річки дуже мальовнича. Обабіч просто з землі підіймаються нерукотворні прямовисні стіни ущелини.
Все було добре аж доки не дійшли до того місця де дорога повертала з ущелини на Намче Базар. І тут виявилось що обіцяні 600 метрів набору висоти припадають на ось ці кілька останніх кілометрів доволі крутого підйому. Ну я мужик чи не мужик? Вирішив що мужик, але нетренований, тому пішов у трохи спокійнішому темпі ніж зазвичай намагаюсь ходити. Усього через пів дороги я зрозумів, що якщо не почну нормально дихати і не знижу темп то далі мене буде тягнути наша група, від якої я і так вже добряче відірвався. Став частіше робити зупинки для відпочинку. Головними розвагами на таких невеличких привалах були дихання та чергові вітання із групами туристів яких я наздоганяв по три-чотири рази за цей підйом. Кінця підйому чекав як мани небесної, від навантаження розболілась голова, так що про ниття в ногах я і думати забув. Добре, що після тривалої останньої зупинки, коли чекав інших, головний біль пройшов сам собою. За результатами підйому мене перевели до розряду «олень», до рівня «лось» ще треба потренуватись та акліматизуватись.
В Намче Базарі ми поселились в дуже непоганому готелі який так і називається «Намче». Виявилось тут можуть бути ось такі дійсно європейського рівня готелі із справжнім гарячим душем та м'яким ліжком і просто неперевершеною кухнею.
Тогож дня на вулиці зустріли старого знайомого - новозеландця. Він від аеропорту сюди добіг за один день - лось.
24.10 Аккліматичний день.
Намче Базар висота 3440 м н.р.м. Найголовніше місто цього регіону, можна сказати - місцева столиця. Місто лежить у точці перетину місцевих шляхів гімалайського Непалу та торгівельного шляху з Тібету в долину Катманду. Тому тут знаходиться великий базар на якому можна придбати непальські, тібетські та китайські речі. Вибір товарів величезний, а ціни доволі помірні, навіть за мірками Непалу.
Також через це місто проходять туристичні шляхи як до Евересту, так і до піку Гокіо-Рі - нашої мети. А отже туристи є невід'ємною частиною існування цього міста, і саме місто зорієнтоване на туристів. Тут багато магазинчиків та інтернет-клубів і величезна кількість готелів різного калібру, від дешевих до шикарних, як найдорожчий готель "Everest view", що знаходиться вище від міста.
Саме ж місто розляглося майже на краю прірви і своєю формою нагадує копито.
Думаю дуже правильно те, що ми зупинились в недешевому готелі.
Перші враження від готелю - рай. :) Гарячий душ, тепла ковдра, відмінна кухня. В залі ресторану виставлені світлини різних відвідувачів, виявляється тут зупинялись посли різних країн - цілком вірю.
З дрібниць, готель оздоблено детекторами руху на увімкнення\вимикання світла, для енергозбереження. Все добре, але інколи доводиться танцювати біля дверей в коридорі, аби ті кляті детектори спрацювали і запалилось світло. Думаю, посли жили на верхніх поверхах :)
Цей день у нас виділений під акліматизацію. Акліматизація в горах необхідна, висота три з половиною тисячі вже починає відчуватись.
Починаємо наше знайомство із національним парком Сагарматха. Сагарматха = Джумалунгма = Еверест, назва однієї і тієї самої гори.
Піднявшись вище Намче Базара знаходимо місцевий аеропорт, висота ~3800. Пара сотень метрів відносно рівної грунтової дороги яка закінчується проваллям та чудовим краєвидом. Думаю, останнє має заспокоювати пілотів. Найцікавіше - тут дійсно приземляються літаки, я думав тільки вертольоти.
Наступна зупинка - оглядовий майданчик.
Зліва на право: Нуптце(Nuptse), якийсь-чорний-пухір-що-закриває-Еверест, Еверест(Everest),Лхоцзе(Lhotse), Ама Даблам(Ama Dablam).
Провсяк випадок нагадаю, Еверест найвищий...
Вперше в житті бачу, для мене майже міфічні, Еверест і Ама Даблам. Стільки про них чув ось вони реальні, просто переді мною.
Далі спускаємось в селище Кумджунг (Khumjung). Тут знаходяться школа сера Хілларі - першопідкорювача Евересту,
та буддистський монастир в якому зберігається скальп йєті.
Скальп, схоже, зняли з трупа… А перед смертю бідний йєті довго хворів. Звісно інформація про йєті підтримується спеціально для туристів.
Повертаючись назад потрапили в хмару. Неперевершені відчуття коли йдеш по стежині шириною у 60 см повз заповнену хмарою безодню.
І все ж таки висота. Недовгий радіальний вихід дає змогу насолодитися особливостями висоти - головним болем та віддишкою, коли я забуваючись пришвидшую крок.
Якщо не можете прокинутись, кава не бадьорить, а віки не можуть підняти навіть помічники Вія, попросіть щоб вас облили крижаною водою - миттєве прокидання та заряд бадьорості гарантовано.
Продовжуємо наш трек. Цього дня наша путь проходить дном ущелини.
Кілька разів доводиться перетинати навісні мости. Добре, що ці мости будували японці. Надійні металеві конструкції на яких нічого не страшно окрім сильного вітру і яків.
Яки це взагалі окрема пісня. Вони тут основний вид вантажного транспорту. Яків тут поважають і завжди пропускають. І не тому, що вони священні чи ще щось таке. Просто будь-який середній як набагато важчий за звичайну людину і як показує практика при зустрічі із людиною на вузькій стежці яки в провалля не падають…
Отже є деякі правила при зустрічі на треку із цими тваринами:
- Завжди притискатись до стіни, коли пропускаєш яків;
- Повертатись назад, якщо на мосту вони йдуть на зустріч.
Сам був в ситуації коли майже доходив до кінця мосту, і тут мені на зустріч виходили яки, доводилось розвертатись і йти назад. В кінці нашої подорожі Гімалаями я трохи розслабився - широка дорога, чудові краєвиди - ну і вирішив не переходити на сторону стіни коли на зустріч йшла череда яків. Пошкодував про своє рішення я майже одразу. Щось біля стіни налякало одного з яків і він трохи посунув від стіни, в результаті усі тварини збились в щільну купу і поперли в бік. Якраз в мій бік, там де провалля. Знаєте, адреналін зашкалює коли ти усвідомлюєш, що стоїш на краю прірви (реально прямовисний зрив вниз в парі-трійці сантиметрах від стопи, і летіти в низ далеченько) а тобі на зустріч пре рогата тушка. Я вже подумки пропрацьовував варіант, як зараз буду стрибати на спину сусідньому яку, але все обійшлося. Просто взяв за роги того бика, що пер на мене і трохи відхилив його голову в бік від провалля, він і пішов навкоси. Після цього усіх яків пропускав перебуваючи виключно з боку стіни.
Періодично дорогою зустрічаються ось такі камені (більші чи менші), чи набір каменів, чи ступи, які вкриті письмом. За традицією їх треба обходити за годинниковою стрілкою, залишаючі камені по праву руку. Туристи, доки не втомляться, так і роблять... якийсь час.
Ну так от. Дорога вздовж гірської річки дуже мальовнича. Обабіч просто з землі підіймаються нерукотворні прямовисні стіни ущелини.
Все було добре аж доки не дійшли до того місця де дорога повертала з ущелини на Намче Базар. І тут виявилось що обіцяні 600 метрів набору висоти припадають на ось ці кілька останніх кілометрів доволі крутого підйому. Ну я мужик чи не мужик? Вирішив що мужик, але нетренований, тому пішов у трохи спокійнішому темпі ніж зазвичай намагаюсь ходити. Усього через пів дороги я зрозумів, що якщо не почну нормально дихати і не знижу темп то далі мене буде тягнути наша група, від якої я і так вже добряче відірвався. Став частіше робити зупинки для відпочинку. Головними розвагами на таких невеличких привалах були дихання та чергові вітання із групами туристів яких я наздоганяв по три-чотири рази за цей підйом. Кінця підйому чекав як мани небесної, від навантаження розболілась голова, так що про ниття в ногах я і думати забув. Добре, що після тривалої останньої зупинки, коли чекав інших, головний біль пройшов сам собою. За результатами підйому мене перевели до розряду «олень», до рівня «лось» ще треба потренуватись та акліматизуватись.
В Намче Базарі ми поселились в дуже непоганому готелі який так і називається «Намче». Виявилось тут можуть бути ось такі дійсно європейського рівня готелі із справжнім гарячим душем та м'яким ліжком і просто неперевершеною кухнею.
Тогож дня на вулиці зустріли старого знайомого - новозеландця. Він від аеропорту сюди добіг за один день - лось.
24.10 Аккліматичний день.
Намче Базар висота 3440 м н.р.м. Найголовніше місто цього регіону, можна сказати - місцева столиця. Місто лежить у точці перетину місцевих шляхів гімалайського Непалу та торгівельного шляху з Тібету в долину Катманду. Тому тут знаходиться великий базар на якому можна придбати непальські, тібетські та китайські речі. Вибір товарів величезний, а ціни доволі помірні, навіть за мірками Непалу.
Також через це місто проходять туристичні шляхи як до Евересту, так і до піку Гокіо-Рі - нашої мети. А отже туристи є невід'ємною частиною існування цього міста, і саме місто зорієнтоване на туристів. Тут багато магазинчиків та інтернет-клубів і величезна кількість готелів різного калібру, від дешевих до шикарних, як найдорожчий готель "Everest view", що знаходиться вище від міста.
Саме ж місто розляглося майже на краю прірви і своєю формою нагадує копито.
Думаю дуже правильно те, що ми зупинились в недешевому готелі.
Перші враження від готелю - рай. :) Гарячий душ, тепла ковдра, відмінна кухня. В залі ресторану виставлені світлини різних відвідувачів, виявляється тут зупинялись посли різних країн - цілком вірю.
З дрібниць, готель оздоблено детекторами руху на увімкнення\вимикання світла, для енергозбереження. Все добре, але інколи доводиться танцювати біля дверей в коридорі, аби ті кляті детектори спрацювали і запалилось світло. Думаю, посли жили на верхніх поверхах :)
Цей день у нас виділений під акліматизацію. Акліматизація в горах необхідна, висота три з половиною тисячі вже починає відчуватись.
Починаємо наше знайомство із національним парком Сагарматха. Сагарматха = Джумалунгма = Еверест, назва однієї і тієї самої гори.
Піднявшись вище Намче Базара знаходимо місцевий аеропорт, висота ~3800. Пара сотень метрів відносно рівної грунтової дороги яка закінчується проваллям та чудовим краєвидом. Думаю, останнє має заспокоювати пілотів. Найцікавіше - тут дійсно приземляються літаки, я думав тільки вертольоти.
Наступна зупинка - оглядовий майданчик.
Зліва на право: Нуптце(Nuptse), якийсь-чорний-пухір-що-закриває-Еверест, Еверест(Everest),Лхоцзе(Lhotse), Ама Даблам(Ama Dablam).
Провсяк випадок нагадаю, Еверест найвищий...
Вперше в житті бачу, для мене майже міфічні, Еверест і Ама Даблам. Стільки про них чув ось вони реальні, просто переді мною.
Далі спускаємось в селище Кумджунг (Khumjung). Тут знаходяться школа сера Хілларі - першопідкорювача Евересту,
та буддистський монастир в якому зберігається скальп йєті.
Скальп, схоже, зняли з трупа… А перед смертю бідний йєті довго хворів. Звісно інформація про йєті підтримується спеціально для туристів.
Повертаючись назад потрапили в хмару. Неперевершені відчуття коли йдеш по стежині шириною у 60 см повз заповнену хмарою безодню.
І все ж таки висота. Недовгий радіальний вихід дає змогу насолодитися особливостями висоти - головним болем та віддишкою, коли я забуваючись пришвидшую крок.